Шкура неубитого союзу
Про це без тіні сумнівів говорять і політики (причому з усіх можливих таборів), і експерти, і багато журналістів. Предметом для дискусії залишається лише те, в яку форму втілиться союз найбільших фракцій - чи то вони створять формалізовану нову коаліцію, чи то почнуть роботу над новою Конституцією без переформатування чинної більшості. Але, як переконують супротивники "ширки", і в тому і в тому разі на Україну чекає узурпація влади терміном від 5 до 15 років.
Натомість автор цього матеріалу бере на себе сміливість заявити: чутки про швидку смерть української демократії трохи перебільшені. На шляху до створення союзу БЮТ і ПР - неважливо, формалізованого чи ні - його учасникам належить подолати дуже багато перешкод. Так багато, що ймовірність успішного завершення процесу не надто й велика. Але навіть якщо Блок Юлії Тимошенко і Партія регіонів впораються з усіма поточними проблемами і доведуть конституційну реформу до правового результату, їх союз буде приречений на швидку загибель. У цьому разі мова не йтиме ні про п'ятнадцять, ні про п'ять, ні навіть про два роки без виборчих кампаній - дострокові вибори стануть реальністю найближчого майбутнього.
Перш за все поговоримо про мотиви. Очевидно, що будь-яке рішення загальнодержавного масштабу (а тим більше такий важливий крок, як створення парламентської коаліції) вимагає мотивації обох учасників процесу - і БЮТ, і Партії регіонів.
Причини, що підштовхують Юлію Тимошенко до союзу зі своїми давніми опонентами, очевидні. В період економічної кризи глава уряду поволі і упевнено втрачає підтримку електорату. Вже сьогодні соцопитування констатують, що "президентський рейтинг" лідера БЮТ впав до рівня 15%. Враховуючи, що як мінімум найближчі півроку економіка країни продовжуватиме падіння (а в цьому не сумніваються ні українські, ні зарубіжні експерти), пані Тимошенко не доводиться сподіватися на відновлення колишніх рейтингових показників. А це, у свою чергу, означає, що Юлія Володимирівна упевнено програє всенародні президентські вибори. А на позачергових парламентських, які швидше за все відбудуться в цьому випадку, її фракція зменшується приблизно уполовину. Фактично, БЮТ втрачає шанси стати центром у формуванні нового Кабміну і на наступних 5 років йде в опозицію, неминуче втрачаючи основних партійних спонсорів. Така невесела перспектива змушує Тимошенко грати ва-банк, і об'єднуватися з ким завгодно - хоч із Януковичем, хоч із Люцифером задля збереження БЮТ біля керма держави. Звичайно ж, Тимошенко розуміє, що такий союз знищить рейтинг БЮТ без шансів його відновлення в середньостроковій перспективі. Але інакше у неї немає перспектив залишитися при владі.
Якщо у випадку з БЮТ мотивація зрозуміла, то з Партією регіонів усе набагато складніше. У Віктора Януковича немає провалів рейтингу, за всіма опитуваннями він залишається лідером народної довіри. Статус опозиціонера дає йому чудові стартові позиції для ведення кампанії. Так, існує "чинник Яценюка", але його серйозність дещо перебільшена. По-перше, у Арсенія Петровича досі немає регіональної структури і серйозного штабу, здатного провести грамотну кампанію; по-друге, навіть гіпотетична перемога Яценюка на президентських виборах не є смертельною для Партії регіонів. "Регіоналам" набагато важливіше перемогти на парламентських виборах, які вони (за підтримки чинного Президента) цілком в силах організувати і на яких ПР виявиться беззастережним лідером. Таким чином, за збереження механізму всенародного голосування партія Януковича в кращому разі може отримати контроль за всією вертикаллю в країні, а в гіршому - сформує Кабінет Міністрів. Причому немає сумнівів, що гіпотетичний уряд ПР зможе домовитися про співпрацю з гіпотетичним президентом Яценюком і в країні не буде тієї війни між главою держави і главою уряду, яка є сьогодні, в зв'язці Ющенко-Тимошенко.
Проте незважаючи на ці аргументи, керівництво Партії регіонів серйозно розглядає можливість союзу з БЮТ. Для цього є дві основні причини. Перш за все, на «регіоналів» і особисто на Януковича чинить тиск Москва, переконуючи їх у необхідності створення союзу з Тимошенко. І хоча ПР безпосередньо не залежить від північносхідного сусіда, Кремль має досить економічних аргументів, здатних вплинути на думку партійних спонсорів. Немає сумнівів, що саме економічні мотиви змусили, зокрема, мільярдера Андрія Клюєва, який відомий своєю непублічністю, стати одним із головних глашатаїв і агітаторів на користь "широкої коаліції". І, нарешті, на позицію ПР впливає фінансова криза, що підточила резерви спонсорів партії. Палкого бажання робити багатомільйонні фінансові вкладення в кампанію не має ніхто з них. Хоча, повторюю, це лише друга причина - за необхідності кошти на кампанію будуть знайдені. До того ж, в умовах кризи економити будуть всі політсили, і кампанія (навіть якщо вона буде сумісною президентсько-парламентською) виявиться набагато менш витратною, аніж попередніми роками.
До вищеописаних мотивів, що підштовхують ПР до переговорів із БЮТ, слід додати ще одну деталь. Якщо для Тимошенко союз з Януковичем означає електоральний нокаут без права повернення на ринг протягом кількох років, то для Партії регіонів загравання з чинним прем'єром взагалі нічого не означає з погляду динаміки рейтингу. Це - давно відома особливість електорату "регіоналів". Тобто у разі провалу переговорів про створення "широкої коаліції" команда Януковича може спокійно вийти з процесу не тільки не втративши, але навіть і наростивши свій рейтинг. Як за рахунок "безгоспних" колишніх симпатиків БЮТ, так і за допомогою грамотного піар-відігравання розриву переговорів з Юлією Тимошенко. Мовляв, ми намагалися об'єднатися заради порятунку країни, але з'ясували, що Юлія Володимирівна (веде економіку до прірви/вимагає дерибану бюджету/хоче абсолютної влади/інший варіант - потрібне підкреслити).
А зараз кілька слів про шанси і ймовірні мотиви такого розриву. Їх у Партії регіонів - аж надто. Перш за все, У Януковича є можливість "кинути" Тимошенко навіть без явної причини, на підставі якоїсь формальної "зачіпки". Наприклад, оголосивши за кілька тижнів, що БЮТ і ПР не змогли погодити зміни в Конституцію, оскільки пані Тимошенко вимагала скасування всенародних виборів президента, а "білі і пухнасті" «регіонали» не можуть дозволити їй вкрасти у виборців таку можливість. Це - безпрограшний варіант, який викличе всі ті електоральні наслідки, які описані вище.
Друга група сценаріїв припускає, що ПР і БЮТ все-таки подадуть у Раду проект Конституції і навіть встигнуть проголосувати за його направлення в КС (і, можливо, за ухвалення в першому читанні).
Почнемо з того, що перспективи схвалення цього законопроекту в КС далеко не безхмарні. «Главред» детально описував пов'язані з цим ризики: http://www.glavred.info/archive/2009/06/03/170508-3.html. Варто додати, що "регіонали", що впливають на частину складу КС, з описаних вище кон'юнктурних міркувань, можуть самі зірвати схвалення проекту Судом. Додамо до цього той факт, що після публічного внесення і оприлюднення конституційного законопроекту БЮТ і ПР опиняться під градом критики - як зсередини країни, так і ззовні. В цьому випадку ПР вже почне зазнавати електоральних втрат (хоч і не таких серйозних, як БЮТ) і може спробувати їх мінімізувати. До того ж, тут у гру включиться Захід, від якого спонсори ПР залежать не менше, ніж від Росії. Немає сумнівів, що Євросоюз і США можуть знайти економічні важелі тиску на "регіоналів". Ще один досить реальний сценарій розриву передбачає участь у ньому Президента. У випадку, якщо ПР і БЮТ внесуть проект Конституції, але відмовляться об'єднуватися в коаліцію, більшість, що діє, негайно розпадеться - декілька груп у фракції НУНС вже заявили про готовність вийти з більшості. В цьому випадку Віктор Ющенко запускає механізм дострокових парламентських виборів, що ламає всі сценарії проведення політреформи.
І, нарешті, переходимо до "чинника 300". На сьогодні немає абсолютної гарантії, що Тимошенко і Янкукович со товариші знайдуть 300 голосів для затвердження нової Конституції в другому читанні. Тим більше з урахуванням того тиску, який чинитиметься на них зсередини і ззовні країни.
Втім, незважаючи на всі вищеописані проблеми, що супроводжують процес внесення змін у Конституцію, не можна виключати, що ідеологи політреформи доб'ються її реалізації, задіявши ряд напівзаконних механізмів, проігнорувавши думку Заходу і падіння власних рейтингів. Цей шанс невеликий, але він не нульовий. Ось тільки залишається питання: чи довго в цьому випадку проіснує широка коаліція? Адже згідно з неофіційним розподілом посад у новій системі влади у Юлії Тимошенко залишається практично повний контроль над економікою - крім прем'єрського поста до її квоти входять посади голів Мінфіну і Мінекономіки. Ця вимога пані Тимошенко в ході коаліційних переговорів була ключовою, і воно не підлягає зміні.
Автор не уявляє собі ситуацію, за якої промислові гіганти південного сходу миритимуться з економічною політикою Юлії Тимошенко, яку вони неодноразово і щиро критикували. Вірогідність того, що пані Тимошенко раптом змінить економічні пріоритети і стане "ринковиком", також видається близькою до нуля. Конфлікти, які неминуче виникнуть в уряді в цьому випадку, змусять згадувати протистояння Тимошенко і Ющенка як період любові і злагоди у виконавчій владі. І розвал "надширокої коаліції" з подальшими сумісними виборами буде лише питанням часу. І про "узурпацію влади на п'ять, десять або навіть п'ятнадцять років", про що твердить сьогодні Секретаріат Президента, не буде і мови - такий союз навряд чи пропрацює бодай рік.
Немає сумніву, що в Партії регіонів усвідомлюють неминучість такого варіанту. І дуже замислюються, чи варто заводити переговори так далеко, чи буде краще вийти з них на самому початку, з максимальною вигодою для своєї політичної сили.
