Київ: Генплан на… знищення?
Але пандемію – і це вражає! – міська влада, схоже, не приборкувати збирається, а втиснути в такі рамки, щоб ніхто й не дібрав, чи то справді містом гуляє страшна хвороба з можливими сумними ускладненнями для нього, чи «все під контролем»...
Щоправда, немає злого, щоб на добре не вийшло, – дещо стишила це воістину ганебне явище хаотичної забудови фінансова криза: за офіційними даними КМДА, сьогодні в місті «заморожено» близько 80% будов. Серед них, шкода, й цілком законні об’єкти, житло, якого не дочекаються приватні інвестори, котрі вклали чималі гроші, але поки що мають лише дірку від бублика. Однак криза – річ тимчасова. І оті «понадкушувані» ласі шматки міської території, які в цивілізованому суспільстві мали б бути «зафрахтовані» для потреб цивілізованого суспільства, а в столиці України захоплені «хижим, цинічним і безкультурним» бізнес-класом, як величає його політолог Андрій Єрмолаєв, незабаром знову зарясніють свіжопофарбованими зеленими парканами, оживуть скрипінням баштових кранів і...
І на тому місці, де б мав розкинутися парк, виросте черговий багатоповерховий монстр новітнього київського архітектурного стилю під назвою «забаганка багатія-замовника». А там, де мав би стояти архітектурний шедевр під Національний музей сучасного мистец¬тва, зведуть майже близнюка-монстра. А на перетині кількох доріг замість розлогої кількаповерхової модернової розв’язки з широкими під’їзними шляхами теж з’явиться якийсь мутант від архітектури, відбираючи у й без того проблемних київських вулиць ще один кусень. І в мальовничих нетрях окраїнного лісу, що його, знову ж таки, в цивілізованому суспільстві перетворили б на недоторканний заповідник, місце сімейного відпочинку чи свій Булонський ліс, теж зведуть якийсь черговий «дохідний дім», попередньо вирубавши десятки, а то й сотні дерев. І на схилах Дніпра, які століттями використовувалися зодчими лише як унікальна природна домінанта обличчя Києва, ось-ось почнуть рости кам’яно-скляні «гриби».
Або ще. Унікальну зелену перлину – Жуків острів, яким природа, без перебільшення, щедро нагородила Київ, сьогодні аж Верховний Суд України захищає від міської влади й столичних товстосумів! Бо острів, відомий орнітологам усієї Європи – саме через нього століттями пролягають шляхи перелітних птахів, зокрема й червонокнижних! – де-факто перестає існувати як щось цінне й неповторне. І це попри те, що з 1999 року він визнаний ландшафтним заказником місцевого значення, в якому будувати – зась!
Так-от, із майже 1795 га території острова міські депутати залишили під «незайманою природою» лише... 196 га, та ще й виправдання цьому хижацтву знайшли – мовляв, збережімо бодай ці гектари, а то не встежиш, як і на них казино та елінги для яхт з’являться. А потім пішли суди, суди, суди – різних інстанцій... Урешті-решт, справа про Жуків острів дісталася й до найвищого суду. Щоправда, кінця-краю їй поки що не видно: ВС, як повідомили «Главреду» у його прес-службі, скасував усі судові рішення стосовно цього острова, а справу передав на розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, що виділення Київрадою земельних ділянок на території острова Жуків суб’єктам господарської діяльності під забудову «негативно впливає на стан природних комплексів і перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням».
До слова, той факт, що природне багатство Жукова острова поки що лише по-варварськи експлуатується і «хижаки» заради наживи не зупиняються ні перед чим, засвідчується ще й трагедією, яка ось уже котрий день збурює Київ. По-звірячому вбито активіста-еколога Олександра Гончарова, жителя острова, який цей острів намагався захищати...
Розмах нецивілізованого будівництва, яке, як-то мовиться, в жодні рамки не лізе, але яке треба якось узаконити, чимало столичних архітекторів називають головною причиною дивного кроку нинішньої столичної влади – настійного бажання переписати Генеральний план Києва до 2020 року. Або винайти ті самі «рамки», які ми згадували вище.
Як би там що, однак факт залишається фактом: якраз на семиріччя тріумфального ухвалення Генерального плану міста Києва на період до 2020 року нові господарі столиці зробили, образно кажучи, стартовий постріл із ракетниці і... І – той самий Генплан, що йому Київрада 28 березня 2002 року оплесками побажала щасливого втілення, а розробники й натхненники якого отримали Державну премію України 2004 року в галузі архітектури, фактично може бути викинутим на звалище історії. Натомість має з’явитися щось із категорії нового погляду на містобудування.
На цей «новий погляд», попри фінансову кризу й катастрофічну нестачу грошей у міському бюджеті, київська влада не пошкодує щонайменше 30 мільйонів гривень. Принаймні поки що приблизно в таку суму оцінено майбутню працю зодчих, серед яких, до речі, можуть бути й іноземці. Дехто з київських містобудівників це нестримне прагнення зайнятися Генпланом називає «викиданням мільйонів на вітер», «бенкетом під час чуми», «мавпуванням іноземного – Києву протипоказаного» тощо.
Новий керівник архітектурно-містобу¬дівного відомства української столиці Сергій Броневицький позицію столичної влади пояснив «Главреду» так: «Насправді, в розробці нового Генерального плану Києва візьмуть участь десятки вітчизняних проектних інститутів. Іноземні ж фахівці виступатимуть експертами з окремих розділів Генплану. А нам є чого повчитися. Вивчаючи досвід розвитку великих міст Азії, Європи, Північної Америки, ми бачимо, що питання містобудування й розвитку міст там вирішуються з великим розмахом та із застосуванням дещо інших, ніж у нас, підходів до розв’язання актуальних проблем міського планування. Закритися й не залучати зарубіжних фахівців до розвитку транспорту, інженерних мереж, висотного будівництва – позиція недалекоглядна. Треба брати все передове й застосовувати в Києві, звичайно, не забуваючи при цьому про охорону довкілля, історичної спадщини тощо».
А ось один зі столичних архітектурних гуру – Леонід Муляр – сказав «Главреду», що в ухваленому 2002 року Генплані було все добре прораховано, його якраз і розробляли з урахуванням досягнень європейських міст, для агломерації «Київський регіон», тобто із включенням в межі забудови Києва деяких територій Київської області. А тому він мав хороші перспективи бути реалізованим із користю і для столиці, і для прилеглих до неї районів області. Але... «Немає реалізації цього Генплану – ось яка найбільша наша біда! Зупинилося будівництво мостів, не споруджуються ні підземні паркінги, ні наземні майданчики для стоянки машин – а все це було заплановано... Тож я й кажу – втілювали б Генплан у життя, місто розвивалося б нормально й не мало б тих проблем, особливо дорожньо-транспортних, які має сьогодні. Генплан, що б хто не казав, – це досягнення, а нехтування ним – великий прорахунок!» – резюмував архітектор.
Володимир Чекмарьов, який очолював авторський колектив творців Генплану Києва до 2020 року й очолює спеціальний міський заклад «Інститут “Київгенплан”» (цей інститут мер Черновецький просто відсторонив від контролю за додержанням букви й духу «старого» Генплану і, звісно, не покликав відповідати за розробку нового), обурений сьогоднішньою містобудівною політикою. Можна, звичайно, просто по-людськи зрозуміти почуття відомого київського фахівця – його визнане, відзначене державою дітище команда нової столичної влади ігнорує начисто! Однак, мабуть, не варто обурення Чекмарьова «списувати» тільки на образу – усе ж таки його фахові якості, принаймні серед колег, поза сумнівом.
«Київ мав, має і матиме Генплан до 2020 року, за яким місто житиме впродовж найближчих 15 років, – це я вам заявляю однозначно! – сказав нам Чекмарьов. – Над ним працювали професіонали 25 інститутів України. Нашу роботу – в 19-ти томах! – було розглянуто на сесії Київради за присутності представників уряду, Спілки архітекторів України, усього керівництва міста, громадських організацій, ЗМІ... До 2006 року ми були задоволені темпами освоєння наміченого Генпланом. А темпи, до речі, були такі: почалося будівництво “мосту Кирпи”, метро на Троєщину, було розроблено проекти й підготовлено всю робочу документацію на реконструкцію Московської та Ленінградської площ, Дніпровської набережної, проспекту 40-річчя Жовтня, вулиці Братиславської та кількох інших вулиць. Плюс до цього – місто вийшло на щорічне спорудження понад одного мільйона житла... Але після зміни влади в Києві, починаючи вже з середини 2006 року, темпи реалізації Генплану значно знизилися. Міська влада, яка мала б працювати над реалізацією Генплану, стала займатися продажем землі й повністю порушувати функціональне зонування міста. Коли наш інститут принципово відмовився погоджувати порушення Генплану, ми стали “неугодними”. А базовим по Генплану влада, натомість, обрала Центр містобудування та архітектури...».
Архітектор також зізнався: «У Мінрегіонбуді України я бачив цю програму-завдання розробки Генерального плану Києва до 2025 року... Настільки не професіонально виконано – немає там бази, основи для розробки Генплану. Слабка програма. Думаю, у міністерстві її не затвердять...».
Мабуть, аби розробка нового Генплану справді видавалася нагальною новацією, термін його дії «уточнили» – не до 2020-го, а аж до 2025 року за ним має жити й розвиватися Київ. Упродовж 2009 року мусить з’явитися концепція Генплану, а 2010-го – власне Ген¬план. Найприкметнішою рисою величі майбутньої містобудівної Конституції української столиці стане... кількість квадратних метрів житла. Тобто до 2025 року житловий метраж на одного киянина наблизиться до середньоєвропейського (на сьогодні!) показника – 35 кв. м (нині – 21). А загалом за трохи більш ніж 15 років у Києві планується ввести в експлуатацію 48 мільйонів кв. м житла. Прекрасно, чи не так – може, житлова проблема в столиці щезне назавжди? Але ця кількість квадратних метрів – увага! – лише на 8 мільйонів менша від того обсягу житлового метражу, який маємо в столиці сьогодні. Нагадуємо, Київ забудовувався впродовж 1500 років і до червня 2009-го дожив усього з 56 мільйонами квадратних метрів житла!
Вловили, читачу, скепсис? А потайний смисл «громадья» цих планів? Дрижаків ще не хапаєте – ну, від раптового усвідомлення того, що й у парк, скверик, на дитячий чи спортивний майданчик, на берег озера чи річки біля вашого дому, в улюблену місцину вашого дитинства під егідою нового Генплану прийдуть люди й безапеляційно скажуть щось на зразок «тепер це наше – ми тут будуватимемо!»? І як їм заперечити, коли генпланівські розробники та їхні покровителі й справді, як обіцяють, закладуть у документ ТАКІ цифри із введення житла в Києві...
Утім, з надр комунального об’єднання «Центр містобудування і архітектури», до якого надходить і в якому систематизується вся документація щодо нового Генплану, нам повідомили, що нічого киянам лякатися. Бо, мовляв, основне житлове будівництво перемістять на околиці, ущільнюватимуть існуючу забудову мінімально. Точніше – її не переущільнюватимуть, щоб зберегти зелені зони, зате чимало підприємств із міської зони, особ¬ливо з центральних районів та прилеглих до них, таки винесуть за міські межі. А раз так – то, мовляв, і місце для нової забудови вивільниться.
Щоправда, від надвисоких будівель, зокрема й за 200–300 метрів, Київ не вбережеться – поки що планується звести 16 таких хмарочосів, причому найвищий – 120 поверхів. Знову ж таки, у штабі розробників запевняють, що такі будівлі зводитимуть тільки за кордонами історичної зони Києва. Хотілось би вірити, але реалії не дають: ось на Хрещатику, 5, на місці знесеної будівлі на задвірках готелю «Дніпро», майстерня Андрія Пашенька, якого називають доволі обдарованим архітектором, подає проект готельного комплексу заввишки... 160 метрів! У самісінькій історичній зоні. І ніхто – анічичирк!
І наостанок – несподівані думки вголос, якими поділився з нами Сергій Бабушкін – мабуть, найбільш скандально відомий київський архітектор: «Прийняття Генплану – це, скоріше, дань п’ятирічкам колишнього СРСР… Відверто кажучи, Києву вистачило б і просто схеми розвитку – он в інших містах, за кордоном, генпланів немає, мабуть, вони дорого обходяться, а є тільки схеми, і нічого – розвиваються ці міста, позаздрити можна»...
А ось якими думками поділилися з нами самі столичні містобудівники з приводу розробки нового Генерального плану Києва – тепер вже аж до 2025 року.
Володимир Чекмарьов, архітектор, керівник авторського колективу із розробки Генплану Києва до 2020 року, лауреат Державної премії України: «Міська влада сьогодні заявляє, що, на око, у Києві проживають чотири-п’ять мільйонів осіб. Це, відверто, якось навіть смішно чути! А, може, шість-сім, або всього три-чотири мільйони? «Київгенплан» як професійний інститут користується тільки – наголошую, тільки! – офіційними даними статистичного управління. І ось маємо від нього такі цифри за минулий рік: у столиці проживають два мільйони 760 тисяч осіб. А приїжджих у нас загалом 60 тисяч, та й мешкають вони в наших же будинках. До того ж, щодо приїжджих - у Києві сьогодні спостерігається зворотний процес, така собі деурбанізація: люди вже не так їдуть сюди на роботу, бо є сенс жити в Дніпропетровську, Донецьку, Харкові чи деінде й отримувати там ті ж гроші... Тому розробляти сьогодні новий Генплан Києва не потрібно – навпаки, слід проаналізувати реалізацію чинного й усувати його порушення. Головна ж мета тих, хто збирається ухвалювати новий Генплан – це узаконити всі ті порушення, які не схвалені нашим інститутом. А таких порушень – більш як на п’ять тисяч гектарів, на одному лише Жуковому острові аж на 1400га!».
Сергій Броневицький, в. о. керівника ГУ архітектури, містобудування
та зовнішнього дизайну – головного архітектора міста Києва: «За сім років, відколи було прийнято Генплан, ситуація в місті змінилася. До того ж, зауважу, впродовж останніх шести років не проводили моніторингу реалізації Генплану, і його розробники не вносили туди змін. Це призвело до того, що чинний Генплан перетворився на документ, що не відповідає реаліям розвитку міста. Закладені у Генплані показники – одні, а фактичні показники розвитку Києва – зовсім інші. Тому й виникла необхідність ухвалювати рішення про комплексне внесення змін».
Сергій Бабушкін, головний архітектор Києва 1996–2003 років: «Київ вирізняється серед міст світу тим, що це – просто шикарне місто! Так, можливо, ми дещо відстаємо, але не все у нас так погано, як іноді доводиться чути чи читати. От у розвитку транспортної структури відстаємо – терміново треба споруджувати мости, розв’язки, розширювати дороги... Проте на все це потрібні гроші – немає грошей, нічого не буде, хоч би й щодня малювати новий Генплан! Але великий плюс Києва у тому, що тут ще є де будувати, а, значить, є куди вкладати кошти. Інвестори ж залюбки приходять у місто, яке розвивається. Ось це треба мати на увазі – тобто треба думати про економіку, про те, щоб у Київ надходили інвестиції. У багатьох європейських містах уже і ніде, й нема чого будувати – з вулицями й дорогами у них усе в порядку, готелів достатньо. А ми до такого ще не дійшли...».
Андрій Пашенько, один із найбільш затребуваних у Києві архітекторів: «Києву потрібен Генплан із чітким визначенням зонінгу – на якому майданчику, з якою щільністю, що можна будувати. Такі документи є в усіх великих світових містах. І якби те ж саме ми мали в Києві, то й життя архітекторів, інвесторів значно спростилося б. Бо всім було б абсолютно ясно – ось, приміром, є майданчик, на якому можна звести будівлю певної висотності, а щільність забудови має бути така-то й така-то. А саме ось ця робота на додачу до Генплану у нас і не була виконана, тому сьогодні, на жаль, усі параметри забудови, зокрема висотність і щільність, залишаються предметом торгу. І часто маємо таке – з майданчика під забудову буквально вичавлюється все, що тільки можна вичавити...».
