Новий Європарламент: українські рефлексії
Спостерігати, чекати на результати та робити висновки щодо того, чи зміниться тепер, і якщо так, то як саме, її діалог з інститутами ЄС.
Перебільшувати значення Європейського парламенту у формуванні діалогу між Україною та Європейським Союзом не варто, але так само як і недооцінювати.
Основною ареною лобіювання українських інтересів перед ЄС Європарламент не буде – ключові дискусії і надалі розвиватимуться в Раді міністрів та Європейській Комісії. Сприяти активній інтеграції України в ЄС, так само як і ефективно перешкоджати цьому, ЄП навряд чи вдасться з двох причин. По-перше, питання конкретної перспективи інтеграції України до Євросоюзу наразі взагалі не стоїть на порядку денному, а по-друге, формулювання пріоритетів політики є не винятковою компетенцією ЄП.
Тим не менше, Україна все таки може намагатися просувати свої інтереси більш активно, граючи саме на тому, що ЄП – це точка дотику політичних реалій держав-членів та можливостей, які відкриваються партіям, обраним до Європарламенту. Спробуймо виділити варіанти залучення ЄП до лобіювання української позиції.
Через Єврокомісію
Європарламент може вплинути на формулювання подальших українсько-єесівських відносин через обрання того чи іншого складу Єврокомісії (ЄК), а також підготовку засідань Європейської Ради. Наразі дуже висока ймовірність обрання Жозе Мануеля Барозу на другий термін його президентства в ЄК. Зараз можна спрогнозувати, що більшість кандидатів на посади комісарів також будуть вихідцями з Європейської народної партії (ЄНП).
Такі країни, як Німеччина, Франція та Італія мають найбільшу кількість своїх представників в ЄП, і в цих країнах ЄНП здобула перемогу. Але всі вони досить стримано реагують на плани України щодо членства. Зокрема, під час виборчої кампанії в Німеччині основна правоцентристська сила – Християнсько-демократичний союз - активно почала розвивати ідею привілейованого партнерства для України з ЄС як альтернативи повноцінному членству, хоча сутність такого партнерства нічим фундаментально не відрізнятиметься від вже існуючого. У цієї ідеї зовсім інше завдання – призупинити намагання України проектувати всі її спільні з ЄС програми, нові інструменти співпраці в поле розмов про конкретні перспективи приєднання до Союзу.
Так, тема членства неохоче обговорюється європейськими лідерами, але на даний момент вони активно пропонують нові інструменти співпраці. Наприклад, саме Німеччина, передовсім в особі канцлера Ангели Меркель, стала однією з тих країн, що вже зараз пропонують збільшити обсяги видатків з бюджету ЄС на спільні програми зі східними країнами, і Україною зокрема. Тому можна сказати, що підтримка поглиблення діалогу в середовищі європейських правоцентристів є, і за умови обрання більшою мірою правоцентристської Єврокомісії вона буде реалізована.
Оптимізму додає ще й позиція іншої політичної сили - Вільної демократичної партії Німеччини (ВДП), яка належить до групи лібералів в ЄП, що на загал отримала 11% місць. У своїй передвиборній програмі вона визнала за Україною право на повноцінне членство в ЄС. А якщо після німецьких парламентських виборів восени вільні демократи створять-таки коаліцію з ХДС, то міністром закордонних справ такої впливової в ЄС країни стане представник дуже лояльної до України партії, що, можливо, змінить традиційну прохолоду у розмовах України з Німеччиною щодо інтеграції. В будь-якому разі, завдяки Вільним демократам українська сторона може розраховувати на додаткові голоси в ЄП.
Через міжпартійний діалог
І тут нині чинний уряд Тимошенко може вдало використати зв’язки партії «Батьківщина» як спостерігача в складі ЄНП задля лобіювання тих чи інших проектів, вигідних для української сторони. Це стає особливо актуальним з огляду на те, що ЄНП дійсно досить прихильно ставиться до уряду Тимошенко та його політики. Народний союз «Наша Україна» та Народний рух України, хоча і мають такий самий статус спостерігачів в Європейській народній партії, проте на їхню адресу з трибуни Європарламенту не лунало стільки заохочувальних слів, як на адресу «Батьківщини». Як приклад згадаймо хоча би позбавлену традиційної дипломатичності позицію президента ЄНП Вілфреда Мартенса, який у червні 2008 року заявив: «Ми як партія і я особисто виказуємо дуже велику стурбованість з приводу того, що постійно здійснюються атаки на уряд (Тимошенко. – Авт.), і деякі сили намагаються перешкодити уряду здійснювати демократичні реформи»; потім було надання високих оцінок економічним успіхам уряду Тимошенко, програмі боротьби з корупцією, антиінфляційній програмі, а паралельно – пряме звинувачення тодішнього глави Секретаріату Президента України Віктора Балоги у причетності до кримінальної сфери, після чого Віктор Ющенко майже рік практично не контактував з ЄНП.
А от партія «Батьківщина» досить вдало весь цей час використовувала свої зв’язки з правоцентристами в ЄП, які віце-прем'єр-міністр України Григорій Немиря назвав «чудовою можливістю для неформального спілкування з європейськими лідерами в умовах, коли ми жаліємося, що нас не розуміють в Європі».
І зараз той факт, що ключові позиції в Європарламенті залишаються за ЄНП, дуже вигідний як нинішньому українському уряду як органу державної влади, так і самому прем’єр-міністру в контексті президентських виборів, що наближаються. По-перше, наявність у «Батьківщини» більш тісних контактів з ЄНП, ніж у інших двох українських партій-спостерігачів, дає можливість апелювати до європейського визнання партії, лідер якої балотуватиметься на посаду президента України. Це досить вагомий аргумент на користь «європейськості» «Батьківщини», адже прихильність з боку ЄНП – це не визнання «Батьківщини» якоюсь однією – кількома партіями національного рівня – це підтримка її політичним союзом 74 партій з більшості європейських держав. Для самої Юлії Володимирівни дружні відносини з ЄНП – запорука підвищення її авторитету на міжнародній арені, адже 13 глав держав та урядів членів ЄС – вихідці з партій, що входять до ЄНП.
Через консультації з ЄП щодо «Східного партнерства»
Іншою сферою дотику українських інтересів та роботи Європарламенту може стати програма «Східне партнерство». Зокрема, якщо Європейська Комісія буде політично лояльна до України, то український уряд зможе активно добиватися розширення співпраці у визначених за цією програмою сферах, оскільки саме Єврокомісія буде вести пряму координацію імплементації «Східного партнерства». Тим більше, що вже зараз разом з Німеччиною, про яку вже згадували, за збільшення фінансування платформ «Східного партнерства» виступили Швеція, Великобританія, Болгарія, Румунія та інші держави. До речі, в цих державах, окрім Німеччини, ЄНП або взагалі не була переможцем, або набрала не набагато більше голосів за своїх політичних опонентів. Це означає, що якщо українська сторона виступатиме за поглиблення співпраці в рамках того ж таки «Східного партнерства», то вона може в названих країнах знайти додаткових союзників, як на рівні депутатів Європарламенту, так і на рівні єврокомісарів.
Каменем спотикання щодо «Східного партнерства» може стати не згода чи незгода європейських держав працювати спільно в більшій кількості галузей, а саме бачення цих програм українською та євросоюзівською сторонами. Так, навіть дружній політичний партнер та навіть адвокат України в ЄС – Польща, яка і була ініціатором східного напрямку партнерства, не поспішає навантажувати цю програму перспективами приєднання її учасників до ЄС. Зокрема, речник постійного представництва Польщі при ЄС Каспер Хмелевський зазначав, що ця програма – інструмент обміну досвідом, налагодження всесторонньої співпраці. А обмін досвідом вплинути на тему вступу до Союзу не може.
Отже, як інститут, прямих повноважень сказати останнє слово щодо українських питань Європарламент не має, проте з огляду на специфічність політичних зв’язків між провідною силою ЄП з кандидатурами єврокомісарів, главами урядів та держав-членів, він буде опосередковано позитивно впливати на порядок денний щодо України. Якщо, звичайно, боротьба всередині української влади не підриватиме можливості активізації цього діалогу. А в цьому якраз і полягають найбільші сумніви.
