Що слід чекати від нового Генерального секретаря НАТО? Погляд з Росії
Проте в 2009 р. (зважаючи на те, що термін перебування на посту генсека НАТО Якоба де Хооп Схеффера закінчується) дедалі частіше прізвище Расмуссена почало згадуватися як кандидатура нового керівника альянсу, хоча сам прем'єр певний час наполегливо спростовував ці чутки. 4 квітня 2009 р. на ювілейному саміті альянсу президент США Барак Обама офіційно висунув кандидатуру данського прем'єр-міністра на пост Генерального секретаря НАТО.
Туреччина була єдиною країною, яка відмовлялася підтримати його кандидатуру, звинувачуючи Расмуссена в антиісламських настроях і навіть погрожуючи застосувати своє право вето на рішення альянсу. Проте після важких переговорів з Б. Обамою і рядом інших глав держав-членів НАТО турецький президент Абдулла Гюль зняв свої заперечення, і останньої миті лідери всіх 28 країн і урядів альянсу дійшли одноголосного рішення.
Формально Расмуссен вступив на посаду 1 серпня 2009 року, після того, як сплив термін повноважень Якоба де Хооп Схеффера. До роботи на новій посаді Расмуссен приступив у понеділок 3 серпня 2009 р. Він став дванадцятим Генеральним секретарем НАТО і першим, хто прийшов на цю посаду з поста прем'єр-міністра (традиційно її займали міністри закордонних справ, рідше - міністри оборони країн альянсу). Лише одного разу пост генсека НАТО займав колишній прем'єр-міністр Бельгії Анрі Спаак (1956-1961), проте з того моменту, коли він пішов з поста прем'єра, до призначення на пост Генерального секретаря НАТО минуло сім років.
Призначення Расмуссена на на такий відповідальний (і небайдужий для Росії) пост викликало природний інтерес і жваві дебати серед російських політичного істеблішменту і експертно-аналітичного співтовариства. Що ж слід чекати Росії від цього нового лідера НАТО?
Розкид думок величезний. Причому одні і ті самі люди часом давали прямо протилежні оцінки. Загалом серед оцінок переважав яскраво виражений скепсис. Так, постійний представник Росії при НАТО Дмитро Рогозін вважає, що навряд чи новий генсек стане легким партнером для Росії. «У НАТО для нас завжди буде погана погода», — сказав він. На думку президента Інституту стратегічних оцінок і аналізу Олександра Коновалова, зміна генсека особливо не впливає на політику альянсу. «Це лише виконавець», — додав експерт. Директор Міжнародного інституту політичної експертизи Євгеній Мінченко зазначив, що, поки президент США перебуває на роздоріжжі, генсек НАТО видає розпливчаті формулювання без якої-небудь конкретики. За його словами, раніше на розширенні блоку на схід робили мільярдний бізнес, але зараз він згортається. І водночас Дмитро Рогозін зазначає: «Природно, у нового Генерального секретаря, як у людини амбітної і ще досить молодої, є розуміння того, що посада генсека для нього - це не відставка або почесне заслання, а дуже важливий щабель у його політичній кар'єрі. Тому від нього слід чекати енергійних і якісно нових кроків».
Перш за все, російські політики і експерти кинулися шукати витоки майбутнього курсу нового генсека в його політичному минулому, зокрема – в періоді, коли він був прем'єр-міністром Данії (2001-2009 рр.).
На думку більшості російських експертів, зовнішня політика кабінету Расмуссена була найбільш проамериканською за всю історію Данії. Він не підтримав ряд європейських країн-членів НАТО в їх прагненні створити в рамках цього альянсу так звану «європейську ідентичність», націлену на забезпечення більшої самостійності цих країн у питаннях військового виробництва і стратегії. Расмуссен демонстративно купував американську військову техніку для переозброєння своїх збройних сил, незважаючи на те що європейські країни-члени НАТО пропонували йому підтримати європейську військову промисловість. Міжнародний курс Расмуссена забезпечував повну підтримку політики Джорджа Буша-молодшого: він був активним прихильником початку війни в Іраку (2003 р.), незважаючи на потужні антивоєнні виступи в країні. Чисельність армійського контингенту Данії після закінчення активної стадії воєнної операції в Іраку становила 550 люд. Він був виведений в 2007 р. після дедалі частіших протестів з боку данської громадськості, яка боялася людських втрат і погроз з боку міжнародних терористів покарати Данію за її підтримку курсу США на Середньому Сході.
Водночас проамериканська орієнтація у військово-стратегічних питаннях не заважала Расмуссену бути прихильником подальшої європейської інтеграції. Так, під час головування Данії в ЄС (друга половина 2002 р.) Расмуссен доклав чимало зусиль по просуванню ідеї конституційного договору, який передбачав більш глибоку інтеграцію Євросоюзу. Він також активно підтримував так званий Північний вимір, що передбачає розширення співпраці країн Північної Європи з Росією та іншими країнами регіону. При ньому був підготовлений новий план дій у рамках Північного виміру, розрахований на 2003-2006 рр. У 2007 р., незважаючи на зростання настроїв євроскептицизму в Данії і в інших країнах ЄС, він заявив, що має намір провести в королівстві референдум з питання вступу країни до зони євро.
Політика Расмуссена-премьєра в інших регіонах планети також залишає вельми суперечливе враження.
Так, у вересні 2005 р. данська газета «Юлландс-постен» (Jyllands-Posten) опублікувала на своїх шпальтах серію з дванадцяти карикатур різних авторів під загальним заголовком «Лики Мохаммеда». На одній Пророк був зображений у вигляді терориста, на голові якого красувався тюрбан у вигляді бомби з палаючим гнотом. Публікація карикатур викликала широкомасштабні акції протесту з боку мусульман по всьому світу. За визнанням Расмуссена, цей скандал призвів до найбільшої зовнішньополітичної кризи в Данії з часів Другої світової війни. Одинадцять послів мусульманських держав вимагали, щоб прем'єр-міністр Данії провів з ними зустріч. Расмуссен засудив публікацію, але послам відмовив у зустрічі. Він зазначив, що за існуюючими законами країни засудити працівників видання неможливо. Це викликало нову хвилю обурення мусульманської громадськості: Лівія і Саудівська Аравія відкликали своїх послів з Данії, а в деяких мусульманських країнах розпочався бойкот данських товарів. В результаті численних протестів і під тиском громадськості під час виступу на арабському телеканалі «Аль Джазіра», Расмуссен сказав, що шкодує з приводу публікації образливих карикатур (2006 р.). На своїй першій прес-конференції як генсек НАТО Расмуссен заявив, що вважає інцидент з карикатурами «справою минулого».
Щодо особистих якостей, проявлених Расмуссеном в період його попередньої політичної кар'єри, то зарубіжні ЗМІ відзначають вельми своєрідне розуміння Расмуссеном принципу транспарентності в політиці. Так, після головування Данії в ЄС у другій половині 2002 р. стало відомо, що Расмуссен таємно записував свої довірчі розмови із зарубіжними політиками і власними членами кабінету. Частина цих записів була потім оприлюднена. Як писала берлінська «Вельт», «нордична транспарентність Расмуссена зганьбила пів-Європи. За лаштунками на старому континенті відчувається невдоволення». Представники багатьох урядів говорять, що з данським прем'єром «більше ніхто не захоче розмовляти».
Щодо інших персональних якостей Расмуссена, то його називали не найкращим парламентером, якому, втім, допомагає його наполегливість. Також ЗМІ повідомляли про те, що він дуже пунктуальний (мало не до маніакальності), працелюбний, вимогливий до підлеглих і не потерпить їх лінощі. Окрім данської, Расмуссен вільно володіє англійською і французькою мовами. У своїй першій промові як генсек НАТО, коли йшлося про перспективи повернення Франції у військову організацію НАТО, Расмуссен перейшов з англійської на французьку, що також є офіційною мовою альянсу.
З огляду на колишні політичні переваги Расмуссена, а також його перші заяви після вступу на посаду керівника НАТО, російські політологи вважають, що пріоритетами діяльності Расмуссена на посту Генерального секретаря НАТО стануть наступні напрями:
•Якщо зважати на неодноразові заяви самого Расмуссена, мабуть, головним пріоритетом для нього буде врегулювання ситуації в Афганістані і підготовка виводу з країни західних сил (коли ситуація дозріє для цього). Звертає на себе увагу той факт, що Расмуссен розуміє, що в проблеми Афганістану немає воєнного рішення. НАТО буде працювати з міжнародними організаціями для економічної реабілітації країни, з афганськими властями для підготовки національної армії і поліції і поступової передачі їм повноважень по забезпеченню безпеки в країні. Расмуссен постійно підкреслює, що НАТО необхідний успіх в Афганістані, що це стане символом ефективності альянсу як військово-політичного інституту, його необхідності і в епоху після закінчення «холодної війни». Досягти цієї мети особливо важливо для НАТО, оскільки зростаючі військові втрати альянсу продовжують дискредитувати його місію в Афганістані. Тільки у липні 2009 р. міжнародні сили ISAF в цій країні втратили 75 люд.
Впадає в очі той факт, що цей пріоритет курсу Расмуссена повністю збігається з одним з найважливіших напрямів зовнішньополітичної активності адміністрації Б. Обами, що зайвий раз підкреслює проамериканський характер політики нового генсека. Тим часом, на відміну від США і частини їх союзників серед «молодих європейців», ні ЄС загалом, ні його провідні країни не виявляють такого ентузіазму щодо активізації Заходу в Афганістані.
Як найближчу політичну мету НАТО Расмуссен вказав забезпечення проведення вільних, демократичних парламентських виборів в Афганістані в кінці серпня 2009 р.
Він також має намір зробити акцент на боротьбу з виробництвом і транспортуванням наркотиків з Афганістану для того, щоб, з одного боку, підірвати фінансову базу терористичних організацій у цій країні, з іншого – скоротити потік наркотиків в країни Заходу. Критики подібного курсу, втім, зауважують, що основними постачальниками наркотиків за кордон є «дружні» Заходу афганські угруповання. Таліби ж, навпаки, виступають проти цього зла. В період їх панування в Афганістані виробництво і трафік наркотиків впали у кілька разів. І, навпаки, після їх повалення наркопотік з Афганістану швидко збільшився.
Проте Расмуссен наполягає на виконанні «антинаркотичної» і антитерористичної функцій НАТО. Для досягнення поставленої мети, заявив Расмуссен, він готовий вести переговори з поміркованими представниками «Талібану». Буквально через кілька днів після вступу на посаду генсека НАТО Расмуссен прибув до Афганістану із попередньо неоголошеним візитом. Расмуссен заявив, що має намір дати оцінку зусиллям НАТО по боротьбі з бойовиками руху ісламізму «Талібан» і міжнародного терористичного угруповання «Аль-Каїда».
Водночас під час вступу на посаду генсека НАТО Рассмуссен заявив, що одним зі своїх головних завдань вважає встановлення і розвиток діалогу НАТО (і загалом Заходу) з мусульманським світом.
У відповідь на наміри Расмуссена «Талібан» оголосив нового Генерального секретаря НАТО головним ворогом мусульман. На одному з ісламістських сайтів була розміщена стаття, в якій йшлося про те, що призначення Расмуссена главою НАТО зробить талібів ще більш рішучими в боротьбі проти альянсу і призведе до активізації бойових дій в Афганістані.
•Розвиток стратегічного партнерства з Росією, за словами Расмуссена, стане наступним за значущістю після Афганістану пріоритетом. Як можливі напрями співпраці він назвав боротьбу з міжнародним тероризмом, врегулювання в Афганістані, боротьбу з піратством і зміцнення режимів нерозповсюдження. Багато хто передбачає непрості відносини між РФ і НАТО при Расмуссені. Формально він виступає за співпрацю з Росією. «Моя мета – розвивати стратегічне партнерство з Росією, але я розумію, що в ряді сфер у нас будуть різні позиції», – сказав Расмуссен на першій своїй прес-конференції як генсек НАТО. Проте при цьому він додав: «Я вважаю, ми повинні розвивати кооперацію, наполягаючи, звичайно, на тому, що Росія повинна виконувати свої міжнародні зобов'язання, включаючи повагу суверенітету і цілісності сусідніх країн». Це було сприйнято як можливість жорсткої позиції НАТО щодо російської політики в Закавказзі і планів інтеграції Грузії і України в Північноатлантичний альянс.
Як вже зазначалося, офіційна реакція Москви на призначення Расмуссена була вельми настороженою. «Ми хотіли б почути від нього, що він особисто готовий зробити щось, можливо, що навіть виходить за межі його статусу, щоб нормалізувати відносини між альянсом і Росією», - заявив Дмитро Рогозін. За його словами, новий генсек може відвідати Москву в жовтні-листопаді 2009 р.
•Третім за значущістю пріоритетом Расмуссен назвав розвиток відносин з 11 країнами-учасницями Середземноморського діалогу (СД) і Стамбульської ініціативи співпраці (СІС). Расмуссен заявив, що готовий зустрітися з послами цих країн для обговорення шляхів і засобів активізації співпраці з ними. Не можна не звернути увагу на той факт, що ця група країн в інтерпретації Расмуссена виявилася більш важливим пріоритетом для НАТО, ніж відносини, наприклад, з Україною або Грузією. До цього вважалося, що «великий Близький Схід», куди входять країни СД і СІС, все-таки на периферії інтересів НАТО.
•На своїй першій прес-конференції Расмуссен також обіцяв швидке врегулювання косовської проблеми і висловив надію, що до кінця терміну його перебування на посту генсека НАТО KFOR будуть повністю виведені з цієї країни або їх роль буде зведена до мінімуму. Ця позиція Расмуссена викликала потік скептичних зауважень з боку російських експертів, які - на відміну від Расмуссена - не вважають більшість проблем, пов'язаних з Косово, розв’язаними.
•Боротьба з піратством також була названа важливою і перспективною функцією НАТО. Расмуссен позитивно відгукнувся про проведені в цій сфері операції і висловився за створення спеціальних сил, оснащених сучасним озброєнням і добре вимуштрованих. Фахівці вважають, що спільна боротьба з піратами може стати ще однією точкою зіткнення між НАТО і країнами, з якими відносини альянсу складаються непросто (включаючи Росію).
•Розробка нової стратегічної концепції НАТО. За словами самого Расмуссена, підтвердженими джерелами в штаб-квартирі НАТО, це також стане одним з пріоритетних напрямів роботи нового генсека. Очікується, що нова концепція буде прийнята в кінці 2010 або на початку 2011 р. Расмуссен призначив групу експертів з 12 люд. на чолі з колишнім держсекретарем США Маделін Олбрайт і одним з колишніх керівників Ройял Датч Шелл Йероєном ван дер Веєром. Робота над новою концепцією вестиметься в тісному контакті зі всіма країнами-членами НАТО і з використанням публічних консультацій на сайті альянсу. Концепція спільної стратегії НАТО, яка наразі лежить в основі роботи альянсу, була прийнята ще в 1999 р. напередодні воєнної інтервенції в Косово. Нова концепція повинна адаптувати стратегію НАТО до нових умов, в яких альянсу доводиться діяти.
•Подальше розширення НАТО. У цьому питанні Расмуссену явно властива більша стриманість, ніж попередньому керівництву блоку. З одного боку, він заявив на своїй першій прес-конференції в Брюсселі: «Я чекаю, що це (політика розширення НАТО) буде продовжено протягом мого мандата». Однак, з іншого боку, він не вважає можливим форсувати питання про входження Македонії в НАТО. Расмуссен також вважає, що Грузія і Україна поки що не готові до членства в Північноатлантичному альянсі. За словами генсека, Київ і Тбілісі «не виконали необхідних умов на цьому етапі». Водночас він заявив про намір альянсу в майбутньому прийняти ці країни до своїх лав, пообіцявши продовжити надавати їм необхідну для цього допомогу.
Ряд західних аналітиків поділяють цю точку зору. Так, на думку директора з питань зовнішньої політики і оборони Центру європейських реформ Томаса Валасека, висловленій в інтерв'ю «Німецькій хвилі», повинно пройти ще принаймні кілька років до того часу, коли стануться зміни ставлення керівництва НАТО до України, і це лише в разі проведення Києвом необхідних реформ. Зараз же, за словами Валасека, Расмуссен задоволений наявнии «статус-кво»: «Тобто НАТО залишається відкритим до членства як України, так і Грузії. Але на практиці, оскільки жодна з цих країн не втілила необхідних реформ, і також тому, що обидві країни політично нестабільні, ніхто в НАТО не чекає швидкого їх входження до альянсу», - сказав експерт. Він також зазначив, що головна увага нового генсека альянсу зосереджена на питанні Афганістану і відносин між НАТО і Росією, а України в переліку пріоритетних питань більше немає.
Нфйбільш «проблемні» кандидати на вступ в НАТО всіляко запевняють Расмуссена, що вони зроблять всі необхідні кроки по виконанню цих критеріїв. Так, виконуючий обов'язки міністра закордонних справ України Володимир Хандогій листом привітав Расмуссена з початком діяльності на посту генсека НАТО і запевнив його в незмінності курсу України на досягнення критеріїв членства в Альянсі в рамках реалізації першої річної національної програми «Україна-НАТО». Михайло Саакашвілі також висловив надію на поглиблення співпраці з НАТО при Расмуссені, але визнав, що говорити про реальний вступ його країни до альянсу можна не раніше ніж через 8 років.
•Расмуссен, мабуть, також спробує вирішити завдання, яке виявилося не до снаги його попередникові на посту генсека, - поліпшити відносини між НАТО і ЄС в питаннях європейської і глобальної безпеки. Сам Расмуссен вважає, що позитивні зрушення в цій сфері цілком можливі за умови, якщо буде здійснена повна реінтеграція Франції у військову організацію НАТО і розпочнеться повноцінний діалог між Туреччиною і Грецією по всьому спектру спірних питань.
Підбиваючи підсумки сказаному, зазначимо, що, незважаючи на переважання в російських ЗМІ і аналітичному співтоваристві скептичних (і навіть інколи явно негативних) оцінок перспектив діяльності Расмуссена на посту генсека НАТО, поступово в цьому середовищі наростає ставлення до цього політика, яке характеризується більшою зваженістю і обережним оптимізмом. Не зникає надія, що енергійний і амбітний політик зможе вдихнути нове життя в неабияк занедбаний механізм НАТО, зробити його курс більш адекватним нинішнім міжнародним реаліям, що враховують у тому числі і законні інтереси Росії.
Автор – доктор політичних наук, професор кафедри теорії та історії міжнародних відносин Санкт-Петербурзького державного університету.
