Юрій Щербак: Росія – це денікінська держава
Дипломат зазначає, що для цього вже готується громадська думка як у Росії, так і на Заході. Про антиукраїнські настрої серед росіян «Главред» не так давно писав. Стаття Юрія Щербака про войовничі наміри Росії з’явилася в українській газеті «День» ще минулого тижня. Однак згодом її передрукували в багатьох російських виданнях, зацікавився думкою автора і американський журнал «Тайм», в головній статті якого процитовані думки українського дипломата. «Главред» вирішив безпосередньо звернутися до Юрія Миколайовича, аби з’ясувати, на чому ґрунтуються його прогнози.
Чи очікували ви на такий резонанс своєї статті?
Ні, тому що мені здавалося, що це очевидні речі. Я цитував (і, думаю, робив це дуже об’єктивно) російські джерела, аналізував ситуацію. Більше того, я хотів донести думку, що погрози на адресу України щодо десуверенізації, щодо розпаду України не відповідають стратегічним інтересам ані Росії, ані України. Ця ситуація є контрпродуктивною для відносин між нашими країнами. Що ми зараз бачимо? У російських ЗМІ відбувається перемелювання однієї тези: Україна ось-ось розпадеться, ось-ось збанкрутує. Це звичайна ідеологічна підготовка для того, аби потім обґрунтувати можливі акції – в тому числі і військові – проти України. Російська пропаганда має ще одну мету – підготувати громадську думку Заходу про те, що, мовляв, Україна – абсолютно не надійний партнер, Україна - це держава, що не відбулася.
Усім відомо, що в Росії йде шалена антиукраїнська пропаганда. Це навіть недавно підтвердив дуже поміркований у своїх висловлюваннях посол України у Росії Костянтин Грищенко, який підтвердив, що його теж непокоїть стан настроїв в російському суспільстві: 60% росіян розглядають Україну як ворожу державу, натомість в Україні 90% миролюбно ставляться до Росії. Моя стаття – це просто констатація. У матеріалі я посилався на серйозні дослідження і показав, що центральноазійські союзники Росії зараз перебувають у небезпечній зоні для розвитку держав, вони близькі до статусу failed state (держави, що не відбулися). Росія набагато ближча до цієї небезпечної зони, аніж Україна – при всіх наших негараздах, при всіх дивовижних меандрах нашої внутрішньої і зовнішньої політики. Мені здається, що вона об’єктивна і відображає реалії сьогоднішнього дня.
Ви справді вірите в те, що Росія відважиться на війну? Усе-таки це виглядає надто фантастично...
Існує два варіанти того, як Росія може вирішувати свої економічні проблеми, пов’язані з кризою. Перший: поворот до нормальної і рівноправної співпраці з Україною. Оскільки наші економіки дуже пов’язані, то ми могли б виграти від співпраці – але не шляхом підпорядкованості і перетворення України на васала. І другий варіант, який, на жаль, не можна виключати: якщо керівництво РФ дійде висновку, що потрібно вигадати нові способи об’єднання російського суспільства, яке сильно страждає від кризи. Можливо, російська влада дійде такого хибного висновку, аби провести якусь переможну кампанію, перемогти удаваного ворога. Україна, як розумієте, це удаваний, придуманий ворог. Я думаю, що в російському керівництві є група яструбів, які розглядають цей варіант, і не можна цього заперечувати. Не можна сказати наперед, що цей варіант переможе. Я би хотів, щоб цього не було. Хотів би, щоб переміг варіант миролюбного розвитку.
Зараз чимало експертів кажуть, що зріє третя газова війна. Російське керівництво уже заявило про неспроможність України платити за газ. Чи не підірве це остаточно довіру до України на Заході?
Не підірве. У січні по всіх каналах ішли звинувачення на адресу України. Усе одно Захід стояв на боці України, бо розумів, хто є господар газу і вентилю. Я мав можливість переконатися в тому, що європейські країни на нашому боці під час недавніх зустрічей у Німеччині, які у мене відбувалися на досить високому експертному і політичному рівні. Захід розуміє, що Україна так само була об’єктом маніпуляцій, а не суб’єктом певних відносин з Росією в цьому питанні. Я не виключаю нового газового загострення між Україною і Росією. «Газпром» може піти на це, аби зірвати підготовку до опалювального сезону, до зими – і це зрозуміло, бо ми вижили під час другої газової війни передовсім завдяки українським сховищам. Можливо, що так і буде реалізовуватися цей сценарій. І Захід це також розуміє. ЄС у березні підписав із Україною декларацію про модернізацію української ГТС. І я не думаю, що в інтересах Росії було б загострювати ні з того ні з сього свої відносини з Євросоюзом, тому що головний постачальник грошей в Росію - це Євросоюз. І зараз в таких важких кризових умовах було би самовбивством відмовлятися від коштів ЄС.
Ваші прогнози фактично збіглися в часі з недипломатичними висловами прем’єра Росії Володимира Путіна, який процитував білого генерала Антона Денікіна. Керівник російського уряду називає Україну «малоросією»...
Я весь час стверджував, що Росія створюється як денікінська держава. Я колись звертався до наших комуністів, які служать Росії, не розуміючи, якою є Росія нині – українські комуністи насправді служать денікінцям. Нинішня російська влада – це продовжувачі денікінських традицій. А що таке денікінські традиції? Це – «великая и неделимая Россия», ніякої України немає, є Малоросія. Чому денікінцям чинився такий опір в Україні? Чому проти них піднявся селянський рух, піднявся махновський рух, врешті-решт армія УНР? Денікінці були ворогами національно-визвольних рухів. Фактично денікінці приклалися до остаточного розвалу Російської імперії. Більшовики ж обіграли їх, тому що вони пішли назустріч національним потребам народів царської Росії. Це відомі уроки історії. Якщо повторювати зараз денікінців через стільки років, коли в свідомості народів уже укорінилося розуміння національної незалежності, коли існує інше міжнародне середовище – це просто повернення до архаїчних, реакційних постулатів минулого. У XXI столітті навряд чи це може бути продуктивним.
Російський президент створив комісію з протидії фальсифікації історії. Яким чином це може зачепити Україну?
Це прямо пов’язано з Україною і країнами Балтії. Ні з чим іншим. Я зараз читаю багато висловлювань російських експертів, які висловлюють абсолютну незгоду щодо створення такої комісії. Справді існує безліч спірних питань і щодо Другої світової війни, і щодо післявоєнного розвитку – їх безліч і їх не можна вирішувати жандармськими методами, створюючи якісь комісії за участі силових структур. Їх можна вирішувати лише шляхом непростих і тривалих дискусій між істориками різних країн. Такий шлях уже випробувала Європа. І відносини між Францією і Німеччиною, між Польщею і Німеччиною були предметом тривалих дискусій – насамперед істориків. Польща не відмовилася від своїх трактувань, скажімо, німецької окупації і ролі нацизму в долі своєї країни, коли загинуло 6-7 млн. поляків. І жодна країна не відмовиться від свого розуміння історії. Створення комісії в Росії – це абсолютно хибний шлях.
Так само можна прийняти закон проти нащадків Сталіна і оголошувати нащадками Сталіна усіх, хто висловлює якісь ідеї централізованої влади, ідеї недемократичного розвитку. Це просто зробити. Це плідний шлях? Ні, він абсолютно тупиковий і безглуздий, тому що вирішувати вину певних осіб може лише суд, а в багатьох випадках це справа не підсудна, а справа переконань. Тому мені здається, що вся ця затія є дуже небезпечною насамперед для Росії.
