Столичне ЖКГ обростає схемами
На жаль, про тарифи на ці послуги почали останнім часом кричати більше, ніж про перегляд самої процедури нарахувань. Саме процедура перетікання коштів по тарифах, а не самі розміри тарифів, таять у собі надра можливостей для розкрадань. Як сказав відомий герой рязановської комедії «Бережися автомобіля»: «Адже крадуть, товариші, багато крадуть».
Схема настільки проста, що позаздрив би сам великий комбінатор — відомий Остап Бендер. Візьмемо, наприклад, воду. Люди прожити без неї не можуть. Навіть електроенергію можна отримувати кустарним способом — у світлий час доби від сонячних батарей, мініатюрної теплової станції на гасі або встановленого на даху нехитрого пристосування з пропелером. Але отримати воду в капітальному будинку в межі мегаполісу — сюжет зі сфери фантастики, особливо, якщо йдеться про необхідні для гігієни обсяги. Виходить, саме тут кияни виявляються найбільш залежними від столичного ЖКГ.
Як відомо, водопровідну воду для столиці виробляє АК «Київводоканал». Він же обслуговує в місті водопровідні магістралі і, природно, забезпечує відведення каналізаційних стоків. Але прямі договори у підприємства укладено лише з юридичними особами і приватним сектором. Всі решта, тобто 96% населення столиці, споживають послуги централізованого водопроводу виключно через мережу ЖЕКів, ОСББ, ЖЕУ, ЖБК та інших експлуатаційних контор.
«Київводоканал», таким чином, подає воду лише до стінки будинку або теплопункту. Далі вона потрапляє у внутрішньобудинкову розподільну мережу, що перебуває на балансі місцевих експлуатаційних контор. Саме з ними у киян з багатоквартирних будинків укладено договори на надання комунальних послуг. Кому ж платять за послуги кияни, вірніше, як розподіляється комунальна «данина»?
Рахунки за комунальні послуги розсилає киянам КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» Київської міської державної адміністрації (ГІОЦ КМДА). Він же розподіляє отриману виручку виробникам комунальний послуг і районним управлінням житлового господарства (УЖГ).
І тут починається найцікавіше. Майже у всіх районах з'являються дочірні УЖГ «Комунальні підприємства», наприклад, КП «Поділ-житло» або КП «Управління житлового господарства» Оболонського району тощо. Вони є ще одним прошарком, фільтром, в якому осідають комунальні гроші. Саме районні КП платять зарплату ЖЕКам за експлуатацію внутрішньобудинкових мереж (або не платять її) і «обіцяють» повернути борг іншим виробникам комунальних послуг, зокрема, водоканалу.
Далі, використовуючи «решето» вітчизняного законодавства, районне УЖГ реформується. Змінюється не лише його назва, але і юридичний статус, а головне — дислокація кодів одержувачів фінансових надходжень. Майно переходить на баланс нової структури, яка оголошує себе постачальником комунальних послуг, зокрема — водопровідної води. Колишній же структурі залишається… стіл і стілець начальника УЖГ, старий неробочий факс, фактури на запчастини, що недопостачають, а головне — борги перед виробниками комунальних послуг. Останні лише «випадково» не встигли повернути господареві, або, як виявляється після судових позовів, ось-ось збиралися повернути.
Жителі багатоквартирних будинків і цілих мікрорайонів такої перестановки «доданків» на собі попервах не відчувають. Вода благополучно продовжує надходити до них по колишніх мережах, що опинилися на балансі зовсім іншої структури. Наприклад, мирно працювало в Подільському районі Києва таке собі КП «Поділ-житло», що обслуговувало майже мільйон жителів Києва і гостей столиці. Одного чудового дня «Поділ-житло» передало все своє стратегічне майно відразу кільком новоутвореним конторам, таким як КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району», КП «Центральний», КП «Введенське», КП «Куренівське», КП «Вітряні гори», КП «Галицьке», КП «Мостицький», КП «Лісове», КП «Синьоозерне», КП «Виноградар», КП «Нивки».
«Все було б чудово, — говорить перший заступник генерального директора з економіки та фінансів ВАТ «АК «Київводоканал» Віталій Найдюк, — коли б не факт явно нецільового використання коштів, справно сплачуваних споживачами комунальних послуг. Річ у тому, що жодне з цих підприємств не уклало прямого договору з «Київводоканалом», і простежити за перетіканням коштів ми не в змозі».
Ймовірно, саме так на транзитних рахунках згаданих комунальних служб зависла сума, що на початок липня досягла 28 млн. грн. І це не рекорд. Як повідомив директор розрахункового департаменту ВАТ «АК «Київводоканал» Володимир Костерін, по Святошинському району на сьогоднішній день підприємство не долічилося 59 млн. грн., а по Оболонському, де проживає третина населення Києва, понад 64 млн. грн.
ЖЕКи, природно, теж опиняються в накладі, але отримують від районного начальства повну свободу в питаннях перерахування оплати за комунальні послуги безпосереднім виробникам послуг.
Судячи з усього, справа не лише в районних адміністраціях. Розгляд питання по боргах УЖГ був запланований на колегії виконкому КМДА 31 липня 2009 р., але, як повідомили нам у прес-службі «Київводоканалу», в останню мить був знятий з порядку денного без усіляких пояснень.
За словами фінансового директора водоканалу, — «аналогічна ситуація спостерігається практично по всьому Києву, де загальна сума недоплат по УЖГ вже перевищила 410 млн. грн.».
Для порівняння — вартість перекладання всього сумно відомого трубопроводу на вул. Бальзака, на який у столичного водоканалу другий рік бракує коштів, становить всього лише 6 млн. грн.
Іншими словами, на гроші, що «випадково» зависли на транзитних рахунках, можна було б повністю перекласти 66 таких самих техногенно небезпечних трубопроводів — і на Борщагівці, і на Дарниці, і на Троєщині. Всі вони останніми місяцями привели до матеріальних збитків киян — тих самих, які справно платять за комунальні послуги. За словами Володимира Костеріна, згідно з проведеним call-центром «Київводоканалу» соціологічним опитуванням, за воду справно платять 93-95% киян. На ділі ж реальні надходження виробникові послуг водопостачання і водовідведення не перевищують 75%.
Звідси висновок, постійна реструктуризація системи житлово-експлуатаційних контор у столиці - не просто «домашнє прибирання», це і засіб створення схем «вимивання» грошей з міського бюджету, систематичних розкрадань з кишені городян і, зрештою, спосіб доведення до банкрутства столичного комунального господарства.
Поки киян закликають саботувати оплату за послуги ЖКГ, ніхто навіть не подумав проаналізувати порядок оплат і нарахувань за роботу виробників комунальних послуг. Отже, без підвищення правової свідомості, що підвищуй тарифи, що знижуй — нової якості комунальних послуг кияни так і не побачать.
