Непопулярна трансплантологія
Наше з вами ставлення до трансплантології двояке. З одного боку, завдяки інформації про продаж людей на органи у українців склалася думка, що це напівкримінальна галузь медицини. З іншого – ті, хто безпосередньо зіткнулися з цим методом лікування, розуміють, що він – мало не єдина надія на порятунок приреченої на смерть людини.
Погана репутація
Міркуйте самі, як має реагувати кожен із нас, дізнавшись, що СБУ затримало людей, які займалися торгівлею дітьми? В середині червня десятирічного Сашка з Донецької області готували на продаж. Саме по собі поєднання цих слів – абсурдне. Проте безпритульному злочинці пообіцяли підшукати спортивну школу, для чого необхідно було пройти повне медичне обстеження. Насправді «підприємці» хотіли з'ясувати, чи немає у хлопчика хронічних хвороб, зокрема, серця. Після оптимістичних медичних висновків злочинці почали підшукувати покупця, який зміг би заплатити 60 тисяч євро. Співробітники СБУ розкрили задум: зловмисники, отримавши гроші за «живий товар», прямо вирушали за ґрати.
А чого вартий останній скандал із «чорним трансплантологом» Михайлом Зісом? Нагадаємо, його затримали в Донецьку 12 жовтня 2007 року. На початку слідства його звинувачували за частиною 2 статті 149 КК України – торгівля людьми або інша незаконна операція з передачі людини. 4 серпня прокуратура Донецької області пом'якшила звинувачення, звинувативши хірурга в злочині, передбаченому «ст. 27 частиною 3 (організація злочину), ст. 14 частиною 1 (підготовка до злочину), ст. 143 частиною 5 (вилучення у людини шляхом примушення або обману його органів або тканин з метою їх трансплантації, скоєне за попередньою змовою групою осіб) Кримінального кодексу України. Пізніше, в серпні 2008 року, ізраїльського хірурга виправдали «за відсутністю в його діях складу злочину», проте вже в березні 2009 року колегія суддів Апеляційного суду Донецької області відправила справу на додатковий розгляд. Його знову звинуватили в торгівлі людьми або незаконній операції з передачі людини. Після чого, наприкінці липня 2009 року, все звелося до порушення встановленого законом порядку трансплантації органів і тканин людини. Покарання – штраф 850 гривень.
У приватній бесіді трансплантологи стверджують, що в Україні проводити нелегальні операції неможливо. По-перше, пошук відповідного донора дуже складний, а по-друге, в Україні мало фахівців у цій галузі, тому за їхніми діями простежити досить просто. По-третє, прооперовані повинні до кінця життя приймати ліки – імуносупресивні препарати, які не продають ні в аптеках, ні на чорному ринку, а замовляють лише через МОЗ.
«Неодноразово до мене в міністерство приходили пари і говорили, що друг сім'ї, у якого нирка підходить їхній дитині, не може цю нирку віддати – закон забороняє, – продовжує Кухарчук. – І я вважаю, що такий підхід правильний. Тому що якщо обмеження знімуть, почнеться кримінал. Але наші люди все одно вирішують цю проблему, кожен по-різному, але завжди в обхід закону. Укладають, наприклад, фіктивні шлюби».
Варто також сказати, що в Україні неродинна пересадка від живого донора заборонена, за винятком пересадки кісткового мозку. Цей орган регенерує, тобто відновлюється, і тому за здавання такого матеріалу навіть передбачена винагорода. Що ж до трупного донорства, то таке можливе тільки за умови згоди родичів.
Гостра необхідність
Але ж існує і зворотний бік медалі. Тисячі людей в Україні вдячні лікарям за врятовані життя. Саме такі пацієнти в першу чергу розуміють, як важливо розвивати цей сучасний метод лікування.
Сьогодні в Україні живе 840 людей із трансплантованими органами. Всі вони об'єднані в громадську організацію «Віта». Серед них є жінки, які з малих років були прив'язані до діалізного апарату. Тобто три рази на тиждень людину підключали до апарату, який очищав кров хворого протягом двох-трьох годин. Фактично такі люди вели обмежене життя.
«У всьому світі роблять десятки тисяч різних операцій із трансплантації, – говорить Рубен Заграбен, завідувач відділом трансплантації нирки Національного інституту хірургії і трансплантології імені Шалімова. – В нашій країні роблять пересадку нирок, печінки, існують поодинокі випадки пересадки серця. При цьому в Україні є тисячі пацієнтів, що потребують подібних операцій. Наприклад, можливості надання допомоги хворим із хронічною нирковою недостатністю обмежені, якість життя цих пацієнтів – залишає бажати кращого. Тим часом доведено, що трансплантація нирки має перевагу порівняно з гемодіалізом щодо якості життя, його тривалості. Доведено, що така трансплантація обходиться державі дешевше. Враховуючи, що у фінансах ми обмежені, раціонально було б розвивати економічніші методи лікування. Якщо говорити про пересадку інших органів, то пересадка серця не має взагалі ніякої альтернативи. А цей метод може продовжити життя людини з серйозною серцевою патологією на 10-20 років. Часто такої операції потребують дуже молоді пацієнти, які перенесли вірусну інфекцію і стають кандидатами на трансплантацію. Але чекати її він може не довго – кілька місяців. Те ж саме можна сказати про пацієнтів з цукровим діабетом, захворюванням, яке вражає більшість внутрішніх органів. Серед них дуже багато молодих, які хворіють з дитинства. У них вражаються нирки. Це важкі хворі, які погано переносять гемодіаліз. Допомогти їм може комбінована трансплантація: нирки і підшлункової залози. У нас в країні цей метод лікування теж можна розвивати, але тільки в тому випадку, якщо ставлення до трансплантології зміниться, буде налагоджено донорство, зокрема трупне, адже підшлункову залозу можна отримати тільки у такий спосіб. Тоді ж ми зможемо проводити операції з пересадки легенів, чого до цього ніколи не робили».
«Моє перше враження про українську трансплантологію було дуже сумне, – говорить польский лікар-трансплантолог Кшиштофф Седлецький. – Я все порівнював з Польщею, яка є далеко не лідером у галузі трансплантології в світі. Проте в Польщі проводять близько тисячі трансплантацій на рік, а в Україні – значно менше. І причина тому не лише фінансування, на першому місці – настрої суспільства, негативний підхід до цієї методики. На жаль, така проблема існує в усіх країнах Європи. Трансплантація в свідомості людей - якесь незрозуміле, напівлегальне явище. Насправді, нічого такого в цьому сучасному методі лікування немає, в кожній країні є свої закони в цій галузі. У Польщі закон передбачає, що кожен громадянин країни згоден віддати свої органи після смерті. При цьому кожен поляк може відмовитися від цього, заповнивши просту анкету. Існує спеціальний реєстр, де можна перевірити, чи відмовлялася людина давати свої органи для трансплантації».
Так, одна річ, коли мова йде про трансплантацію нирки від живого донора, тобто часто родича, який хворому віддає, у прямому розумінні слова, частину себе і при цьому продовжує жити далі, інша – коли розмови про донорство серця наштовхують на думку, що всі ми смертні і не знаємо, коли той час настане. Про останнє якраз думати і не хочеться.
Рахунок на секунди
Для того, щоб пересадити органи, не досить мати одного донора. Підбір пари дуже складний. Збіги трапляються в одному випадку на 50 тисяч. При цьому ніхто не може гарантувати, що пересаджений орган не відторгатиметься. Щоб забезпечити збіги, Міністерство охорони здоров'я розробило програму входу в європейську мережу трансплан-координації, адже кожна країна має свої «банки» кісткового мозку і потенційних донорів. Завдяки цій базі можна знаходити пару донор-реципієнт в іншій країні, якщо в нашій країні це неможливо. Медики кажуть, що ця система абсолютно захищена, вся інформація закрита, а це означає – виключається щонайменший елемент кримінального шляху отримання органів. У Міністерстві охорони здоров'я сподіваються, що створення, зокрема, вітчизняного реєстру донорів кісткового мозку почнеться вже з 1 вересня цього року.
За словами Рубена Заграбена, на місяць в Україні може бути до 2 тисяч потенційних донорів. Потреба – півтори-дві тисячі. «В принципі, за стовідсоткової згоди родичів ми могли б отримати донорський матеріал, – говорить фахівець. – Але, на жаль, зараз з десяти випадків ми маємо дев'ять відмов. Треба розуміти, що в процесі переговорів з родичами важливий талант трансплан-координаторів, спеціально підготовлених психологів, часу у яких на бесіду дуже мало».
Складно уявити, за яких умов психологи можуть вести таку бесіду.
«Перша особа, яка приймає важко хворих, – завідувач відділенням реанімації, – розповідає директор державного координаційного центру трансплантації органів, тканин і клітин. – Саме він встановлює, чи відбулася смерть головного мозку. Для цього існує затверджений Мінохоронздоров'я порядок. Він відповідає світовим стандартам. Якщо діагноз встановлений, тоді інформується трансплан-координатор, що у відділенні є діагностована смерть головного мозку. Потім проводиться бесіда з родичами, унаслідок якої можна отримати чи ні згоду на вилучення органів. Якщо така є, виїжджає бригада з вилучення. Вилучається орган під час биття серця. І про це треба говорити! Ніхто у трупа, у якого зупинилося серце, і минуло хоч п'ять хвилин, нічого узяти не може. В цей час підшукується реципієнт. Після чого протягом восьми годин має відбутися операція».
Зарубіжні експерти кажуть, що в розмові з родичами, наприклад, американські психологи говорять, що частина вашої рідної людини продовжуватиме жити в тілі іншої. І це діє.
До речі, у нас в законах не визначений порядок отримання згоди. Згідно з офіційними документами, треба отримати згоду родичів, які проживали з людиною до смерті. Але кожен цю норму розуміє по-своєму: хтось говорить, що головне – прописка, хтось – місце фактичного проживання. Інше питання – хто саме з родичів повинен давати згоду? У нас немає визначення, хто має перше право голосу. І на цьому ґрунті виникають конфліктні ситуації. У США, наприклад, є якась ієрархія. У медиків був випадок, коли вони отримали згоду дружини, провели операцію з трансплантації, а коли решта родичів дізналася про таке рішення жінки, почала їй докоряти, і справа дійшла до прокуратури, куди почали викликати медиків.
Ціна питання
Сьогодні собівартість операцій з трансплантації в Україні різна. Дуже багато що залежить від вартості медикаментів у післяопераційний період. Трансплантація нирки коливається в межах 16-80 тисяч гривень. Приблизно стільки ж коштує трансплантація серця. Трансплантація печінки коштує 50-120 тисяч гривень.
«Ця сума складається з вартості необхідного устаткування, медикаментів, кількості лікарів, залучених до операції, – говорить Олександр Кухарчук. – Колись в інституті Шалімова була проведена родинна пересадка печінки. Працювали 56 людей. Другий момент – треба говорити, скільки це коштує за кордоном? Операція з пересадки печінки обходиться в 120-130 євро. Трансплантація кісткового мозку в Україні коштує 50 тисяч гривень, а за кордоном – 150-200 тисяч євро».
Вітчизняні лікарі-трансплантологи закликають думати насамперед про тисячі врятованих життів. Для цього, без сумніву, треба змінити деякі норми закону, створити ту саму централізовану державну базу з вилучення органів. Але у жодному разі не можна змінювати статтю, яка передбачає презумпцію незгоди. Ось до цього українці точно ще не готові.
