Літня киянка 7 років живе на даху

70-літня Людмила Степанова, мабуть, найцікавіший персонаж на Андріївському узвозі. Вона рівно 7 років живе на горищі будинку, в якому розміщений Музей однієї вулиці. Іншого житла у неї немає, а чиновники, яких вона просить про допомогу, присилають лише відписки. Допомагає бабусі її онук, який рік тому оселився на горищі разом з нею. Світло їй провела одна жаліслива сусідка, також мешканці інколи пускають її до себе помитися і випрати речі. Художники ж дають сувеніри під реалізацію, щоб бабуся не пропала з голоду, повідомляє Сегодня .

«У мене була двокімнатна квартира на Андріївському узвозі, 2002 року моя дочка продала своє житло і переїхала до мене з двома дітьми, — розповідає Людмила Михайлівна. — Поки дочка пила і гуляла, вихованням дітей займалася я. У жовтні 2003 року до мене заявився її друг Костя і заявив, що він купив моє житло за 7 тисяч доларів. Спочатку я вухам своїм не повірила, але коли повернулася наступного дня з соцзабезу, наткнулася на закриті двері, а по всьому сходовому майданчику — з п'ятого по перший поверх — були розкидані мої речі і меблі».

У шоковому стані старенька просиділа кілька днів у під'їзді, сусіди приносили їжу та одяг, але ніхто до себе не звав. А потім зібрала вона свої пожитки і перемістилася на технічний поверх, розташований над шахтою ліфта. Людмила Михайлівна говорить, що дізналася, ніби через знайомого нотаріуса дочка підробила її підпис на дорученні і просто віддала квартиру за борги, зникнувши вже з трьома дітьми (встигла народити ще одного) у невідомому напрямі. За документами все було чисто і жодних прав на квартиру бабуся вже не мала.

Зараз її колишню квартиру здають у оренду нові господарі, а пенсіонерка тулиться в наскрізь просоченій грибком комірчині. Тут ледве вміщаються залишки її меблів: шафа, ліжко та пара стільців. «Найдорожче, що у мене залишилося, — це фотографії та мамині вазони з квітами. Я уявити собі не могла, що ось так доживатиму віку», — плаче жінка, але тут же бадьориться і, попри жахливі умови, сили духу не втрачає. «Дочку я не кляну і зла їй не бажаю, — говорить вона. — Але давно її не бачила і не хочу».

Зараз з трьох онуків Людмили Михайлівни на горищі з нею живе старший, 17-річний Микита. Він не зміг жити з матір'ю-п’яничкою і перебрався до бабусі. Незважаючи на ці умови, хлопчик охайний і не голодує — всю свою пенсію жінка витрачає на нього: «Мені насилу вдалося добитися, аби Микитка отримав паспорт, але найстрашніше, що в нім немає прописки».

«Усіма колами пекла» називає Степанова свої поневіряння у чиновницьких кабінетах. Якось вона побачила сім'ю Президента, що гуляля по узвозу і кинулась у ноги Катерині Ющенко. «Ви мати — у вас троє дітей, а у мене троє онуків. Допоможіть!». Секретарі записали її координати, передавали масло, крупи і печиво, але квартиру не дали. «Ми допомогти не можемо. Треба звертатися до міськвлади», — сказала глава прес-служби фонду Катерина Зоркіна. «З приймальні заступника мера Ірени Кильчицької прийшов лист, де відзвітували, що мені дають по 130 гривень допомоги і 15 гривень «хлібних». І більше нічого зробити не можна. А районні власті пишуть, що документи на продаж квартири чисті і розбиратися мені треба з дочкою», — говорить бабуся. Помічниця Кильчицкої Марія Азоян підтвердила, що ситуацію знає, допомогу влади перераховували. Азоян порадила пенсіонерці повторно звернутися до Ірени Кильчицкої.

Версiя для друку