Незмінного Черномирдіна замінять
Цього разу новина пролунала з вуст самого посла – прямісінько під час прийому з нагоди Дня Росії. Новина була не менш сенсаційною, ніж та, що він, власне, і став послом. Пригадується, вся українська верхівка була шокована звісткою – колишній прем’єр-міністр Росії стане послом в Україні. Російський президент Володимир Путін заявив про це, незважаючи на протокольні формальності. Для початку Москва мала повідомити ім’я нового посла, потім отримати згоду офіційного Києва, а лише потім відправляти послом. Російські керівники виявилися, вочевидь, навмисне далекими від цих тонкощів, аби підтвердити неординарність відносин України і Росії.
Віктор Степанович колись належав до важковаговиків російської політики. Зараз він став важковаговиком російської дипломатії. І те, що він упродовж восьми років був незмінним на посаді посла в Києві, може свідчити й про те, що він був незамінним.
Українська влада далеко не в усьому була згодна з ним, дійшло до того, що Черномирдіна ледве не оголосили персоною нон грата. Проте на прийомі з нагоди Дня Росії про Віктора Степановича всі відгукувалися доволі приязно – навіть українські дипломати. На чимало заяв Черномирдіна справді було важко образитися – він їх міг так «запакувати» багатозначними паузами і ще більш багатозначними жартами, що годі було зрозуміти, де жарт, де правда і що це взагалі означає.
Яким Черномирдіна запам’ятають у Києві? Про це «Главред» поговорив із гостями, присутніми на прощальному для Віктора Степановича прийомі.
Анатолій Зленко, колишній міністр закордонних справ України: «Будь-якого посла зможемо привести до рамок… Віденської конвенції»
Його робота була настільки багатогранною, що навіть важко в короткому інтерв’ю її оцінити. За період перебування на посаді посла Російської Федерації в українсько-російських відносинах відбувалося багато чого. Були підйоми, були серйозні спади і знову підйоми. Але головне, що Віктор Степанович вірив і завжди робив усе можливе, щоб на належному рівні підтримувати двосторонні відносини. Передусім він приділяв величезну увагу торговельно-економічній співпраці. Треба зазначити, що він починав із 8 млрд доларів товарообігу між Україною й РФ, а минулого року цей показник сягнув 44 млрд доларів. Це серйозна цифра, а ми знаємо, що Віктор Степанович – посол і водночас спеціальний представник президента РФ з питань торговельно-економічної співпраці. Гадаю, що йому багато на його роботі вдалося.
Нетиповий стиль роботи допомагав йому чи, навпаки, заважав?
Цей нетиповий стиль давав можливість встановлювати необхідні контакти, підтримувати, розвивати їх. Це рідкісна риса, але вона має бути притаманною будь-якому дипломату. Віктору Степановичу це вдалося за рахунок його знань, за рахунок досвіду, за рахунок розуміння людей. Сьогодні ми бачимо, з яким ентузіазмом ми його проводжаємо і аплодуємо йому. Таким чином ми оцінюємо і його діяльність.
Але були часи, коли вам як міністру закордонних справ доводилося викликати його на килим через неадекватні заяви?
Звичайно, українсько-російські відносини не були рівномірними. Не можна їх розглядати однозначно. Були певні труднощі, і сьогодні ми їх переживаємо. Певна річ, вони позначалися на роботі посла і не могли не позначитися. Тому що на будь-якому послові лежить величезна відповідальність, оскільки він представляє інтереси свого президента й інтереси своєї країни. Тому, звичайно, хитання в той чи інший бік(відносин України та Росії. - Ред.) не могло залишити поза межами цього коливання посла Черномирдіна. Чесно і відверто вам скажу, що навіть у найтяжчі моменти українсько-російських відносин він не вдавався до якихось кроків, якими б загострював відносини. Він відбивав у своїх бесідах, коментарях ті інструкції, які, очевидно, давав йому уряд. Але за рахунок свого величезного досвіду, за рахунок поваги, якою він користувався в Україні, Черномирдін дозволяв собі пом’якшувати ті неприємні моменти, котрі йому давали як вказівку. У багатьох випадках йому вдавалося зменшити напругу. Тому, якщо говоримо про килим, то це нормальна дипломатична практика. Бо кожна країна мусить захищати власні інтереси. Якщо хтось зазіхає на ці інтереси, то МЗС має реагувати. Міністерство реагувало на такі випади. Думаю, що Віктор Степанович як досвідчена людина правильно все сприймав. Але я б хотів сказати, що у його випадах можна побачити й велику долю правди.
У цілому я пишаюся тим, що Віктор Степанович починав працювати послом, коли я обіймав посаду міністра закордонних справ. Він вручав мені вірчі грамоти, я пишаюся тим, що в мене було дуже багато контактів, збереглися дружні стосунки, були, звичайно, різні моменти, але головне – це підсумок, на який ми виходимо. А підсумок полягає в тому, що ми зберегли нормальні людські взаємини.
Кажуть, що Росія тепер може призначити більш жорсткого посла…
Це не має значення. У нас є свій інструментарій управління, і ми завжди можемо задіяти цей інструментарій для того, щоб будь-якого посла із будь-яким характером привести до…
…рамок Віденської конвенції?
До рамок Віденської конвенції 1961 року і Консульської конвенції 1963 року. Але в цілому це не головне. Головне, що ми зуміємо довести все до рівня взаємної поваги.
Яцек Ключковський, Надзвичайний і Повноважний Посол Польщі в Україні: «Дипломати будуть жалкувати за Черномирдіним»
Думаю, що нетиповий стиль роботи допомагав Черномирдіну. У сусідів мають бути такі посли, які мають певну вагу. Таким послам легше працювати, оскільки їм не потрібно налагоджувати контакти, приїхавши на нове місце роботи. Такі посли вже є знаком поваги. Безперечно, колишній прем’єр-міністр Росії мав велику вагу. Це людина, яка мала добре ставлення до українців і України, хоч і дивилася на Україну російськими очима. Але такою є робота посла, щоб дивитися на іншу країну очима своєї столиці, інтересів своєї країни. Я мав із ним багато контактів, я відчуваю, що це людина цікава сама по собі, у неї цікава біографія, коло знань.
А ви не заздрили Віктору Степановичу, що йому було дозволено говорити те, чого інші посли не могли сказати?
Це такі дипломатичні обмеження, і вони допомагають послам бути ефективнішими. Я думаю, що його відвертість інколи йому заважала в досягненні результатів – особливо в контактах з інтелектуальним середовищем України, з політичними силами України.
Але Черномирдін все одно став незмінним символом дипломатичного закордонного корпусу. Не буде сумно без нього?
Кожен посол, який працює стільки років, стає дуаєном дипломатичного корпусу, старійшиною. Черномирдін уже два роки дуаєн. Але ми всі розуміємо, що він є не професійним дипломатом, що його завдання представляти не лише дипломатичний корпус, не лише виконувати якісь дипломатичні завдання, а й представляти потужного сусіда України. Він мав статус спеціального представника президента РФ з питань торгівлі та економічної співпраці. Звичайно, ми будемо жалкувати за Віктором Степановичем. Але таке життя, життя дипломата, де існує ротація, настає час - і дипломат повинен залишати іншу країну. У принципі, в країнах Євросоюзу існує традиція, щоб термін перебування дипломата в іншій країні був коротким. Навряд чи хтось із дипломатів ЄС може бути послом вісім років, як Віктор Степанович.
Володимир Хандогій, т.в.о. міністра закордонних справ України: «Посол не обов’язково має бути популярним серед усіх»
Черномирдін був послом своєї країни, і він дуже активно відстоював інтереси Росії. Я як професіонал поважаю його за це. Справді, бували в нас різні ситуації на дипломатичній ниві, ми відстоювали власні інтереси в певних ситуаціях. Можливо, це не зовсім подобалося російській стороні, але доля посла саме такою і є. Він не обов’язково має бути популярним серед усіх. Комусь він може подобатися, комусь ні. Але ще раз хочу наголосити, що хоч він і не є професійним дипломатом, але він зробив серйозний внесок у розбудову нашої співпраці.
А які були найприкріші випадки співпраці МЗС і Черномирдіна?
Гадаю, зараз не варто про це згадувати. Ви, журналісти, краще за нас знаєте історію дипломатичних відносин. Але я бажаю Віктору Степановичу многая літа і думаю, що вісім років наші відносини розвивалися по висхідній, попри нюанси, які існували. Загальний вектор був позитивним. Хочу навести один-єдиний факт – це продовження дії нашого Великого договору про дружбу та співпрацю. Ви пам’ятаєте, які дискусії вирували навколо цього питання. Але договір було продовжено, сьогодні він є основою наших відносин.
Російська сторона ще не пропонувала для схвалення кандидатуру нового посла?
Нам поки що ця інформація невідома.
Всеволод Лоскутов, радник-посланець посольства РФ в Україні: «Черномирдін - дипломат від народження»
Я працював із послом Черномирдіним з 2001 року. Але я бував у складі експертних делегацій і раніше, коли він приїздив до України. Він, звісно, навряд чи мене пам'ятає з тих часів, але я тоді у нього багато чого вчився. Я йому потім розповідав, як ми обговорювали Великий договір, вели переговори щодо Чорноморського флоту. У мене багато вражень про роботу Віктора Степановича на українському напрямі ще з 1990-х років, тому що я як експерт МЗС входив до складу делегацій, які він очолював.
Лунало багато критики на адресу Віктора Степановича, коли він лише став послом. Мовляв, він не кар'єрний дипломат. Його посольська кар'єра вдалася?
Робота вийшла. Таке поняття, як кар’єрний-некар’єрний дипломат, мені здається, є надуманим, з минулого. Дипломатами можуть бути від народження. Віктор Степанович - дипломат від народження. Якщо простежити за його біографією, то можна це довести безліч разів. Він володіє незвичайним тактом, знаннями. Здатен говорити з різними людьми, з людьми, з якими він може в чомусь не погоджуватися. Це і є дипломатія. Це не лише професія, це ще й талант, покликання. Згадайте історію, згадайте Олександру Коллонтай… Що, вона була кар'єрним дипломатом? Є й інший шлях: відучився – став дипломатом. І серед таких людей багато талановитих послів. Але протиставляти їх не можна. В інших країнах також подібна практика поширена, коли дипломатами стають люди з інших сфер. Віктор Степанович чудово знає Україну, Росію, пострадянський простір, міжнародні відносини, оскільки він очолював уряд тривалий час. Це унікальні знання, які допомагали йому тут працювати. Крім того, він дуже толерантна людина, він уміє говорити з кожним. А те, що була критика, то, на жаль, вона була не об'єктивною, а часто замовленою.
Черномирдін - жорсткий шеф?
Ви знаєте, він суворий і водночас дуже розуміючий. Він дає людям можливість самостійно працювати. Він дає доручення і вимагає виконання, але не контролює кожен крок. Він – людина, яка очолювала величезний економічний комплекс, енергетичний комплекс, міністерства. Не треба забувати, що саме він був ініціатором створення «Газпрому». Він посилав кадри навчатися до Європи, зокрема до Німеччини, аби вони вчилися роботи в нових умовах, в умовах ринку. Його дітище працює. Попри те, що це був тяжкий період, у цілому наші взаємини розвивалися динамічно і в плані економіки, і в бізнесі, можна говорити про велику кількість спільних проектів. В Україні працює російський бізнес, і дуже успішно. Багато що він робив і в галузі культури. Завдяки йому до України приїхав Большой театр, який 50 років не був в Україні. Саме завдяки його енергії в Києві відкрився Культурний центр. Він дуже талановита людина сучасної епохи.
Але з українським МЗС у нього непросто складалися відносини…
Я б не сказав, що вони непросто складалися. Контакти були постійні з різними керівниками України. У 2004 році Черномирдін і ми, дипломати, зустрілися з усім активом блоку «Наша Україна». Ця зустріч тривала кілька годин. Це була унікальна розмова, де ми відверто говорили. Згодом у нього було багато зустрічей з Віктором Ющенком. Так, розбіжності були, але у нього завжди були контакти і з Секретаріатом Президента. І на нашому прийомі присутня керівник Секретаріату та ще кілька керівних працівників Секретаріату. І з усіма урядами у нього були дуже конкретні, ділові відносини. Я можу навіть по кожному періоду розповісти. Він завжди відстоював і відстоює позиції Росії, але вміє слухати інших. І тому приймаються рішення, які в принципі працюють на російсько-українські відносини.
Чи відомо, хто стане новим послом?
Це в компетенції президента Росії.
