Американські реалісти й Російські мрійники
Бо власне фон, контекст і чинники (суб'єктивні та об'єктивні), котрі впливали і задавали порядок зустрічі, багато в чому є системоутворювальними і частково відображають настрої у світі в цілому.
Фон
По-перше, і в США, і в Росії порівняно недавно до влади прийшли нові президенти. Нові не в розумінні прізвищ, а такі, що символізують та відображають (можливо, лише зовні) запит на необхідність деяких змін. І Обама, і Медведєв - молоді, сучасні, необтяжені (перш за все за віком) інерцією колишніх епох, позиціонують себе як президенти-реформатори.
По-друге, американський президент мав можливість безпосередньо ознайомитися з російським «владним тандемом». Питання «хто ведучий у правлячому тандемі?» давно мучить російських та закордонних спостерігачів (а в даному випадку перевага була на стороні Медведєва як президента). Ще напередодні візиту Обама в інтерв'ю «Асошиейтед Прес» протиставив спільність поглядів з Медведєвим і «застарілий підхід часів «холодної війни» Путіна. У процесі візиту аналіз того, з ким (президентом чи прем'єром) і як велися основні переговори американського президента, став важливим як з точки зору російського внутрішньополітичного контексту, так і з точки зору зовнішнього розуміння російської ситуації.
По-третє, символічно, що Обама здійснив візит спочатку до Росії, а вже потім збирається до Китаю (як відомо, візит до КНР запланований на другу половину поточного року).
По-четверте, протягом усіх років з моменту розпаду СРСР відносини Росії і США будувалися на «риторичній базі» радянського періоду. Ідеологічні штампи, інерція часів «холодної війни» переважали у взаєминах двох держав, які декларують себе як два протилежних світових полюси. Для Росії це був спосіб внутрішньої мобілізації. Для США - небажання адекватно оцінювати у світі роль інших, поки що молодих лідерів-держав на кшталт Китаю.
По-п’яте, російсько-американський саміт відбувався на тлі світової економічної кризи, в ситуації майже марксівського гасла «Потрібно змінити світ». Вочевидь, усі ключові світові гравці зараз допускають можливі варіанти переформатування тих чи інших інститутів світового регулювання. Оновлена (чи абсолютно нова) система безпеки, фінансова система і т.ін. перебувають у стадії формування, а ситуативні в період кризи геоекономічні союзи з тимчасових можуть перетворитися на постійні. У цьому сенсі відносини між Росією і США - далеко не останній індикатор світу, що змінюється.
І, нарешті, по-шосте, для України, як і для решти країн пострадянського простору, домовленості, та й просто взаємини, між Росією і США завжди мали якщо не ключове, то дуже важливе значення. Досить нагадати, що Україна свого часу позбулася ядерної зброї під тиском Росії і США, які, до речі, й гарантували їй тоді парасольку безпеки.
Факти
Вважається, що підсумки саміту є не настільки значними, як очікувалося.
Жодних зобов’язальних договорів та угод не укладено. Всі підписані документи - це меморандуми про наміри. Понад те, ці документи стосуються взаємовигідних питань, як то:
- рамкова угода щодо СНО-3, яка передбачає скорочення ядерних боєголовок та їхніх носіїв. Передбачається, що через сім років після набуття чинності нового СНО в кожної зі сторін має залишитися від 500 до 1100 стратегічних носіїв і від 1500 до 1675 ядерних боєголовок;
- угода про транзит американських військових вантажів по території РФ до Афганістану. Згідно з документом, американські військові пілоти можуть здійснювати до 4500 польотів над російською територією щорічно;
- рамковий документ про розвиток співпраці між Збройними силами Росії і США, яку було припинено після серпневої війни;
- домовленості про створення комісії з відносин Росії і США, яку очолили президенти, а координуватимуть діяльність міністр закордонних справ РФ і держсекретар США.
Конфліктні ж питання залишилися за межею або компромісу, або переговорного процесу взагалі. Як то:
- тема розміщення елементів ПРО у Східній Європі (щоправда, сторони домовилися цю тему обговорювати надалі);
- ситуація в Ірані (хоча як результат можна розглядати зміну риторики Росії, що вже малий, та все ж результат для США);
- питання подальшого розширення/нерозширення НАТО, яке взагалі не обговорювалося;
- статус Південної Осетії та Абхазії, а також кордони Грузії, де кожна зі сторін, зрозуміло, залишилася на своїх, прямо протилежних позиціях.
Інтерпретації
Таким чином, російсько-американський саміт характеризується переважно як ознайомлювальний, як «візит ввічливості». Хоча, якщо абстрагуватися від конкретики, загалом і в цілому, діалог, що відбувся між Обамою та російськими властями, можна вважати дуже успішним. Для обох сторін.
По-перше, зміна тону у взаєминах Росії і США - це істотний результат (а треба сказати, що і Обама, і російські керівники підкреслено доброзичливо зверталися один до одного), який не варто недооцінювати. Стилістика у відносинах між Росією і США завжди мала величезне значення. За часів «холодної війни» вона була однією з найважливіших складових підтримки стабільності двох існуючих систем - на протистоянні кожна з держав знаходила потужні внутрішні ресурси для підтримки життєдіяльності. Мова не є простим знаряддям змісту, а й активно цей зміст продукує.
По-друге, кожна зі сторін досягла свого результату, якщо розглядати результат як досягнення поставлених цілей. Інша річ, що в поняття «перезавантаження» кожен вкладає своє значення. При цьому ні США, ні Росія не мали на меті кардинально переглянути російсько-американські відносини - в цьому немає ні можливості, не необхідності.
«Перезавантаження» американсько-російських відносин для США - це не перегляд Обамою цілей, цінностей, політики та пріоритетів, сформованих попередніми адміністраціями. Стратегічно нічого не змінилося. Перезавантаження – це радше нова тактика. Змінився тон і методи досягнення тих самих цілей. І не лише по відношенню до Росії, а й по відношенню до інших країн-контактерів. Саме контактерів - Обама уникає оцінок на зразок «друзі» чи «вороги», а також повчального тону у діалозі з усіма зовнішніми країнами-опонентами, як це було при адміністрації Буша.
Такий підхід є цілком раціональним - в умовах можливого посткризового розшарування глобальної влади (яка раніше належала одноосібно США) важливо цей процес поділу влади контролювати. У цьому контексті варіант цілісної, постійно доганяючої Росії (а наздогнати і перегнати Росії той самий Китай у найближчій перспективі нереально) цілком влаштовує Сполучені Штати. По суті, Росія займає нішу противаги Китаю, який упевнено рухається до статусу другого полюса у світовій системі, а також бере участь у забезпеченні окремих національних інтересів США, які не супеперечать російським.
«Перезавантаження» для Росії - це перш за все привселюдне визнання РФ рівноправним партнером США. Великою країною, повноцінною в діалозі, а не заслуговуючою на повчання, як це було за адміністрації Буша. Таке визнання Росії - це, по суті, виправдання стратегії «геополітичного карлика», яку російські власті ведуть упродовж багатьох років.
Якщо для США завдання - утримати владу глобальну чи поділитися нею з мінімальними втратами, то для Росії - сформувати зовнішньополітичну доктрину на рівні конкретної реалізації, а не абстрактних визначень. Оновлена Медведєвим у 2008 році концепція зовнішньої політики мало чим відрізняється від путінської, прийнятої у 2000 році, а путінська - від єльцинської 1993 року. Як і всі документи, медведєвська концепція - це спільний документ, головна думка якого полягає у необхідності багатополярного світу. Але яким чином і за рахунок чого Росія збирається цього досягати - незрозуміло. Навіть воєнна перемога РФ над Грузією у серпневій війні не переросла у геополітичну, а так і залишилася суто воєнною - вплив Росії в регіоні не зріс.
Росія сьогодні - це гібрид імперської риторики, розрахованої на внутрішній та зовнішній вжиток, і неімперських дій, побудованих на економічній логіці. А з приходом Медведєва до цих характеристик ще додається бажання створити на Заході деяку ілюзію демократизації влади, яка дозволить зберегтися правлячій еліті і легалізуватися на Заході. Росія переживає добу, коли політичний початок є похідним від початку економічного. Цілі еліти сьогоднішньої залишилися на рівні еліти кінця 80-х, котра й призвела значною мірою до розвалу СРСР, - трансформувати державну владу і державні ресурси у своїх особисті. Тому Україні нема чого перейматися через можливу наявність таємних домовленостей і рішень щодо України як розмінної монети у переговорах між Обамою і Медведєвим-Путіним. Попри всі розмови Росії про пострадянський простір як зону її інтересів, філософію простору як набір базових засад реальної політичної та економічної взаємодії не сформовано, навіть у взаєминах з Білоруссю.
У цьому сенсі російські еліти нагадують «Мрійників» Бертолуччі. Це фільм, у якому описується утопія про неможливість вічно втікати від зовнішнього світу. І навіть якщо криза трохи протверезила еліти, схоже, у них усе одно зберігається упевненість, що відчуття святкової нереальності не залишить їх ніколи. Ціни на нафту знову зростуть, і все повернеться на круги своя, до колишнього благополучного устрою життя.
