І цілого НАКу мало…
ТОПи «Нафтогазу», що колись вийшли з однієї структури – Індустріального союзу Донбасу, в боротьбі за зубожілі нафтогазові ресурси дедалі частіше стають непримиренними опонентами.
Наприкінці 2007 року «Нафтогаз України» став головним трофеєм Віталія Гайдука і Сергія Тарути за підтримку Юлії Тимошенко на дострокових парламентських виборах. У державну монополію влаштувалася відразу дюжина менеджерів Індустріального союзу Донбасу на чолі з Олегом Дубиною (на той момент – директором ДМК ім. Дзержинського). Володимир Триколич, що керував будівництвом готелю Hyatt, на посаді заступника голови почав займатися всім внутрішнім ринком, Віталієві Гнатушенку (УДМК – головний металотрейдер ІСД) дістався «грошовий» напрям із закупівлі матеріально-технічних резервів (МТР). Крім того, Олег Дубина забрав у «Нафтогаз» з «Дзержинки» персонального «силовика» – Володимира Ломоносова, який також дістав статус заступника голови. Ще з дюжину представників ІСД влаштували на дрібніших посадах – переважно в «дочках» НАК.
Дружний загін ІСД пропрацював у НАК весь 2008 рік – справді «золотий» період для менеджерів «Нафтогазу». Перекроївши «під себе» внутрішній ринок, чиновники державної монополії не бідували. За ціни газу в 179,5 долара на кордоні тисяча кубометрів газу промисловим споживачам йшла більш ніж за 300 доларів. Крім «маржі» на постачаннях газу, грошей вистачало і на жадані МТРи – традиційне джерело добробуту для нафтогазових чиновників.
Проте криза, газова війна з Росією (і як результат – згубні умови купівлі газу і його транзиту в Європу) перетворили «Нафтогаз» із «золотої жили» в порохову діжку. Де кожен заступник голови правління замислюється вже не стільки про заробітки, скільки про реальні кар'єрні наслідки і неприємні бесіди в компетентних органах.
Першим це зрозумів Олег Дубина, пішовши на тривалий лікарняний відразу після підписання січневих газових угод. Незапланована відпустка шефа «Нафтогазу» стала серйозним ударом по колись згуртованих лавах нафтогазових ІСД-шників. Виявилось, що перед відходом Олег Вікторович забув завершити бартерну угоду між «Нафтогазом» і меткомбінатами ІСД, за якою останні з пристойним дисконтом отримували ліміти газу в обмін на постачання трубної продукції. Цей факт викликав незадоволення керівника групи радників прем'єра Віталія Гайдука, який пообіцяв по-чоловічому розібратися з Дубиною. Охолодження до Дубини з боку Кабміну (Юлія Володимирівна теж не змогла забути «страусячу» позицію глави «Нафтогазу» в газовій війні) разом із незадоволенням Гайдука зробили свою справу. По НАКу активно поповзли чутки про те, що з лікарняного Олег Вікторович не вийде. У таких умовах деякі «індустріальні» заступники голови НАКу вирішили почати грати свою гру.
Схема, упроваджена «індустріальним» Володимиром Триколичем і «бакаївським» Ігорем Діденком (в.о. глави НАКу за відсутності Дубини), виявилася до болю простою. Однієї чудової миті промислове підприємство ставилося перед фактом, що лімітів для нього у державного «Газу України» та його регіональних філій немає. А єдиний спосіб купити газ – звернутися до трейдера, на якого вкажуть столичні чиновники. Правда, грошей потрібно буде заплатити трохи більше, ніж пишуть офіційно – адже є адміністративні та інформаційні послуги. Фірма Володимира Триколича стала кінцевим пунктом прийому грошей від роботи «своїх» газових посередників. Власне, залучено в схему й ряд інших компаній.
В результаті схему, що пропрацювала в 2008 і 2009 роках, почали «ламати» все ті ж самі «індустріальні» заступники голови (за нашою інформацією, головним заводієм війни став Володимир Ломоносов). Які організували «зливи» на свого колегу в ЗМІ та правоохоронні органи. Причин дві. З нового року «Нафтогазу» катастрофічно бракує грошей на закупівлі устаткування, а значить сфера МТРів стає не така прибуткова, як раніше. При цьому товариші «з іншого фронту» своїми грошима ділитися не поспішають. А сам Триколич дедалі більше намагався грати самостійну гру.
Минулого тижня стараннями колишніх колег по ІСДшному цеху Володимир Триколич змушений був піти. Нібито за «шашні» з підприємствами Дмитра Фірташа, а також витівки своїх «трейдерів», про які Олег Дубина доповів особисто Тимошенко з метою довести свою незамінність біля керма НАК.
Втім, за декілька днів перед звільненням опальний заступник голови теж встиг зробити подарунок колись «рідній» корпорації. У пресі з'явився «злив» про те, що найбільшими неплатниками НАКу за поставлений імпортний ресурс є підприємства корпорації ІСД – близько 400 мільйонів гривень. Хто міг поділитися подробицями, зрозуміло – тільки Триколич, який особисто курирує внутрішній ринок.
Тривалий лікарняний Дубини, звільнення Володимира Триколича, швидше за все, тільки розпочинають тривалий ланець розбірок усередині і навколо НАК. Тим часом сам «Нафтогаз» уже давно схожий не на найбільший холдинг країни, а на казенний завод у зайнятому окупантами місті. Компанія винна понад 60 мільярдів – п'яту (!) частину всього держбюджету України. Утриматися на плаву компанії допомагає все той же держбюджет і запозичення держбанків, які «нагинає» уряд. Тож учасникам цікавого кулуарного нафтогазового дерибану хочеться нагадати старий-добрий радянський принцип: «товариші, крадіть з прибутків, а не зі збитків»!
