Розвідка Байденом
І сам Байден, і його співрозмовники не приховували – вони мають продемонструвати, що так зване «перезавантаження» російсько-американських відносин не може вплинути на зв’язки Вашингтона з Києвом та Тбілісі. Проте, з іншого боку, а чи справді була потрібною така заспокоююча місія? Адже насправді ніякого «перезавантаження» російсько-американських взаємин під час візиту Обами до Москви не відбулося. Сторони продовжуватимуть діалог на тему роззброєнь, віч¬ний, як відносини між Москвою і Вашингтоном. Проте з принципових питань – таких, як іранська ядерна програма чи елементи ПРО в Центральній Європі, скажімо – позиції Росії і Сполучених Штатів залишилися незмінними. Змінилася хіба що тональність, проте напередодні візиту Барак Обама доволі скептично відгукнувся про прем’єра Владіміра Путіна і доволі оптимістично – про президента Дмітрія Медвєдєва. У російській столиці спроб роз’єднати «ефективний тандем» нікому не дарують. Навіть президенту США. Варто також згадати, що майже до останнього дня московського візиту американська сторона пробувала обмежитися тільки президентськими контактами і пішла на спеціальний сніданок із Путіним тільки під тиском російської сторони. Що Росія категорично відмовилася від створення комісії Путін-Байден: американцям практично відверто сказали, що не царська це справа – витрачати час на базікання з якимось там віце-президентом. І Вашингтон змушений був піти на створення комісії Медвєдєв-Обама. Звичайно, на перший погляд, усе це протокольні дрібниці, але вони також визначають справжню атмосферу у взаєминах далеких не те що від «перезавантаження», але й до звичайного «завантаження» країн.
Так що насправді візит президента Обами до Москви був насамперед приводом для відвідин віце-президентом Байденом Києва та Тбілісі. Вашингтону потрібно зрозуміти, чому країни «кольорових революцій», які сприймалися як авангард демократизації в регіоні, занурилися у глибоку політичну кризу, і до влади в них можуть у будь-який момент прийти опоненти революціонерів. До речі, без усякого візиту Обами до Москви Байден відвідував Ліван – також перед виборами, тільки парламентськими. Адже Ліван – теж країна «кольорової революції», і до влади в ній могли прийти представники близької до Тегерана і Дамаска «Хезболли». Віце-президент Байден сказав у Бейруті, що подальша допомога Лівану буде пов’язана з результатами парламентських виборів. Вплинуло це на волевиявлення ліванців чи ні, проте просирійська опозиція програла...
Звичайно, в Києві і Тбілісі заяв рекомендаційного характеру віце-президент Байден не робив. Проте перед його прильотом представники апарату віце-президента вголос говорили про політичний хаос в Україні. У Грузії ситуація не набагато краща: хоча президент Міхеїл Саакашвілі значно популярніший за свого приятеля Віктора Ющенка, Тбілісі влада вже втратила, і розчарування в ній збільшується з кожним днем. А найголовніше – і в Києві, і в Тбілісі політики не можуть відповісти на просте запитання: що далі? Як переживуть небагаті країни економічну кризу, чи не зміниться європейський (і фактично призабутий євроатлантичний) вектор їх розвитку, як розвиватимуться відносини з Росією, до якої Саакашвілі ставиться з неприхованою, а Ющенко – з прихованою ворожістю? Як надалі діятиме сама Росія по відношенню до своїх послаблених сусідів? Що буде з територіальною цілісністю Грузії і чи не виникнуть аналогічні проблеми у посткризової України? Все це не якісь там риторичні запитання, поза сумнівом, віце-президент США чекав відповіді на них від своїх співрозмовників із влади і опозиції, і сам шукав цієї відповіді у власному враженні від розмов. Адже Сполученим Штатам не буде приємно, якщо сам термін «кольорової революції» перетвориться на синонім історичної поразки. І разом з цим Вашингтон не може взяти на себе пошук виходу для українців і грузин. Віце-президент Байден може тільки сказати про підтримку демократичних поривань. А все інше українці і грузини мають зробити самі.
