«Ліки від третього туру» - чи від Ющенка і Яценюка?
Змінити законодавство про вибори Президента треба було давно. Востаннє його змінювали перед повторним другим туром виборів 2004 року; це сталося після відомого рішення Верховного Суду про те, що через масові фальсифікації достеменно встановити результати забігу між Віктором Ющенком і Віктором Януковичем неможливо.
Той закон, що писали спеціально для того, аби уникнути зловживань (за яких нікого так і не було покарано), йшов «у зв'язці» з багатостраждальною політичною реформою. Коротше, він був далекий від досконалості сам по собі, і вже точно не годився на століття.
Але написанням нового парламентарії переймалися тільки цього літа. 30 червня законопроект з довгою назвою «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо виборів Президента України» було внесено в Раду, а вже 1 липня, після якихось 15 хвилин дебатів, прийнято цілком конституційною більшістю в 367 голосів.
Заразом депутати схвалили і пропозицію максимальна скоротити час підготовки до другого читання закону. Це завдання було виконане повністю: 24 липня, знову-таки конституційною більшістю, основу якої становили Партія регіонів і БЮТ, законопроект був прийнятий остаточно – на позачерговій сесії ВР.
Насамперед, свіжо прийнятий (але такий, що й досі, нагадаємо, не набув чинності) акт скорочує термін президентської виборчої кампанії – з 120 до 90 днів. Відповідно скорочувалася і решта передвиборних процесів: Центрвиборчком повинен був створювати округи не за 110, а за 83 дні до виборів, і так далі.
У гонитві за часом депутати передбачили ряд справді необхідних правок. Наприклад, в законі від 2004 року ніяк не указувалися терміни подачі місцевими органами влади пропозицій з організації виборчих дільниць – адже до «третього туру» вони були організовані і так. Тепер цю і ряд подібних помилок виправили.
З іншого боку, обидва голосування, як і «паперова» робота в періодах між ними, були організовані явно поспіхом, якщо не сказати недбало. Наприклад, в остаточно проголосованому законопроекті говориться про заміну поняття «Територіальні виборчі комісії» на «окружні», але далі вони так само залишаються «територіальними».
Зрештою, в день голосування за законопроект, представляючи документ, депутат Сергій Подгорний змушений був «під протокол» зачитувати деякі зміни, схвалені профільним комітетом, але не відображені в розданому депутатам документі.
Мова йде не лише про стилістичні неточності. Як неважко переконатися по <а href=http://www.rada.gov.ua/zakon/new/STENOGR/24070904_96.htm target=_blank>стенограмі засідання, з голосу депутата Подгорного вносилися (точніше, повинні були вноситися) досить істотні правки – наприклад, про те, що кандидати в президенти отримують у виборчкомах не по одному, а по два представники. Наплутали законотворці і з деякими номерами статей та їх пунктів.
Але ж у законах важлива як процедура їх затвердження, так і кожна літера. Тобто своєю поспішністю депутати самі дали аргументи в руки тих, хто забажає оскаржити новоприйнятий закон.
А охочих не бракує: законопроект із самого початку потрапив під вогонь відразу двох таборів. З одного боку, він наразився на критику журналістів і громадських організацій, з іншого – до його формулювань вельми несхвально поставилися прихильники чинного Президента.
У першому випадку критикували головним чином право виборчих комісій виганяти з дільниць спостерігачів і пресу. У новому законопроекті, дійсно, це право де-факто нічим не обмежено, а головне – застосовувати його можна, загалом, без пояснень.
Ще більше критики викликало «спрощення роботи» виборчкомів. А саме – те, що ухвалювати рішення від імені комісій, за новим законом, зможуть не більшість громадян, що входять у неї, а більшість від присутніх на засіданні комісії. Зокрема, з питань «кваліфікованої більшості», тобто там, де за «старим» законом потрібно дві третини голосів. Новий законопроект передбачає, що для цього вистачить двох третин від все тієї ж кількості присутніх – тобто в принципі навіть найвідповідальніше рішення комісії можуть ухвалити всього лише три людини!
Ще в першому читанні закон гостро критикували і за вже зовсім оригінальну новацію: пропозицію формувати виборчкоми з представників, висунутих... парламентськими фракціями. Які, взагалі-то, жодного стосунку до президентських перегонів не мають.
До другого читання скандальну ідею зняли. Тепер своїх представників у виборчкоми делегуватимуть кандидати в президенти.
Але преференції для найбільших політичних структур все ж таки помітні. Наприклад, партії та блоки практично не обмежені в своїх можливостях витрачати гроші на кампанію своїх кандидатів – що, зрозуміло, ставить «партійних» претендентів президентства в нерівні умови з іншими.
До того ж, за новим законопроектом виборчкоми формуються тільки з людей, що проживають на території виборчого округу. Враховуючи «феодалізацію» України, це породжує побоювання, що партія або блок, що мають адміністративний ресурс у тому чи іншому регіоні, зможуть формувати виборчкоми повністю під свого кандидата.
Чи не найскандальніша новела – це різке звуження права суб'єктів виборчого процесу оскаржити його результат. За великим рахунком, скаржитися можна тільки в один суд – Київський адміністративний. Причому його вердикт пропонується зробити остаточним.
Нарешті, до гострої критики схильні й прописані в законопроекті процедури захисту прав громадян на виборах. Так, скаржитися на порушення в роботі виборчкомів можна лише не пізніше, ніж за годину до кінця голосування (а як бути з порушеннями, виявленими в цю годину або після?). З іншого боку, громадяни до все тієї ж «останньої години» можуть вимагати уточнення списків виборців, причому звертатися із цього приводу можна і у виборчкоми, і в орган, що відає Реєстром виборців, і до суду...
Подібний підхід, як побоюються багато спостерігачів і політиків, веде до плутанини, а то і до прямих масових фальсифікацій безпосередньо в день виборів.
Недивно, що після ухвалення законопроекту ніхто не засумнівався в його ветуванні Президентом (такий намір Віктора Ющенка підтвердила і його прес-секретар Ірина Ванникова).
Тим часом прихильники закону з лав ПР і БЮТ демонструють холоднокровність, запевняючи, що у разі чого зберуть чергову позачергову сесію і подолають вето. На практиці голосів їм для цього вистачить з лишком. Мабуть, саме тому у пресі вже з'явилися заклики до Президента не лише ветувати закон, але і все-таки розпустити парламент – як такий, що невблаганно прагне «розподілу країни на двох», тобто між ПР і БЮТ.
Насправді, вище перелічені та інші проблемні точки законопроекту можна тлумачити двояко. Наприклад, те, що громадяни зможуть просто в день голосування вносити себе до списків виборців (якщо цю норму і насправді вдасться реалізувати), не обов'язково призведе до фальсифікацій. Організувати такі фальсифікації буде дуже дорого і складно, зате формально права виборців ця норма тільки розширює.
Сюди ж можна віднести право виборчкомів приймати рішення більшістю голосів від присутніх на засіданні. Адже зрив роботи виборчкомів через нехтування їх членів своїми обов'язками – сумна традиція українських виборів, що особливо виразно проявилася якраз у 2004 році.
У тому ж 2004 році команда Віктора Ющенка активно боролася і проти такого зручного для масових фальсифікацій явища, як відкріпні талони. У новому законопроекті проблему вирішено радикально – відкріпних талонів не буде.
При цьому прихильники законопроекту не приховують, що, дійсно, прагнули максимально обмежити можливості «другорядних» кандидатів у президенти. Один із авторів законопроекту, нардеп від БЮТ Андрій Портнов запевняв, наприклад, що формування виборчкомів кандидатами в президенти покликане «зменшити кількість технічних кандидатів».
На думку, пана Портнова, навіть якщо у «технічних кандидатів» і знайдуться 2,5 млн. грн. внеску на участь у кампанії (за нинішнім законом для цього достатньо 500 тис. грн.), то все одно не знайдеться ресурсів на навчання і утримання десятків тисяч спостерігачів і членів комісій...
Правда, при цьому депутат все одно спрогнозував, що на виборах висуватиметься «близько п'ятдесяти» кандидатів.
«Великі гравці просто хочуть, щоб слабкіші, як і нові «телевізійні кандидати», не заважали їм розібратися між собою», - пояснив «Главреду» причини появи законопроекту керівник центру «Український барометр» Віктор Небоженко.
На його думку, з одного боку, таке прагнення притаманне всім політичним важкоатлетам навіть у країнах розвинених демократій. «У Великобританії комісії по сімдесят років контролюються представниками двох найбільших сил, але ніхто ж не кричить через це, що так жити не можна», - аргументував політолог.
При цьому Небоженко підкреслює, що все могло б бути інакше, якби Віктор Ющенко свого часу власноручно не зруйнував «демократичну коаліцію» в парламенті.
«Тепер Президент позбавлений впливу на виборчий процес і, звичайно, це дійсно загрожує демократичним правам виборців – його виборців», - підкреслює експерт.
...Поки що ситуація розвивається за всіма правилами вітчизняного уповільненого політичного серіалу. Тоді як одні представники «головних» політичних сил лякають громадськість зривом виборів через неминуче вето Президента (про таку загрозу заявив, наприклад, на прес-конференції у вівторок депутат від БЮТ Валерій Писаренко), їх більш високопоставлені соратники демонструють благодушний спокій.
Насправді ПР і БЮТ цілком можуть узаконити своє бачення виборів, навіть не удаючись до такого екстремального інструменту, як позачергова сесія. Для цього досить подолати вето в перші ж дні вересня, на початку чергової сесії ВР. Правда, для цього, у свою чергу, треба, щоб між БЮТ і ПР зберігалося взаєморозуміння.
І ще, звичайно, дуже бажане непротивлення спікера Володимира Литвина, від якого залежить не лише порядок денний, але і підписання закону після подолання президентського вето.
Якщо ж «союз» ПР і БЮТ не складеться знову, запевняють представники обох цих сил, їх кандидати готові змагатися і за старими правилами. Мабуть, там упевнені, що страшні не стільки фальсифікації а-ля 2004 рік, скільки розрив в 1-2 % у другому турі – що зазвичай і веде до «третього».
