Помаранчеве роздоріжжя
Одні називають спосіб організації «нашоукраїнського» внутрішнього буття «радикальною формою демократії», інші – не соромлячись, говорять про анархію.
Навіть зараз, коли «Наша Україна» як єдиний суб'єкт політики, по суті, припинила існування, вона не зраджує свої правила, – на її уламках виникло кілька груп, кожна з яких веде власну політику і часом жорстко протистоїть вчорашнім соратникам.
Саме в рамках такої боротьби і варто розглядати процеси, що відбуваються зараз у фракції блоку «Наша Україна – Народна самооборона», і зокрема одну з головних тем внутріфракційного життя сьогодні – зняття з посади голови НУНС Миколи Мартиненка.
НУНС обезголовить сам себе?
Розмови про можливу відставку Мартиненка не вщухали практично з моменту його призначення в січні цього року: надто вже хистка була фракційна більшість, що обрала Миколу Володимировича своїм лідером після рішення НУНС увійти до складу нинішньої коаліції і добровільної відставки В’ячеслава Кириленка, що відбулася за цим. Окрім очевидної нездатності згуртувати фракцію (на засідання НУНС, скликане Мартиненком минулого тижня, прийшло «аж» п'ятеро народних депутатів), Миколі Володимировичу дорікали тим, що свою посаду він використовував виключно для просування особистих інтересів. Тоді говорили про спроби Мартиненка «протягнути» своїх людей на посади заступників міністрів, про що нібито існували домовленості з прем'єром.
У підсумку – навіть та частина фракції НУНС, що входить у коаліцію, не намагалася виробити узгоджену позицію з того чи іншого питання, а тому – за всього бажання не могла впливати на поточний політичний процес. Що, зауважимо, більш ніж влаштовувало утримувача найкрупнішої акції в парламентській більшості – Блок Юлії Тимошенко.
Іронія долі: оскільки у повному складі фракція НУНС на засідання не збирається вже не перший місяць, єдиним легітимним способом зняти Миколу Володимировича з його посади є той самий метод, яким його призначали, – збір підписів під рішенням фракції про відставку її голови. Періодично в надрах НУНС ініціатива із цього приводу виникала, але кожного разу опонентам Мартиненка чогось бракувало.
Головна причина того, що «нунсівці» не поспішали відставляти свого формального лідера, досить проста. Перебування Мартиненка на посаді голови фракції за всіх його плюсів і мінусів все-таки гарантує перебування фракції НУНС у чинній коаліції.
«Зняття Мартиненка запустить у НУНС процеси «розброду і хитання», які неминуче закінчаться тим, що хтось почне збирати підписи за вихід фракції з коаліції. І це, зрештою, таки відбудеться», – пояснює логіку негласної підтримки Миколи Володимировича «бютівцями» один з членів пропрем'єрської фракції.
А чому Юлії Тимошенко потрібне існування в парламенті нехай декларативної, нездатної ухвалювати рішення, але коаліції, що формально діє, і пояснювати не варто: розпад більшості і її невідновлення протягом одного місяця дасть Президентові право розпустити парламент. Глава держави не приховує свого наміру позбутися нині чинної Ради, і, відповідно, прем'єра. А ось у плани БЮТ дострокові вибори абсолютно не входять. Судячи з риторики Тимошенко останнім часом, вона налаштована стартувати в президенти з крісла глави уряду, а зовсім не з опозиційного майданчика. А чинити виборам опір, такий самий, як минулого року, нині «бютівцям» може забракнути сил і ресурсів.
Інша справа, що дострокові вибори украй невигідні і абсолютній більшості «нунсівців»: для дуже багатьох із них ця кампанія ознаменує кінець політичної кар'єри. Тому і ставити підписи за зняття Мартиненка вони не поспішали, усвідомлюючи, у що зрештою може вилитися цей крок.
Перелом настав кілька тижнів тому, коли рішення про підтримку ініціативи щодо зняття Мартиненка ухвалила одна з найчисленніших і організованіших груп усередині фракції. Мова йде про групу «За Україну!», що налічує 18 депутатських багнетів і формально керована В’ячеславом Кириленком, але орієнтується безпосередньо на Віктора Ющенка.
«Раніше ми були налаштовані підписуватися під рішенням фракції тільки у тому разі, якщо в ньому буде три пункти: зняття Миколи Мартиненка, вихід із коаліції і обрання нового голови фракції – логічно, що ним мав би стати В’ячеслав Кириленко, – розповідає «Главреду» один із членів групи «За Україну!» – Але коли ми зрозуміли, що наших цілей можна досягти, роблячи кроки трохи менші, ми ухвалили рішення підписатися за відставку Мартиненка».
Що ж стало останньою краплею, яка дозволила конвертувати незадоволеність керівником фракції в підписі більшості її членів під рішенням НУНС про відставку Мартиненка? Наші джерела стверджують: остаточно «дістали» депутатів коаліційні переговори, які Блок Юлії Тимошенко впродовж останніх тижнів вів із Партією регіонів. Точніше – незрозуміло пасивна позиція Мартиненка із цього приводу.
«В той час, як треба було щось робити, виступати з якоюсь позицією із цього приводу, він просто відмовлявся коментувати цю тему, відмовчався! Продовжувати працювати з таким головою фракції, неначе нічого не відбулося, – це неприпустимо як мінімум з погляду самоповаги», – обурюється один із членів «Нашої України», що входить до складу коаліції.
Так чи інакше, підписи за відставку Мартиненка зібрали. Але парадокс ситуації в тому, що ніхто з «нунсівців» навіть не може точно сказати, скільки членів фракції підписалися під цим рішенням. Річ у тому, що єдиного підписного листа з цими автографами просто не існує!
Всьому причиною – абсолютна недовіра внутріфракційних груп одне до одного. Кожна з них збирала свої підписи на окремому аркуші, а зберігаються зібрані автографи зараз у лідерів цих груп.
Вірогідно, тепер всі, у кого на руках ці аркуші, повинні зібратися в Секретаріаті Верховної Ради і просто зареєструвати зняття Миколи Мартиненка з посади голови НУНС у формі рішення фракції, додавши до нього «свої» підписи.
Проте на ділі все виявилося не так просто. «Впродовж останніх тижнів ми двічі збиралися під Секретаріатом, – каже «Главреду» один з причетних до процесу зняття Мартиненка «нунсівець». «Але один раз виявилось, що представник УНП «свої» підписи забув, інший – що ще одна група чомусь аркуш не принесла. Може, з третього разу вийде?» – сміється він.
Річ у тому, що кількість зібраних підписів виявилася достатньою для того, щоб зняти Мартиненка, але запасу на випадок будь-якого форс-мажору ініціатори цього кроку не мають. В результаті кожна з внутріфракційних груп володіє «золотою акцією», здатною заблокувати весь процес позбавлення влади фракційного керівництва. «Ось вони і побігли в Кабмін: одні хочуть міністра вугільної промисловості, іншим «Нафтогаз» потрібен. Вони зараз своїми підписами намагаються Тимошенко шантажувати», – говорить один із «нунсівців», твердо переконаний в необхідності відставки Мартиненка.
Шанси на те, що прем'єр-міністр «поведеться» на такий шантаж, на загальну думку, невеликі: все ж таки предмети торгу видаються дуже вже невідповідними. Проте головне для «нунсівців» зараз – брати участь хоч у якійсь політичній грі, навіть якщо грати доводиться самим із собою.
На тлі цих ігор політичну долю Миколи Мартиненка спрогнозувати досить складно – адже гарантувати послідовність позиції кожної з внутріфракційних груп не може ніхто. Проте за великим рахунком, інтрига нинішнього становища «Нашої України» полягає зовсім не в тому, збереже Микола Володимирович своє крісло чи ні.
«Як тільки парламент визначиться з датою виборів, з якою погодиться Президент, можна буде легко обчислити дату, після якої Віктор Ющенко не зможе видати указ про розпуск парламенту (за півроку до закінчення президентських повноважень. – Ред.). Повірте, мало не наступного дня після неї «Наша Україна» і Мартиненка зніме, і з коаліції вийде. Справжня анархія почнеться», – обіцяє «Главреду» один із нардепів - членів НУНС. Втім, фракції, яка колись вважалася пропрезидентською, до цього не звикати.
Партійні питання
А поки ситуація у фракції НУНС залишається невизначеною, перші підсумки реформування підбиває партія Народний Союз «Наша Україна». Колись ця політсила вважалася основою, надійним фундаментом пропрезидентського блоку, сьогодні вона живе окремим, незалежним від парламентської фракції НУНС життям, причому ознаки цього життя видно, в основному, за межами Києва. Доходить до того, що коментарі для недавно перезапущеного партійного сайту «Разом» дають нікому не відомі активісти місцевих осередків НСНУ – на висунутих партією народних депутатів вже махнули рукою.
Так чи інакше, зараз «Наша Україна» готується до з'їзду, який має відбутися 27 червня. Ці збори, сподіваються партійці, повинні як мінімум покласти початок новому етапу в житті НСНУ.
Такі очікування не можна назвати безпідставними. Впродовж останнього часу партію кілька разів удостоїв своєю увагою Віктор Ющенко (з чого романтики з партійного середовища зробили висновок, що Президент серйозно і надовго повернувся до партії обличчям). У керівництві партії сьогодні працюють люди, що є найближчими соратниками глави держави, і це дійсно дає рядовим «нашоукраїнцям» підстави «вірити в краще».
Інша річ, що назвати нинішній партійний менеджмент «Нашої України» єдиною згуртованою командою навряд чи можна. Нещодавно обрана голова ради партії Віра Ульянченко в партійному офісі на Спаській не з'являється і у вирішенні поточних питань життєдіяльності «Нашої України» участі практично не бере, концентруючись на роботі в Секретаріаті Президента. Тягар забезпечення партійного буття цілком і повністю ліг на голову виконкому НСНУ Романа Безсмертного, що залишив задля «відродження і облаштування» партії тепле крісло на Банковій. Деяку активність на партійному фронті проявляє і керівник Державного управління справами Ігор Тарасюк: його готують у керівники штабу кандидата в президенти Віктора Ющенка, і він розглядає НСНУ як додаткову структуру до «свого» ще не створеного штабу. Додамо до цього, що, всупереч очікуванням, зовсім ніякої участі в партійному житті не бере її попередній лідер В’ячеслав Кириленко – ходять чутки, що зараз він зайнятий облаштуванням нової політсили під власним керівництвом.
Проте різноспрямованість у «верхах» «Нашої України» мало турбує «низових» партійців, тим паче, що перші результати роботи нового керівництва видно неозброєним оком. По-перше, партія почала погашати комунальні борги, спостерігаються спроби розрахуватися з боргами по зарплаті (у центральному офісі НСНУ визнають: проблеми з фінансуванням партії так само стоять на порядку денному). По-друге, «під з'їзд» партія серйозно узялася за огляд і чищення своїх лав: посилюється в кадровому відношенні керівництво деяких обласних парторганізацій, у ряді регіонів проводиться перереєстрація членів «Нашої України», по областях проводяться звітно-виборні конференції.
Стратегічне завдання цих заходів зрозуміле – інвентаризувати людський ресурс, яким нині володіє партія, з тим, щоб правильніше оцінити її нинішній стан і окреслити шляхи реформування. Проте варто згадати і про тактичну мету заходів, що тривають зараз, на місцях: забезпечити адекватне політичному моменту представництво партійців на тому ж таки з'їзді 27 червня.
Річ у тому, що «під з'їзд» вже розроблено концепцію оновлення і подальшого розвитку партії, основні положення якої, власне, і будуть презентовані на заході. Тепер справа за малим – зробити так, щоб на з'їзді їй не висловили своє «фе» рядові «нашоукраїнці», що не раз демонстрували норовистість по відношенню до «несподіваних» рішень, розроблених «нагорі».
Втім, як очікується, зі здобуттям підтримки з боку з'їзду труднощів не буде. У партійному середовищі просто немає видимим можливих осередків внутрішньої опозиції – «Наша Україна», попри деякі згадувані вище ознаки пожвавлення, все так само перебуває в стані глибокої депресії, і тому рушить у напрямі, вказаному новим керівництвом. Тому від з'їзду навряд чи варто чекати чогось іншого, окрім дружної підтримки пропозицій «верхів».
Про які пропозиції йдеться? Перш за все, назву партії планується скоротити з громіздкого «Народного союзу «Наша Україна» до просто «Нашої України» – саме так називався Блок Віктора Ющенка, з яким нинішній Президент здобув свою першу електоральну перемогу на парламентських виборах 2002 року.
Крім того, на з'їзді буде затверджено заяву партії з приводу політичної ситуації в країні: «Наша Україна» рішуче відмежується від нинішньої коаліції, в черговий раз засудивши коаліціантів зі свого лона.
Більш того, в «Нашій Україні» переосмислили досвід участі у виборчому блоці «Наша Україна – Народна самооборона», оцінили цей досвід різко негативно, а зараз міркують про те, щоб на з'їзді 27 червня ухвалити політичне рішення про вихід партії зі складу НУНС. Чи матиме цей крок якісь юридичні наслідки, – питання спірне, проте у випадку, якщо ці плани таки реалізуються, жест «помаранчевої» партії буде більш ніж красномовним. Так чи інакше, передбачається, що з'їзд «Нашої України» визнає передвиборне блокування «порочною практикою» і ухвалить рішення йти на наступні вибори самостійно.
До речі, про вибори. Ще однією нагальною проблемою «Нашої України» є відсутність згоди в середовищі партійного керівництва щодо форми участі її самої і її лідера – Віктора Ющенка – в майбутніх виборчих кампаніях.
Роман Безсмертний намагається захопити Президента партійною роботою. Це нібито дасть нинішньому главі держави можливість в не такому віддаленому майбутньому претендувати на посаду прем'єр-міністра.
Участь же Ющенка в президентських виборах (і отримання на них цілком прогнозованого результату), видно, поставить хрест на цих планах: розраховувати на участь у владі, перед цим показавши мінімальний результат у ході загальнонаціональної виборчої кампанії, очевидно, не варто.
Навпаки, інший партійний центр впливу – Ігор Тарасюк – є переконаним прихильником участі Віктора Ющенка в прийдешній кампанії. Тому чи варто дивуватися, що соціологія, яка нині в ходу на Банковій, показує стрімке падіння рейтингу Юлії Тимошенко і збільшення шансів Віктора Ющенка на перемогу?...
Цілком імовірно, що з'їзд, який відбудеться менш ніж за два тижні, стане, крім решти, і майданчиком, на якому розгорнеться негласна боротьба між прихильниками того або іншого сценарію поведінки Президента.
Посилює ситуацію той факт, що зі своєю тактикою дій на найближче майбутнє досі не визначився сам Віктор Ющенко. А без чіткого розуміння того, йде нинішній глава держави на президентські вибори чи ні, на невдачу приречена його партія.
Так чи інакше, партія «Наша Україна» зараз так само, як і майже однойменна парламентська фракція, перебуває на роздоріжжі. Проте наявність у її нинішнього керівництва більш-менш виразного плану розвитку НСНУ зовсім не дає підстав для оптимістичних прогнозів розвитку партії: в історії «Нашої України» очікуваний з'їзд буде далеко не першим етапним і багатообіцяючим, і що з того?
Інша справа, що близькість президентських і, цілком можливо, парламентських виборів справді накладає свій відбиток на всі процеси, які зараз відбуваються в «помаранчевому» політичному таборі. У дуже багатьох його представників є виразне усвідомлення того, що будь-який невірний крок сьогодні може призвести не до консервації нинішнього безрадісного становища фракції НУНС і партії НСНУ і не до зволікання їх неминучого, здавалося б, відродження в часі. Сьогодні мова йде про те, що «помаранчеві» сили загалом і їхні нинішні лідери зокрема можуть взагалі зникнути з політичної сцени України, і на це слід зважати всім причетним до ухвалення найважливіших для цих сил рішень.
