Криза, яка додасть розуму
У світових масштабах хотілося б, щоб ми стали ощадливішими. Криза – це реакція на ті непомірні кредити, які люди понабирали, не замислюючись, як будуть їх віддавати. Станемо ми біднішими чи багатшими після кризи – це важко зараз передбачити. Скоріш біднішими. Криза – це натяк на «схаменутися».
У моєму середовищі немає тої дурної традиції: «Кум купив за $80000 машину, а я куплю за $100000!» Але, на жаль, таке є у багатьох українців. Щоб отримати кредит, достатньо було мати тільки паспорт, навіть студенти у нас брали кредити. Але це – життя в борг, за рахунок майбутнього. Може, після кризи навчимось жити відповідно до своїх прибутків?
На жаль, наша українська економіка – це сировина, це труби... Навіть не знаю, що ми можемо ще давати на світові ринки? Принаймні Україна себе прогодує, все ж таки – житниця. Хліб у нас родить, і картопля буде, а вже стосовно ікри, анчоусів та іншого – з цим ділом, мабуть, доведеться або зав’язати, або дуже постаратися, щоб це все мати.
Кажуть, українці вже не вміють працювати. То як виходити з кризи? Але ми споконвіку таким вже дуже роботящим народом ніколи не були – все ж таки ми – не китайці, які працюють 24 години на добу і колись-таки підкорять цей світ. Українські куми люблять посидіти під грушкою, при чарці та при салі, і в тому немає нічого поганого... А фізична праця потроху відійде в небуття навіть в слаборозвинутих країнах. Усе буде вирішуватися натисканням кнопки. Так що весь світ став менш працьовитим – у значенні проливання поту за роботою.
Тиждень тому я повернувся з Америки: криза там непомітна. Темп життя надзвичайно високий, американці й надалі працюють. Дехто став менше заробляти, але та економіка потрошку собі ковбаситься... І, головне, в Штатах не помітно морального, духовного занепаду. Люди все одно «збивають своє масло» – як у тій притчі про жабу, яка збовтала молоко і вистрибнула з глечика.
Американська економіка є флагманом: якщо вона випливе – то випливе і світова економіка. В Україні теж начебто все нормально: літо, канікули. Але я боюсь, що вся ця криза проявиться з вересня, коли почнеться робочий рік і ми побачимо, що насправді все триває. Зараз є пояснення того, чому ніхто нічого не робить: «Бо люди у відпустках». А коли ми помітимо, що нічого не відбувається у жовтні, листопаді, грудні, – от тоді буде непереливки.
Криза в Україні – це українська криза. Вона така ж неповторна, як українська ковбаса, горілка з перцем і українська пісня. Тобто це – наша криза, і нам з нею жити. А щоб у країні почало відбуватися щось добре – треба наше керівництво розігнати мітлою. Потрібне нове покоління, потрібні нові політики – тільки не знаю, де їх взяти. Ті, хто є зараз, – всієї кольорової гами – повинні піти на смітник.
А де взяти гроші, щоб вижити? Пам’ятаю, як в Америці співробітниця «Метрополітен-музеум» у Нью-Йорку розповіла мені, що їх всіх тримали у величезному напруженні: когось треба було звільнити... І в результаті звільнили доктора мистецтвознавства, який отримував $120 чи $150 тисяч на рік. Завдяки його зарплаті всіх інших залишили на роботі. Причому він був стареньким, йому час було йти на пенсію, і ця людина нічого не втратила.
Які в мене прогнози щодо того, коли ця криза закінчиться? Німці кажуть: «Краще бути песимістом і мати приємні розчарування». Думаю, криза затягнеться на роки, і я дуже боюсь цього ефекту доміно, коли одне почне валити інше – це буде насправді драматично. Але поки що такого не помітно... По-моєму, ніхто не вмирає з голоду під тинами, ніхто не жебракує. І я бажав би, щоб українець із кризи вийшов мудрішим – у масштабах всього народу. У такому разі багатство додасться.
