Хто стане обранцем Президента на Міноборони?
Благі наміри Віктора Андрійовича дати армії нового міністра, як і очікувалося, наштовхнулися на жорстокі реалії життя: подати, звичайно, можна хоч би й Раїсу Богатирьову, про що затуркотіли кулуари ВР з глузливими смішками, але далі що?
Навряд чи в Секретаріаті Президента забули аналогічну історію зі звільненням ще одного міністра, кандидатуру якого подає Президент, – міністра закордонних справ Володимира Огризка: знайти йому наступника, який пройшов би пекельні кола голосування у ВР й набрав 226 голосів, виявилося неможливим. І посол України в США Олег Шамшур, якого сватали на цю посаду, марно потинявшись Печерськими пагорбами, відбув на місце служби у Вашингтон. Виконувачем обов’язків міністра був призначений заступник звільненого Огризка Володимир Хандогій.
Оці «уроки» МЗС, безумовно, треба було б враховувати й із Міноборони, яке у минулу п’ятницю покинув Юрій Єхануров, затаврований звинуваченнями у корупції у лавах Збройних Сил.
«Президент не обіцяв оприлюднення свого рішення щодо кандидатури міністра оборони в середу чи четвер, як всі тут розказують, - заявив представник Президента в парламенті Ігор Попов, на лаконічне запитання «де?» – Так, рішення приймається швидко, й зараз ведеться його підготовка, тому оприлюднювати його поки що не поспішають. Думаю, це станеться найближчим часом – наскільки я знаю, рішення вже прийнято... В п’ятницю у Президента телеміст і там, я думаю, він дасть відповіді на всі питання...»
На «наводящі» запитання – цивільна це буде людина чи військова, та, що у всіх на устах, чи невідома, чоловік чи жінка – Попов відповідати відмовився, бо «ви відразу здогадаєтеся, хто це буде». Також він підкреслив, що несесійний тиждень – не перепона для подання кандидатури міністра оборони, тому що, в будь-якому разі, її повинен розглянути профільний парламентський комітет – комітет з питань національної безпеки й оборони. Тому навіть якби ця кандидатура була подана вчора, вона все одно не встигла б бути внесеною на розгляд ВР у п’ятницю, бо то короткий день...
З приводу того, яким бачать міністра оборони представники тих чи інших політичних сил, впродовж тижня було зроблено чимало заяв – причому взаємовиключних.
«Наступним керувати Міністерством оборони буде, на мою думку, професійна, досвідчена людина. І, ймовірно, в погонах, - говорив бютівець Андрій Кожем’якін, генерал СБУ. – Таких військовослужбовці і Міністерство оборони помічають. На жаль, тих, хто ходить в піджаках, там поки що не бачать. Хоча ми до цього, як кажуть, йдемо...»
Кожем’якін нагадав, що за Конституцією, поки немає міністра, його обов’язки виконує керівник Генерального штабу – Головнокомандувач Збройних Сил України Сергій Кириченко.
«Кандидатура міністра оборони прийнятна, якщо Президент внесе людину цивільну, а не генерала, - вважає екс-міністр оборони Анатолій Гриценко, голова профільного комітету, через який ця кандидатура повинна пройти. - Я вважаю, що не можна призначати генерала на політичну посаду. Генерали-політики були в минулому тисячолітті у деяких країнах Африки – це не європейська практика. Генерал не може визначати політику й бути членом уряду. А тим більше нинішній начальник Генштабу Сергій Кириченко: до нього є дуже багато застережень, тому що комісія, утворена указом Президента, яка перевіряла Міноборони, виявила ряд істотних порушень, і за підсумками роботи цієї комісії Президентові рекомендували вжити жорстких заходів не тільки до керівництва Міноборони, а й до Генерального штабу... Тому, підкреслюю, міністром має бути цивільна людина, людина, яка знає і розуміє армію – армію, підкреслюю, а не медицину, чи гінекологію, чи якісь інші сфери...»
А от ще один екс-міністр оборони (навіть двічі!) Олександр Кузьмук (Партія регіонів) тверезо й скептично оцінює можливу епопею із призначенням на згадану посаду до виборів Президента. Мовляв, усі заступники в нинішньому Міноборони дуже слабкі й жоден заступник міністра не здатен очолити оборонне відомство. Тому, на думку Олександра Івановича, доцільно призначити начальника Генштабу Кириченка першим заступником міністра оборони, і хай буде в.о. міністра, поки ситуація не розсмокчеться. Для такого призначення, дякувати Богу, до парламенту звертатися не треба.
І все ж спробуємо визначити методом виключення, кого ж назве Президент - можливо, уже через кілька годин – у якості кандидата на міністра оборони, якщо все-таки не прислухається до Кузьмука й таки подасть її до ВР. Причиною, чому Президент зважиться це зробити, незважаючи на несприятливу кон’юнктуру у парламенті, може бути, не в останню чергу, бажання використати ситуацію з Міноборони як одну із карт у політичній грі.
Отже, незважаючи на іронічне ставлення до цієї ідеї, цілком може прозвучати кандидатура Раїси Богатирьової. Так, Раїса Василівна напевно не одержить підтримку у 226 голосів в сесійному залі, зате звільнить крісло секретаря РНБО – відомства, яке за нинішніх обставин Президент може захотіти значно підсилити й перетворити на другий Кабмін. Згадаймо, як Президент назвав чинний Кабінет Міністрів – Кабміном порожніх крісел! І от, задля порятунку країни від кризи, мовляв, треба, щоб був хоч якийсь орган, котрий щось робить. Згадаймо також РНБО часів Петра Порошенка, який успішно конкурував з Кабміном Тимошенко у 2005-му. То чому б і не спробувати, призначивши, наприклад, секретарем РНБО того ж Юрія Єханурова?
А що ж Раїса Богатирьова? «Пролетівши» в парламенті, вона дістає квиток у нове життя, вибувши при цьому із активної політики на цей час. Не секрет, що Богатирьова уже віддавна не задовольняє Віктора Ющенка на посту секретаря РНБО й не може забезпечити повноцінну комунікацію на зовнішньополітичному напрямку, яким активно захопилася вона останнім часом. До того ж, у якості втішальниці й «противаги» Тимошенко біля Віктора Андрійовича з’явилася Віра Іванівна... Хоча, звичайно, якщо у перспективі президентських виборів Віктор Ющенко піде на спільну гру із Рінатом Ахметовим – чи то в проекті «Янукович», чи «Яценюк», то «ахметовською» Богатирьовою він навряд чи пожертвує.
Далі – нинішній начальник Генштабу Сергій Кириченко. Теза Гриценка про те, що міністром оборони має бути тільки цивільна людина, ніяк не унормована законодавством України й носить виключно дорадчий характер. До того ж до Гриценка фактично всі міністри оборони України були професійними військовими – починаючи від Костянтина Морозова (1991-1993) й закінчуючи Олександром Кузьмуком (1996-2001, 2004-2005). Щоправда, Президент, якщо зостановиться на його кандидатурі, можливо, обере варіант дій, запропонований Кузьмуком, і позбавить Кириченка тортур парламентського голосування.
Попри твердження політиків про неприйнятність подання будь-кого із заступників міністра оборони, Президент цілком може зупинитися на кандидатурі нинішнього першого заступника міністра, який нині є в.о. міністра – Валерія Іващенка http://www.mil.gov.ua/index.php?part=command&lang=ua&sub=4. Послужний список Валерія Володимировича та його трудова біографія свідчать, що він цілком може задовольнити дві необхідні умови для того, щоб вважатися прохідним: професійні якості, які не піддавалися б сумнівам серед військових і визначалися б народними обранцями, й лояльність до Президента. Місцями роботи Кириченка у «новітні» часи до приходу в Міноборони були Управління промислової політики секретаріату Кабінету Міністрів (2005) і Головна служба безпекової та оборонної політики, де він обіймав посаду керівника департаменту оборонного будівництва секретаріату Президента України (2005-2007). Завадити проходженню Кириченка може бути «звання» «людини Єханурова» й розмови про його нібито причетність до корупційного скандалу, від якого постраждав Юрій Іванович.
Віктор Андрійович, звичайно, може піти шляхом представлення певних моральних і професійних авторитетів, на яких у депутатів не мала б піднятися рука, пошукавши потрібну кандидатуру серед колишніх міністрів оборони України чи командувачів. Дві вищеназвані вимоги при цьому залишаються чинними плюс додається ще одна – неприв’язаність до політичних сил, які грають на нинішньому політичному полі. Саме тому навряд чи з’являться у цьому контексті імена Олександра Кузьмука (Партія регіонів) чи Миколи Петрука – колишній Командувач Сухопутних військ України (2004-2006), нині депутат фракції БЮТ.
Зате цілком може прозвучати прізвище, наприклад, генерала армії Володимира Шкідченка (міністр оборони у 2001-2003), який нині перебуває у Брюсселі і з 2004 року є заступником Глави місії України при НАТО з військових питань. Чи Віталія Радецького (міністр оборони у 1993-1994), - генерала армії, кандидата історичних наук, який нині очолює Національну академію оборони і є членом Воєнно-наукової ради Міністерства оборони України. Як відомо, вступ України до НАТО й реформування сфери освіти – одні із пріоритетів Віктора Ющенка на посту Президента. Тому на людей, які є авторитетами у цих питаннях, та ще й розбираються в армії, цілком може вказати президентський перст, керований його цінностями й ідеалами.
Але Президент може підійти до підбору кандидатури й більш серйозно й прагматично – це до питання про політичну гру. І обрати, наприклад, когось із братів голови Верховної Ради Володимира Литвина: голову Державної прикордонної служби Миколу Литвина чи Командувача військ Південного оперативного командування Петра Литвина. Такий жест «задобрення» Володимира Михайловича цілком логічний і зрозумілий – відомо, що Литвин, попри свою показну миротворчість, аж ніяк не допустить, аби були обійдені його інтереси. Достатньо згадати хоча б недавню «консультаційну» епопею зі створенням коаліції ПР і БЮТ, до чого намагалися долучити й Литвина із його Блоком. У цьому процесі Володимир Михайлович захотів надто багато у плані посад, і не задовольнившись, таки зірвав процес, «зливши» у ЗМІ скандальний проект Конституції. Запропонувавши комусь із молодших Литвинів крісло міністра, Президент міг би спробувати перетягти Литвина на свою сторону. Сам же Володимир Михайлович, який як ніхто вміє вправлятися із сесійним залом, і таки добиватися свого, може спробувати провести якусь із цих кандидатур крізь голосування.
Ну а тепер – «дискотека»! Уявіть собі, що у якості кандидатури на пост міністра оборони Президент подасть... першого заступника голови СБУ Валерія Хорошковського! Таке, здавалося б, неймовірне подання теж, з точки зору політичної гри, виглядає виправданим: це – відкритий виклик Юлії Тимошенко, яка зовсім недавно знущалася над акуратною зачіскою і манікюром Валерія Івановича. При цьому не виглядає неймовірним, що ця кандидатура таки набере необхідні 226 голосів. Якщо буде політична воля, Партія регіонів дасть 179 голосів, можуть проголосувати 25-30 некоаліційних депутатів. Решту 15-20 голосів можна різними способами спробувати віднайти у Блоці Литвина й серед комуністів.
Яку лінію у питанні оборонного міністерства обере Президент, ми дізнаємося уже за годину, під час телеефіру. Незалежно від того, буде названо чиєсь ім’я чи ні, стане зрозумілим, ставиться Президент до армії як до ресурсу у майбутніх політичних боях чи ні.
