«А счастье было так возможно, так близко…»
Але, напевно, така уже чорна планида зависла над урядом й коаліцією: крихка домовленість «голоснути» сьогодні за давно обіцяні призначення розбилася об крицеві груди «регіоналів», якими вони впродовж двох годин роботи парламенту захищали прожитковий мінімум, блокуючи трибуну ВР.
День взагалі-то починався непогано: Юлія Тимошенко й Олександр Турчинов з’явилися на ранковому засіданні своєї фракції й оголосили про те, що є пакет узгоджених кандидатур на вакантні пости в уряді, під які гарантовано зібрано голоси.
Отже, «пакет» номер один включав посади голови Держтелерадіо, на яку пропонувався Олег Наливайко, керівник УНІАН, генеральний директор ТОВ «Главред-медіа», й голови Антимонопольного комітету для Володимира Каретка, близького до Олександра Третьякова, одного із «нашоукраїнців», які входять до коаліції. За призначення у ці держкомітети готова була віддати голоси група «За Україну!» В’ячеслава Кириленка, один із представників якої у розмові підкреслював, що цим голосуванням абсолютно не порушується принцип неголосування за будь-які призначення в «цей» уряд.
«То ж комітети, а не міністри, розумієте? – казав він. - Тому ми абсолютно не порушуємо дане нами слово – жодного голосування за кадрові призначення...»
Правда, в одному випадку «заукраїнці» готові були порушити цей принцип – теж «із принципу»: за призначення Олега Шамшура, чию кандидатуру подав Президент, на пост міністра закордонних справ. Ну, то ж святе: по-перше – це подання Президента, по-друге – позиції Шамшура повністю відповідають позиціям та ідеології маленької, але гордої групки «заукраїнців». Але за всіх інших міністрів, було підкреслено особливо наполегливо, «ми голосувати не будемо!» Ну, що ж, зате голосуватимуть інші...
Отже – «пакет» номер два, у якому йдуть бютівець-нардеп Таріел Васадзе на пост міністра транспорту і колишній заступник міністра фінансів Миколи Азарова Федір Ярошенко на пост міністра фінансів. За них готові віддати голоси комуністи – звичайно, не задарма: за це «єдина в країні опозиція» тихцем мала отримати крісла заступників у цих міністерствах.
Окрім іншого планувалося доставити до кабмінівського стола ще принаймні два крісла – для віце-прем’єрів з питань регіональної політики й так званих «загальних» питань. На пост першого планувалося призначити Юрія Любоненка – незмінного мера Кривого Рогу ще з радянських часів, на пост другого – ректора КПІ Михайла Згуровського. Ці призначення можна пояснити, по-перше, бажанням збільшити склад уряду й кількість вірних Тимошенко людей, по-друге – намаганням «підперти» «неблагонадійних» профільних міністрів, які, щоправда, давно сидять на чемоданах. Йдеться про міністра освіти Івана Вакарчука, крові якого прагнуть «регіонали», і який, у разі чого, виконає прохання Президента покинути уряд, й міністра регіонального розвитку й будівництва Василя Куйбіду, члена НРУ.
У цей пакет намагалися, як казав Іван Степанович Плющ, «впихнути невпихуєме»: наприклад, призначити на пост міністра юстиції Віктора Шемчука – нині депутата-«самооборонця», колишнього прокурора АРК. Це – данина Юрію Луценку, який досить давно лобіював це призначення взамін на лояльність і вірність Юлії Тимошенко. Щоправда, над самим Юрієм Віталійовичем уже давно висять навіть не хмари, а епіцентр турбулентності: бажання звільнити його у Раді велике, особливо у давніх ворогів міністра «регіоналів». Але Юлія Володимирівна, дбаючи збереження коаліції (бо Луценко погрожував виходом «самооборонців») і побоюючись, що крісло силового міністра посяде перший заступник Луценка Михайло Клюєв – людина, у якій у неї немає стовідсоткової певності, відкрила над Луценком захисну «парасольку». Отож Луценко нині ходить гоголем і навіть намагається укріпити власні позиції. Щоправда, для цього призначення у Мінюст треба звільнити діючого міністра Миколу Оніщука, але за цим би справа не забарилася – як кажуть члени коаліції уже впродовж кількох місяців, голоси за зняття міністрів є, а от за призначення... Окрім іншого Микола Оніщук – член «Нашої України», з’їзд якої, попри попередню резолюцію, може прийняти рішення не лише про вихід депутатів-партійців з коаліції, але й про добровільну відставку міністрів – членів партії.
Окрім іншого, свій маленький «пакетик» у це свято призначень намагався пристроїти і Юрій Костенко, який уже віддавна торгується з Юлією Тимошенко за крісло міністра вугільної промисловості для свого співпартійця нардепа Олександра Клименка. Умова – крісло взамін на присутність у коаліції. У ВР уже зареєстровано подання прем’єр-міністра на звільнення чинного міністра Віктора Полтавця й на призначення Клименка. Щоправда, у цьому сюжеті є невеличкий нюанс – саме на Клименка може не вистачити голосів. Комуністи у цю гру грати відмовляються, а «заукраїнці», яких з усіх сил намагається переконати Юрій Іванович, категорично відмовляються підтримати його креатуру.
От таким чином, натискаючи на потрібні точки й задовольняючи інтереси потрібних людей, Тимошенко, здавалося, вдавалося провести давно обіцяну операцію – «Кадрові призначення відбудуться уже на цьому тижні». Чому це мало статися саме сьогодні? Бо, за словами одного з бютівців, все-таки були побоювання, що суботній з’їзд «Нашої України» може принести неприємні несподіванки, і всі пропрезиденські міністри, причому не лише партійні «нашоукраїнці» таки підуть у відставку. А їх, як не крути, може бути зовсім не п’ятеро (Васюник, Павленко, Шандра, Кучеренко, Оніщук), а всі дев’ять (Князевич, Вовкун, Вакарчук, Куйбіда). А це означатиме повний параліч уряду, неможливість прийняття рішень, а отже – відставку й дострокові вибори. Звичайно, ймовірність того, що ситуація розвивалася б саме так, як кажуть, 50/50 – або буде, або ні, але убезпечитися все-таки було варто.
Але все зірвали «регіонали», які з самого ранку почали вимагати негайно-пренегайно прийняти в цілому прийнятий вчора ввечері за основу закон про внесення змін до Державного бюджету на 2009 рік щодо збільшення прожиткового мінімуму й мінімальної зарплати. Намагання спікера Литвина переконати їх у доцільності відправити законопроект в комітети для скороченого доопрацювання й розглянути його на наступному сесійному тижні успіхом не увінчалися. Партія регіонів вперлася рогом, виконуючи «завіт» свого лідера: «Ми не дамо взагалі парламенту працювати, доки не буде прийнятий цей закон».
Бютівці ходили по кулуарах, схопившись за голови – мовляв, це катастрофа й страшне розбалансування бюджету, бо нізвідки взяти оці 12 мільярдів, про які з такою легкістю розповідає автор закону Михайло Папієв.
«Вони кажуть, що цих ресурсів немає, - прокоментував ситуацію заступник голови бюджетного комітету Олександр Пеклушенко. – Але я парламентар, делегований людьми: нехай відкриють і покажуть мені наповнення бюджету поточного року. Чому вони закрили інформацію про це? Мені відомо, що 6 мільярдів невикористаних гривень лежить у стабілізаційному фонді, 18 мільярдів вони збираються загнати у «Нафтогаз України», й 44 мільярди загнати на рекапіталізацію банків. От вам, будь-ласка, й ресурси! Про те, чим можна пожертвувати, можна говорити: відкривайте інформацію, сідаємо й говоримо. Якщо буде розмова, можна вирулити: ми ж не вороги, ми ж не кажемо – віддайте й умріть! Ми кажемо, що ресурси є. Доводьте, що їх немає, але якщо так, доведеться визнати й те, що ви довели країну до банкротства!..»
Про те, що «можна говорити», заявляли і «яструби» із середовища ПР: мовляв, вони вимагають відставки міністра освіти й науки Івана Вакарчука та міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, постанови про звільнення яких уже зареєстровані у ВР. Мовляв, або прожитковий мінімум, або «кадрова кров». В даному випадку, «регіонали», свідомо чи ні, вкотре наступили на вила вимог, які виконати неможливо в принципі, бо де взяти голоси для їх відставки? У БЮТ чи, може в «Нашій Україні»? Ну, це навіть не смішно...
«Набираємося натхнення й сил від спілкування один з одним перед тижневою розлукою, бо ж наступний тиждень не сесійний», - сумовито пожартував один із «регіоналів» у відповідь на запитання, чого все-таки добивається ПР.
Але як би там не було, нинішні кадрові призначення зірвати вдалося – ПР, хотіла того чи ні, зробила приємний подарунок Президенту, який і далі може повторювати тезу про «уряд порожніх крісел». Звичайно, оптимісти кажуть, що процес із призначеннями неодмінно продовжиться в перший же день наступного тижня сесійних засідань. Але песимісти, які своїми руками будували не одну складну й мінливу схему домовленостей і бачили як ці схеми розвалюються від щонайменшого поруху, вважають, що про кадрову ротацію напевно слід забути...
{19
