Газ як повітря, нафта як заробіток, і монополіст як загроза
В «Главреді» відбулась прес-конференція на тему: Енергетична безпека України в умовах фінансово-економічної кризи». В обговоренні питання взяли участь: уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський, виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко, голова правління Альянсу «Нова енергія України» Валерій Боровик.
Пропонуємо до вашої уваги фрагменти цієї прес-конференції.
Держава діє так, нібито газ у нас коштує як повітря
Валерій Боровик: «Енергобезпека України тримається на трьох головних китах.
Перше – стабільність і прогнозованість поставки енергоносіїв.
Друге – стабільність і прогнозованість роботи газотранспортної системи, як на зовнішні ринки, так і на внутрішньому споживанні.
Третє – диверсифікація поставок енергоносіїв.
Що потрібно, щоб вони працювали у належному стані? Перше – це платоспроможність споживачів. Що б ми не говорили, але будь-яка економічна дія, будь-який економічний ефект досягається тоді, коли для цього є передумови отримання прибутку чи хоча б компенсації тих затрат, які ідуть на постачання товару. На сьогодні цього в Україні не спостерігається.
Держава діє таким чином, як роблять ті держави, у яких дуже багато енергоносіїв – Туркменістан, Узбекистан, Азербайджан, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, - вони дотують своє населення. Там ці енергоносії, в залежності від держав, коштували або коштують по ціні повітря. На сьогодні Україна говорить про те, що ми дотуємо своє населення. При цьому в бюджеті немає коштів на компенсацію втрат, які несе компанія, яка постачає ці енергоносії. Фактично ми декларуємо красиву соціальну політику, при цьому не маючи на це коштів».
«Зрозумілість і прозорість формування ринкових цін всередині країни – це найважливіша складова діяльності газотранспортної системи. Якщо не буде достатніх коштів на підтримання цієї системи в належному стані, не кажучи вже про її модернізацію і реструктуризацію, не буде й самого поняття цієї системи».
«Ще одна можливість безперебійної роботи газотранспортної системи, не кажучи вже про енергетичну систему України, - це наявність коштів на модернізацію. Ми говоримо: давайте зберемо пул інвесторів, зробимо велику модернізацію по всій газотранспортній системі завдяки одному інвестору, одній компанії, чи то консорціуму цих компаній. Це значить пустити країну на дуже серйозний ризик, тому що на сьогодні в світі немає жодної компанії, на яку б не діяли фінансові катаклізми. Ми ще не знаємо, до чого призведе фінансова криза у всьому світі. Навіть дуже сильні, міцні компанії можуть завтра стати банкрутами».
«На сьогоднішній день ми можемо торгуватися над тим, хто ввійде в реконструкцію газотранспортної системи, а не бігати з простягненою рукою по світу.
Ще один важливий чинник – це прозорість правил діяльності на енергоринку України. Тут я маю на увазі і газотранспортну систему, і постачання газу, і енергетичну систему – це постачання електрики і доступ до експортних потенціалів».
«Дуже мляво звертають увагу на власний видобуток. На сьогодні в нашому видобутку серйозні компанії не працюють. Чому? Тому що взяли його як ресурс, прийшли до влади, отримали право підпису, роздали своїм компаніям, а грошей у цих компаній на розвиток цих видобувних свердловин, видобувних можливостей немає».
Чверть газу розкрадається. Ставте лічильники!
Валерій Боровик: «Я зазначу п’ять питань, які є системою виходу з цієї ситуації.
Перше – це реконструкція газотранспортної системи із встановлення вимірювальних приладів по всій території України».
«Якщо ми встановимо системи вимірювання на всьому протязі газотранспортної системи, ми знайдемо, як мінімум 10 млрд. кубометрів газу, які на сьогоднішній день розповсюджуються тіньовими схемами в Україні. 10 мільярдів кубометрів газу із тих 40 мільярдів, які ми на сьогоднішній день споживаємо.
Далі - підвищення тарифу на транспортування російського газу. Не до 2,5 доларів, а, як мінімум, до 4,5 доларів за 1000 кубометрів на 100 км. Так, лунали заяви про те, що можна і 8-9 ставити, тому, що у нас монопольне становище. Але коли вище 4,5, виникає економічна привабливість обхідних маршрутів. Тобто 4,5 долари – це нормальна ціна за ту роботу, яку робить Україна».
«Третє питання – встановлення зрозумілих ринкових цін на внутрішньому ринку. Кожна компанія, яка постачає природний газ, повинна отримувати не тільки собівартість, але й ціну за транспортування, а також свій прибуток».
Четверте – енергоефективність. «На сьогоднішній день нами запропоновані декілька енергоефективних заходів. Це і енергоефективне споживання енергоносіїв в бюджетній сфері, це і зменшення споживання енергоносіїв».
«І альтернативні джерела. Ми прийняли закон «Про зелений тариф» - досить непоганий, пішли інвестори. Але є маленька «штучка», яку не зробили в Україні в порівнянні з Іспанією, Португалією, Німеччиною. Коли ви, наприклад, у себе на присадибній ділянці встановлюєте вітряк, то можна споживати енергію тільки собі, ви не зможете продати її в сітку. Тобто подвійний тариф діє тільки для промислових підприємств. Трошки не додумали.
Але позитив полягає у тому, що є Закон «Про зелений тариф», є його встановлені норми і він уже починає діяти».
Світова фінансова криза – каталізатор проблем
Олег Устенко: «Поточна економічна криза - це також криза і геополітична, яка серйозно впливає на світові центри тяжіння. Основним результатом цього є збільшення рівня нестабільності, і те, що гарантувати економічну безпеку в будь-якій країні - Україні, Росії - стає дедалі складніше.
Крім того, нещодавні події продемонстрували, що міжнародна фінансово-економічна криза і з погляду енергетичної безпеки досить серйозно може вплинути на відносини таких традиційних партнерів, як, наприклад, ЄС і США. Конфлікти, які ми з вами бачили усередині країн Євросоюзу, коли були проблеми з транспортуванням газу по території України до Західної Європи. Може виявитися маса проблем, і каталізатором такого роду проблем якраз є міжнародна фінансова криза.
Криза вже серйозно ударила по таких важливих гравцях на енергетичному ринку, як Росія, Іран, Венесуела. Ми можемо сказати, що «енергетичний націоналізм», який так чи інакше, в тій або іншій формі присутній, був частково вгамований».
Що дешевший газ, то менше демократії
Олег Устенко: «Існує досить чітка статистична залежність між рівнем розвитку демократичних інституцій в країні і ціною на енергоресурси. У країнах, які традиційно мають велику кількість енергетичних ресурсів, рівень розвитку демократичних інституцій буде тим нижчий, чим вища ціна на енергоресурси. Свідченням тому є події в Ірані, коли ціна на газ і нафту була достатньо висока, нікому навіть на думку не спадало думати з приводу лідерів країни про те, що політика проводиться неправильно. І, дивіться, що відбувається під час фінансово-економічної кризи: згортається виробництво, світова економіка починає стиснення, ціна на енергоресурси падає.
При падінні ціни на енергоресурси, наприклад, у тому ж спокійному Ірані, де ніхто не ставить питань, правильно чи неправильно ведеться політика, раптом починаються відносно демократичні зміни, починаються вибори президента, теледебати в прямому ефірі - взагалі небачена річ для такої країни».
Невизначеністьь на ринку нафти: кожен викручується як може
Олег Устенко: «Не можна точно спрогнозувати, як ситуація розвиватиметься найближчими місяцями. З одного боку, ми бачимо деякі позитивні сигнали, що надходять з американського ринку, ніби поступово вони починають вилазити з кризи. Теоретично це має впливати на підвищення цін на енергоресурси, що позитивно для країн, які виробляють і видобувають нафту і газ. І негативно для такої країни, яка є споживачем, імпортером енергоресурсів, як, наприклад, Україна».
«Моє припущення полягає в тому, що впродовж найближчого року від теперішнього моменту, скажімо, до липня 2010 року, можливі сильні коливання внутрішні по днях ціни на нафту. Але разом з тим, я не бачу такої перспективи, щоб вона виходила за межі 80 дол. за барель. Тобто коливання відбуватимуться між 70-80 дол. за барель».
«Це означає, що короткострокове планування буде ускладнено, середньострокове можна проводити».
«Зараз максимальні переваги з цієї ситуації намагаються витиснути і країни-імпортери, і країни-експортери енергоресурсів. Експортери – очевидно, якимось чином можуть витискати якісь переваги для себе. Такі країни, які є споживачами, імпортерами енергоресурсів теж намагаються це зробити за рахунок транспортних коридорів, які є в цих країнах, за рахунок можливостей зі зберігання енергоресурсів тощо».
Наслідки кризи: українські заробітчани в Росії можуть залишитися без роботи
Олег Устенко: «В геополітичному плані, коли мова йде про міжнародну фінансову кризу, можуть бути досить серйозні соціальні наслідки».
«Наприклад, якщо ми подивимося статистику, то бачимо, що багато країн, які займаються видобутком енергоресурсів, досить сильно впливають на міграційні процеси в своїх регіонах. Якщо подивитися на Кувейт, на який припадає 8% світових запасів нафти, 70% населення – емігранти, люди, які в'їжджають в країну для того, щоб знайти роботу».
«Очевидно, серйозні проблеми можуть бути і у нашого сусіда – Російської Федерації.
Досі це були локальні проблеми. Є надія, що вони так і залишаться локальними проблемами. Слід чітко уявляти, що є чимала кількість українців, від яких залежимо ми з вами тут, які працюють на території Росії в енергетичній галузі. Скорочення цього сектора може негативно позначитися не просто на РФ, і не лише на українцях, які намагаються заробити там гроші, але і загалом на Україні, оскільки частина грошей в Україну надходить якраз за рахунок цих людей».
Позитивні моменти кризи: безробіття стимулює виробництво
Олег Устенко: «За всієї такої плачевної ситуації що ж тоді може чекати Україну? З одного боку – це негатив, з іншого, це позитивна інформація.
Стиснення реального сектора економіки України, за яким стоїть скорочення робочих місць, безробіття тощо – це погано, погано, погано. Але, з іншого боку, це стимулює економіку і підприємців думати про те, яким чином можна було б ефективніше використовувати той наявний ресурс, який є.
Економіка України - одна з найвитратніших економік світу. Це єдиний момент, коли слід думати, робити, і робити щось для того, щоб зменшити енергетичну витратність економіки, дати можливість для її прориву».
«Але сучасний світ влаштований так, що він розвивається волатильно, і якщо не подумати зараз, треба буде думати про це через три роки. Яким чином це можна зробити? У вітчизняного інвестора немає ні бажання, ні грошей, ні можливостей. Іноземний інвестор наляканий, його апетити вже зменшилися. От чому так важливо зараз говорити про те, що необхідно змінити інвестиційний клімат України. Всім вже набридло говорити, що є величезний рівень корупції на будь-якому рівні, і в енергетичному секторі зокрема. Це не означає, що нічого не можна зробити. Можна реалізувати швидкі програми, окремі програми, які могли б подолати корупцію.
Наступний момент – це судова реформа. Інвестор прийде в Україну з надією вкладати кошти в енергетичний сектор. І що потім? Один суд прийме одне рішення, інший суд – інше, діаметрально протилежне. Судова реформа – це те, що назріло в цій країні. І, природно, все, що стосується адміністративних бар'єрів для проведення бізнесу. Ці ті речі, які теж повинні бути вирішені».
Кабальний газовий контракт – найбільший виклик для енергобезпеки України
Богдан Соколовський: «Звичайно, енергобезпека України сьогодні не на тому рівні, на якому хотілося б. Ми беремо три сектори – газ, нафта і ядерна енергетика. По всіх параметрах Україна, на превеликий жаль, до цього часу занадто залежить від монопольного постачальника. Причому, від одного монополіста по всім трьом секторам.
Найбільший виклик, який ми маємо на сьогодні, був сформований 19 січня 2009 року у сфері газу – тоді, коли були підписані невигідні для України газові контракти і коли ціна для України на газ була однією з найвищих у Європі, а за транзит ми отримали відверто найнижчу транзитну ставку. Усе це призвело до того, що компанія НАК «Нафтогаз Україна», не зважаючи на активні, доволі конструктивні дії керівництва компанії, попала в дуже скрутну фінансову ситуацію в результаті двох чинників: нереформованість українського газового сектора і кабальні контракти».
«Слід переглянути окремі положення цих газових контрактів. Насамперед, йдеться про положення, які зобов’язують Україну викуповувати мінімальні обсяги газу. По цьому року було 40 мільярдів кубів, по наступному і далі – 52 мільярдів кубів газу у рік. Це занадто багато, тим більше, в умовах кризи, яка сьогодні в цілому світі все ще існує. Такі обсяги газу нам просто не потрібні.
Де-факто російська сторона погодилася на сьогодні не виконувати цих положень. Домовленості на рівні НАК «Нафтогаз" і «Газпрому» є, і це позитивно. Але де-юре загроза санкцій все ще існує до тих пір, поки не буде офіційно, у встановленому порядку, внесено зміни у контракти. Чим це небезпечно для України? Це небезпечно і в контексті передвиборчої ситуації в Україні. Будь-якої секунди, якщо буде політична воля з російського боку, нам можуть загрожувати серйозні фінансові санкції».
Доки Одеса-Броди працює в реверсному режимі, його не існує для України
Богдан Соколовський: «З нафтою ситуація трошки краща. Хоча погано, але якийсь ринок нафти і нафтопродуктів в Україні працює. Значною мірою сьогодні нафтовий ринок України є інтегрований у нафтовий ринок російської Федерації. У всякому випадку, на 80%. І тому, коли сьогодні змінюється ціна на нафтопродукт і включаються державні чинники, щоб врегулювати цю ситуацію, воно не завжди спрацьовує. Принаймні, із запізненням у порівнянні з тим, як спрацьовує це в Польщі, Словаччині і т.д. Саме тому, що наш ринок більше інтегрований у ринок, який на сьогодні важко назвати сучасним.
Що на сьогодні можна очікувати з точки зору боротьби за поставки нафти? На превеликий жаль, маючи сьогодні свій нафтопродукт, ми 50-70% завозимо по імпорту. Так не має бути.
Єдиний на сьогодні фактично безальтернативний вихід із ситуації – налагодження поставок, на додаток до російських, із альтернативних джерел. Альтернативних джерел може бути кілька, але єдиним на сьогодні реальним маршрутом постачання є нафтопровід Одеса-Броди. До тих пір, поки він функціонує у реверсному режимі, що не вигідно ні нам, ні росіянам, до тих пір такого маршруту немає і не буде в Україні. Тому говорити за альтернативні поставки немає сенсу.
Саме уряд сьогодні – і це триває більше року – абсолютно свідомо стримує переведення нафтопроводу Одеса-Броду в аверсний режим роботи. Всі передумови для того, аби Одеса-Броди функціонував так, як його планували, є: економічні, ресурсні, є готовність українських нафтопереробних заводів отримувати нафту і її переробляти, є готовність постачальників, зокрема, Азербайджану, поставляти у необхідних обсягах нафту для України і для транзиту через територію України, однак є бізнесова і політична воля нинішнього монопольного постачальника – російської сторони – тримати закритим всіх нафти в Україну з Чорного моря».
«Звичайно, уряд України зобов’язаний дати вказівку компанії «Укртранснафта» перейти в аверсний режим роботи». «У травні місяці Президент Ющенко видав Указ, в якому розписано вже для дитячого садка, що треба зробити, аби реалізувати цей проект євразійського нафтотранспортного коридору на базі аверсного використання нафтопроводу Одеса-Броди. Якісь роботи йдуть, є позитивні зрушення, але є й деякі питання, які на сьогодні ще не вирішуються урядом».
Монополізм на ядерному ринку = новий Чорнобиль
Богдан Соколовський: «Сьогодні про ядерну енергетику трошки менше говориться хоча б тому, що, слава Богу, НАЕК «Енергоатом» функціонує нормально.
Звичайно, росіяни хотіли би все ще зберігати своє стовідсоткове монопольне становище на українському ядерному ринку. Мотивації достатньо. З іншого боку, до тих пір, поки буде монополіст на ядерному паливному ринку, до тих пір не буде ринку».
«Я більш ніж переконаний, що монополізм на ядерному ринку має один загрозливий наслідок: це новий Чорнобиль. Хто б мене не переконував у тому, що причиною Чорнобильської катастрофи у 1986 році були якісь технічні, людські чи інші фактори – це так. Але реальною, фундаментальною причиною Чорнобильської катастрофи було монопольне господарювання на ядерному ринку. І ми повинні поставити заслін такому процесу. Насамперед, з точки зору безпеки, а потім вже з точки зору економічної вигоди.
В Україні запроваджується концепція диверсифікації поставок ядерного пального. Мова йде про вже реалізований проект. Наступна фаза – побудова власного виробництва ядерного пального. Все має бути максимально відкрито, і тоді все буде в порядку. Тоді ядерний ринок буде функціонувати так, як він працює в переважній більшості країн, де є ядерна енергетика. Сьогодні ви не знайдете у світі жодної демократичної країни, де є монопольне володіння технологіями і монопольне володіння всім циклом в ядерній енергетиці».
«Монополізм – це завжди розслаблення. Але в умовах конкуренції такого бути не може».
Стенограму прес-конференції читайте тут
Читайте також:
Соколовский боится, что из-за России в Украине произойдет новый Чернобыль
