Транспарентність як запобіжник газових криз
Європа є одним з найбільших у світі споживачів енергоресурсів. Джерелами їх отримання є внутрішній видобуток та імпорт з прилеглих нафтогазоносних регіонів Азії і Африки. Найбільші індустріально розвинуті країни в переважній більшості є також і найбільш залежними від імпорту енергоносіїв. Оскільки досить часто це потрібно робити через треті країни, то історично вибудувався наступний технологічний ланцюжок «видобуток – транспортування – споживання», де за кожним сегментом може бути інша країна. Це змушує вибудовувати співпрацю в енергетичній галузі між країнами-експортерами, країнами-транзитерами і країнами-споживачами.
Енергоносії стають ліквідним товаром після того, як потраплять на ринок споживання. Це можливо тільки через надання транспортної послуги, яка за своєю значущістю є аж ніяк не менш значущою, ніж сам енергоресурс. Кошти, сплачені за енергоресурси, рухаються, як правило, у зворотному напрямку до ланки видобутку, забезпечуючи необхідний приріст його шляхом інвестицій у геологорозвідку, розробку і введення в експлуатацію нових свердловин. Крім цього, частина коштів стає прибутком компаній, які працюють в цій галузі.
Однак дедалі загрозливіших масштабів набувають різноманітні спекулятивні маніпуляції, результатами яких стає не завжди підтверджена економічними реаліями волатильність цін на енергоносії. До цього також додаються непрозорі дії учасників енергетичного ринку, які намагаються приховати реальний стан справ, наприклад з видобутком, інвестиціями, обсягами запасів, розподілом прибутків тощо. Все це робить дедалі більш актуальною своєрідну процедуру транспарентизації енергетичного сектора. Особливо це стосується газового сегмента, оскільки тут працюють переважно монополістичні структури в формі вертикально інтегрованих компаній, діяльність яких часто охоплює увесь технологічний ланцюжок від видобутку і транспортування до дистрибуції.
Кожен споживач має право знати, чи платить він економічно обґрунтовану ціну, куди і яким чином спрямовуються та розподіляються доходи державних монополістів, яку роль відіграють посередники та скільки за це платить споживач. Така система прозорості може стати своєрідним механізмом діагностики та раннього запобігання потенційним проблемам. ЄС спільно з країнами - учасницями Східного партнерства, через територію яких проходять найбільш значущі для ЄС енергетичні магістралі (Україна, Білорусь, Молдова), міг би виступити ініціатором створення такого механізму. Відповідні пропозиції, напрацьовані групою українських неурядових організацій («НОМОС», «Стратегія ХХІ», «ЛЕГІС») на платформі Київського міжнародного енергетичного клубу за сприяння Фонду «Відродження», були анонсовані на форумі Східного партнерства у Празі, а також згодом надіслані відповідним директоратам Європейської комісії, Секретаріату Енергетичної Хартії, Уповноваженому України з міжнародних питань енергетичної безпеки.
Січневі події у сфері газопостачання, які негативно вплинули на енергетичну безпеку України та Європейського Союзу, а також весняна ескалація напруженості та нинішнє не менш складне становище, спонукають українську громадськість до дій з метою запобігання повторення газових криз 2004, 2006 і 2009 років. Їх наслідки широкомасштабні, мають загальноєвропейський характер і впливають на життя і добробут громадян як України, так і ЄС.
Така ситуація вимагає вживання додаткових заходів з метою гарантування енергетичної безпеки на Європейському континенті. При цьому відповідні заходи мають бути вжиті на загальноєвропейському рівні, оскільки, за оцінками авторів Європейської ініціативи (режиму) газової транспарентності (European Initiative of Gas Transparency, EIGT), двосторонній формат «Росія – Україна» врегулювання проблем у сфері постачання газу до Європи не відповідає тристоронньому формату функціонування технологічного ланцюжка «видобуток – транспортування – споживання» (РФ – Україна – ЄС). Саме тому ми вважаємо, що Європейський Союз не повинен дистанціюватися від російсько-українських газових відносин. Оцінка газової кризи січня 2009 року як «комерційної суперечки двох корпоративних суб’єктів у країнах, що не є членами ЄС», лише частково відображає реальне підґрунтя подій. Водночас ця оцінка хибує через свою неповноту і бажання дистанціюватись від проблем за межами ЄС. За такого підходу кризові явища перетинатимуть кордони ЄС і нагадуватимуть про себе. Дистанціювання не сприяє гарантуванню енергетичної безпеки Європейського Союзу.
З точки зору громадянського суспільства, однією із глибинних причин останніх газових криз є непрозорість функціонування газового сектора в Росії та Україні, а також закритість для громадян і всіх споживачів газу (у тому числі в ЄС) відповідних контрактів російського постачальника ВАТ «Газпром» з його партнерами в Європі. Відсутня достовірна інформація про реальний стан справ у сфері газовидобутку в Росії. У зв’язку з цим з’ясуванню справжніх причин газових криз та виробленню комплексу заходів з метою їхнього уникнення в майбутньому, сприятиме ретельний аналіз здатності російської сторони забезпечити надійність постачання газу до Європи. Росія має найбільші у світі запаси газу. Але західносибірські родовища, які інтенсивно експлуатуються з початку 70-х років минулого століття, перебувають у фазі виснаження. Нові перспективні родовища – Ямал та Штокман – розробляються надто повільно, щоб вчасно стати замінниками для виснажених. Наступне десятиліття може стати періодом колапсу російського газовидобутку. За нашими спостереженнями, Росія намагається замаскувати проблему майбутніх дефіцитів газу шляхом відвернення уваги європейських споживачів від проблем видобутку та її орієнтування у бік транзитних ризиків. При цьому ризики штучним чином стимулюються, використовуючи гіпертрофовану газову залежність України та проблеми її внутрішньополітичного становища з використанням засобів ведення інформаційно-психологічних кампаній через ЗМІ.
Безперечно, існують й інші причини та обставини, які ускладнюють відносини у газовій сфері та виступають своєрідними детонаторами газових криз. Можна сподіватись, що Європейська комісія та керівництво України і Росії працюють у напрямку їхнього з’ясування і усунення. Водночас не можна бути певним в ефективності таких дій без залучення незалежних експертів та громадськості до цього процесу.
Автори ЄІГТ вважають, що механізмом запобігання газовим кризам на Європейському континенті може стати імплементація Ініціативи прозорості за наявності доброї волі сторін. Власне, реакція на ініціативу і стане індикатором наявності чи відсутності такої волі. Ця ініціатива має базуватися на фундаментальному праві знати. Споживачі в усіх державах (Росія, Україна, країни - члени ЄС) мають право знати параметри руху енергоносіїв, оскільки саме вони їх оплачують. Кожен споживач має право знати, чи платить він економічно обґрунтовану ціну, де і яким чином енергетичні монополісти витрачають свої прибутки, яка роль посередників і скільки це коштує споживачеві. Для запобігання перериванням у постачанні газу в майбутньому, має бути ініційована система заходів забезпечення довіри в Євразії. Ця система має охоплювати весь спектр – від видобутку до споживання енергоносіїв. Необхідні заходи можуть бути застосовані в рамках «Східного партнерства» під егідою ЄС.
Прозорість ланцюжка “видобуток – транспортування – споживання” має створити режим довір’я. Європа потребує спеціальної процедури для забезпечення прозорості енергетичного сектора, зокрема газового сегмента, оскільки монополістичні структури працюють в основному саме в цій сфері. Така система прозорості могла б стати механізмом діагностики і завчасного попередження про потенційні проблеми. ЄС і країни - учасники «Східного партнерства», які є транзитними країнами на шляху найбільш важливих енергетичних маршрутів, могли б виступити з ініціативою створення такого механізму як окремо, так і за допомогою розширення вже існуючої з 2003 року Ініціативи прозорості у видобувних галузях, для сфери транзиту енергоносіїв.
Європейська комісія самостійно або спільно з Україною (або ж спільно з групою країн-партнерів: Україна, Білорусь, Молдова) можуть запропонувати РФ означену Ініціативу. Вона може бути обговорена, скоригована та оформлена (у разі згоди сторін) відповідним Меморандумом (Декларацією). Має бути утворена міжнародна експертна група на паритетних засадах та інстальована відповідна он-лайн система комп’ютерного моніторингу. Остання фіксувала би в щодобовому режимі параметри, які стосуються лише кількісних показників фізичного переміщення газових потоків з регіонів видобутку до місць споживання.
Основний перелік інформації, яка має бути доступною, повинен включати:
• обсяг видобутку газу на родовищах;
• обсяг ресурсу, переданого для транспортування;
• наявні потужності трубопроводів і наявні їх резерви;
• робочі тиски в трубопроводах;
• обсяг газу на вході та виході з трубопроводів транзитера;
• обсяги, отримувані споживачами;
• контрактні потреби споживача;
• структура споживання.
В переліку індикаторів не будуть фігурувати комерційні та фінансові показники, що зніме проблеми, пов’язані з необхідністю дотримуватися комерційних таємниць енергетичних компаній. Вказані параметри мають бути доступними для всіх сторін технологічного ланцюжка «видобуток – транспортування – споживання» (РФ – Україна – ЄС). Зіставлення параметрів надаватиме можливість виявлення проблемних зон на усьому шляху переміщення газових потоків від свердловини до споживача.
EІГТ може стати тестом на готовність всіх учасників технологічного ланцюжка працювати за правилами прозорості. Для Росії, яка завжди декларує окремішні підходи, це також відповідало б, як мінімум, двом заявленим президентом РФ у власному проекті «нової енергетичної хартії» принципам:
- транспарентність усіх сегментів міжнародних енергетичних ринків (виробництва/експорту, транзиту, споживання/імпорту);
- створення й удосконалювання механізмів раннього запобігання за участю постачальників, споживачів і транзитних держав.
Проголошення та імплементація вказаної Ініціативи відповідали б принципам Європейської Енергетичної Хартії, Другої Газової Директиви ЄС №2003/55/ЄС від 26.06.2003 р. та Спільної Заяви від 23.03.2009 р. за результатами Спільної Україна – ЄС міжнародної конференції щодо модернізації газотранспортної системи України, зокрема, закріпленому у цих документах принципу транспарентності функціонування газового ринку.
Україна мала б бути найпершою із зацікавлених сторін у просуванні такої ініціативи. Ще відразу після січневої кризи це могло б не тільки покласти край пропагандистським спекуляціям, а й сприяти створенню нової атмосфери газових стосунків у Європі. Проте нічого не відбулось не лише взимку, але й навесні та влітку. Чи не є єдиним винятком стала реакція апарату РНБО України, який у своєму офіційному прес-релізі 25 червня 2009 року зазначив, що «можливим ефективним механізмом посилення енергетичної безпеки на Європейському континенті може стати проголошення та імплементація Європейської ініціативи прозорості в газовій сфері. З метою запобігання переривань у постачанні газу в майбутньому та необґрунтованих взаємних звинувачень, має бути ініційована система заходів забезпечення довіри, яка буде охоплювати весь технологічний ланцюжок «видобуток - транспортування - споживання».
Однак, як завжди, українському керівництву, та й політикуму в цілому, не до цього. Як і до «Східного партнерства» та Брюссельської декларації також, попри всі заяви.
