Невинуватий Луценко
Замітка у жовтій газеті «Більд» про українського міністра-бешкетника, який напився в аеропорту і чинив опір німецькій поліції, спровокувала роздмухування цього інциденту до масштабів міжнародного скандалу. Для розслідування даного випадку у Верховній Раді України було створено навіть не одну, а дві тимчасові слідчі комісії - під керівництвом бютівця Романа Забзалюка і «регіонала» Нестора Шуфрича. Щоправда, легітимність комісії Шуфрича ставилася під сумнів, і її засідання ігнорувалися членами комісії, включеними також до комісії Забзалюка. Втім, це не завадило Нестору Івановичу вести власне розслідування і наводити контакти з німецькою стороною для отримання інформації.
За результатами роботи комісії Забзалюка вчора було скликано засідання, на яке запросили «фігурантів» скандалу - самого міністра МВС Юрія Луценка, котрий привів також сина Олександра, посла України в Німеччині Наталію Зарудну, генерального консула ФРН у Франкфурті-на-Майні Олександра Новосьолова і представника МВС України в Німеччині Сергія Дятлова, який був безпосереднім учасником подій. З дев'ятьох членів комісії присутніми були семеро - її голова Роман Забзалюк, «регіонали» Михайло Чечетов, Олена Бондаренко і Леонід Кожара, «самооборонці» Катерина Лук’янова і Володимир Ар’єв, комуніст Ігор Алексєєв і запрошений як гість Нестор Шуфрич. Ідея провести засідання в закритому режимі, без присутності преси, натрапила на протест Луценка, котрий заявив: в усьому тому, що сталося, жодної таємниці немає, тому нехай ЗМІ залишаться. Правда, під час «допиту» дипломатів журналістів усе-таки попросили вийти.
Основні позиції, озвучені Луценком, були такими:
1) жодної кримінальної справи за подіями в аеропорту Франкфурта порушено не було, оскільки прокурор землі Гессен за одержаними матеріалами відмовив у провадженні - отже, інцидент вичерпано;
2) Луценко не був п'яним до такої міри, що його не можна було впускати в літак, оскільки випив в аеропорту лише келих пива (спростування про наявність у крові алкоголю подавав лише син міністра і виграв суд із газетою «Більд»);
3) у літак було допущено всіх, окрім Луценка, якого працівники «Люфтганзи» безпідставно звинуватили у сп'янінні;
4) до Луценка, його сина і Дятлова застосували силу - їх повалили на землю, а самого Луценка закували в наручники і відправили до відділка;
5) ну і, нарешті, головне - Луценко не дає згоди на оприлюднення документів, зібраних німцями, оскільки інцидент вичерпано, сторони дійшли взаєморозуміння і вибачилися одна перед одною.
«Прокуратура землі Гессен відмовила у провадженні цієї справи - це факт, - повторював Луценко у відповідь на заклики депутатів розсекретити документи і пролити світло на те, що насправді сталося в аеропорту. - Не справа депутатів розслідувати причини того, що сталося. Я не даю згоду на оприлюднення цих документів тому, що будь-які матеріали прокурора землі Гессен є односторонніми, без розслідування й вивчення... І народні депутати, які хочуть всіх судити, не можуть поширювати це своє прагнення ще й на німецького прокурора...»
Але народних депутатів, зокрема від Партії регіонів, така відповідь не задовольнила: Шуфрич наполягав на розкритті причин закриття кримінальної справи проти Луценка. Що це було? Вибачення німецької сторони і визнання у неправоті дій правоохоронних органів Франкфурта в аеропорту чи спрацював дипломатичний імунітет міністра, що надає справі зовсім інше забарвлення? Якщо перше, то це означає, що українську сторону принизили, і тоді слід організувати ноту протесту, звернення парламенту, ще щось... Якщо ж друге, то слід дати належну оцінку діям посадовця України на території іншої держави під час виконання службових обов'язків. Але для цього потрібно відкрити всю інформацію.
На цей заклик Луценко відповідав твердим «ні». Мовляв, усе з'ясували, потисли руки, і він не бажає порушення справи проти франкфуртської поліції, яка погарячкувала, не розібравшись, або працівників «Люфтганзи», яким щось здалося. Єдину свою провину в цій історії Луценко вбачає в тому, що поводився як батько, який захищав свого сина, а не посадовець, що по-людськи має бути зрозумілим усім присутнім.
«Начальник поліції переді мною вибачився, - повторював Луценко. - І цим можна було б обмежитися, якби не було бажання перетворити все це на політичну справу... Я виключаю, що все це організована провокація, і не знаю, звідки й навіщо стався витік інформації...»
До речі, цікавий момент - Луценко заявив, що не виключає подання позову на посла України в Німеччині Зарудну за її лист з приводу того, що сталося, відправлений до МЗС України: мовляв, він містить твердження, які не відповідають дійсності (і про сп'яніння, і про образи персоналу аеропорту з боку Луценка тощо), котрі пані посол отримала від німецької сторони, не будучи на місці пригоди. Щоправда, цей позов, якщо він усе-таки зважиться його подати, Луценко подасть, лише склавши повноваження міністра...
Вислухати пані Зарудну журналістам не довелося, оскільки вона, спеціально прибувши на засідання ТСК з Німеччини, категорично відмовилася свідчити у присутності преси. Але з дипломатичних джерел «Главред» дізнався от що: лист пані Зарудної, який вона зобов'язана була надати до МЗС, був конфіденційним і не призначеним для оприлюднення. Хто й чому все-таки злив інформацію у ЗМІ? МЗС? Або Секретаріат Президента, куди потрапив цей лист і де, як відомо, дуже не люблять Луценка та прем'єр-міністра Юлію Тимошенко, на чий бік у політичній війні з Банковою він став?
І ще один момент: німецька сторона - прокуратура, парламентарії, інші офіційні особи - відповіли відмовою на пропозицію українських нардепів зустрітися для обміну думками та інформацією з приводу того, що сталося. З тих самих дипломатичних джерел «Главреду» відомо, що німці категорично відмовляються обговорювати цю тему, негласно зайнявши позицію невтручання у внутрішньополітичні розбірки українців.
Що насправді сталося в Німеччині, ми, мабуть, достеменно не дізнаємося ніколи. За матеріалами, які є у членів ТСК у «справі Луценка» на які вдалося поглянути «Главреду», випливає, що більшою чи меншою мірою винні обидві сторони - і Луценко, і німці: він - у запальності і, можливо, дуже вільній поведінці, вони - також у запальності і деякій упередженості до людини, котра з якихось причин не сподобалася.
Інша річ, що, повторимося, справа вийшла за рамки простого непорозуміння, яке (і це кажуть навіть «регіонали», які не відчувають особливих симпатій до Луценка) могло статися з кожним. Вимоги звільнити «міністра-алкоголіка» - лише квіточки в майбутній війні за президентське крісло. Наразі Тимошенко, напевно, «не здасть» Луценка - тим паче він, подейкують, попередив її, що як тільки з'являться ознаки його близької відставки, «Народна самооборона», що перебуває в коаліції, залишить її лави, і тоді - все, розвал більшості, можливість розпуску парламенту і дострокові вибори... Поки що цього не сталося.
Але в Луценка, як то кажуть, надто багато ворогів - і на Банковій, і в лавах Партії регіонів. Сподіватися на прикриття у вигляді Тимошенко йому навряд чи варто: завтра ситуація може змінитися, і Юрію Віталійовичу пригадають не лише Франкфурт...
