Відлуння «молочної війни»
Проте хто зараз узагалі згадує про цю союзну державу, плани спільних виборів до об’єднаного парламенту, запровадження російського рубля як єдиної валюти, урочисте биття бокалів у Кремлі? Черговий інтеграційний міф луснув, як повітряна кулька. І чи варто цьому дивуватися?
Адже з самого початку російсько-білоруської інтеграції було очевидно, що йдеться про чергове потьомкінське селище, яке використовувалося, щоб довести: російський президент Борис Єльцин – не той, хто роз’єднав союзні республіки, а той, хто їх об’єднує. Олександр Лукашенко блискуче використав ці пропагандистські забіганки російських партнерів для збереження в окремій пострадянській країні радянської економіки. Проте спадкоємцю Єльцина, амбітному й далекому від реальної політики Владіміру Путіну, потрібно було більше, ніж звичайна пропаганда. Тим більше, що Біловезьких угод він не підписував, а популярність здобував результатами другої чеченської війни і скаженими цінами на нафту та газ. Коли Путін запропонував білорусам зліквідувати власну державність і приєднатися до сусідньої держави «областями» – тобто продемонстрував свою впевненість у неіснуванні білоруського народу, відмовив сусідам навіть у статусі, який у Росії мають Татарстан чи Чечня, – з російсько-білоруською інтеграцією було покінчено. Із вигідного спонсора Росія перетворилася для Лукашенка на країну, що загрожує його владі.
Решта – питання часу. Саме час був потрібен білоруському президенту, щоб знайти дорогу на Захід, побачитись у Чернігові й Гомелі з Віктором Ющенком, відновлюючи білорусько-українське співробітництво, змінити тональність офіційної пропаганди. Так, «молочну війну» призупинено. Проте стаття, що з’явилась під час протистояння у газеті «Советская Беларусь (Беларусь сегодня)», не залишає сумнівів у сучасних поглядах білоруської еліти. Там Москву закликають відмовитись від комплексів «старшого брата», усвідомити, що Росія має справу із суверенною державою. Проте найголовніше – практично вся стаття написана з відвертою зневагою до однієї людини. І ця людина – не головний санітарний лікар Геннадій Оніщенко, який заборонив постачання білоруського молока. Ця людина – Владімір Путін. «Владимир Владимирович разыграл этот скетч очень убедительно и искренне. Возможно, кому-то даже показалось, что российский премьер – человек простой и прямодушный. Возможно! Если на мгновение забыть, что весь этот мини-спектакль произошел перед телекамерами и рассчитан был не на министров правительства, а на большую зрительскую аудиторию. Какая уж тут “простота”... Какое “прямодушие”... Когда Хозяин хочет погрозить газовым вентилем, на сцене с пылающими глазами немедленно появляется Куприянов. Когда надо припугнуть несговорчивых соседей молочно-мясной темой – вызывается Онищенко. И тот, и другой говорят “под камеры” свое грозное “бла-бла”, потом кукловоды их убирают, а Хозяин делает вид, что ничего не случилось... Это – российское ноу-хау. До такого не додумались даже при Брежневе – Андропове – Черненко», – зазначає білоруський офіціоз, розповідаючи про засідання уряду сусідньої країни, під час якого Путін радив міністрам бути більш обережними у своїх висловлюваннях щодо Білорусі й давав вказівку урегулювати «молочну проблему».
Очікувати такої тональності від офіційної газети навряд чи було б можливо без санкції згори. Можу сказати навіть більше – у ситуації російсько-української полеміки український офіціоз утримується від жорсткої критики Москви і точно вже не переходить на особистості. Публічне знущання над Путіним було потрібне Лукашенку, щоб продемонструвати – він зробив точні висновки із ситуації і не має наміру робити вигляд, що не знає винуватців.
Складні особисті стосунки між білоруським президентом та його колишнім російським колегою – також не новина. Олександр Григорович не утримався навіть публічно поспівчувати Владіміру Владіміровичу після його відставки й призначення прем’єром, що той тепер не входить до президентського клубу. Однак ніколи звичайним білорусам не пояснювали, хто винен у закінченні інтеграційних мрій. І це газетне пояснення переконливіше, ніж «молочні війни» та попередження «Газпрому», свідчить про фінал російсько-білоруської інтеграції. Тепер уже не тільки як процесу, але і як міфу...
