Рік президентства Медведєва: український контекст
Цей рік був означений низкою знакових подій, як у російській зовнішній політиці, так і в економіці. Найбільше запам'яталися з них - грузинсько-російський конфлікт у серпні минулого року і тривалий газовий конфлікт між Москвою і Києвом. Чи вдалося Дмитру Медведєву за цей час створити свій політичний стиль і проявити себе самостійним політиком? Самі росіяни вважають, що ні. Згідно з квітневим дослідженням Левада-центру, в те, що влада в Росії зосереджена в руках Медведєва, а не російського прем'єра Володимира Путіна, вірять лише 12% росіян, тоді як прихильників протилежної думки – 30%. З урахуванням статистичної похибки цей результат практично не відрізняється від даних травня 2008 року.
Як правління Медведєва позначилося на Україні і на українсько-російських відносинах, і наскільки стан цих відносин залежить в Росії від самого Медведєва, «Главред» поцікавився у українських експертів.
Андрій Єрмолаєв, президент Центру соціальних досліджень «Софія»
Курс Медведєва я б визначив як курс жорсткого лібералізму, який, з одного боку, супроводжується більш прямолінійними, іноді навіть більш агресивними діями із захисту інтересів Росії. В даному випадку Медведєв виступає як затятий прагматик-державник. З іншого боку, Медведєв прогресивніших поглядів, ніж Путін. І це вже проявилося в ході дискусії про шлях подолання глобальної кризи і кризи в Росії. Що стосується України, то, на мій погляд, Медведєв не страждає на комплекс імперіалістичного поглинання України, але розглядає Україну як країну залежну і як таку, що перебуває в зоні інтересів Росії. З огляду на це він підтримуватиме ті кроки, які будуть пов'язані з посиленням контролю за українською економікою і з формуванням в Києві більш компліментарного для Росії режиму. Він зробить усе, щоб Україна була частиною проросійської зони в Євразії.
Дуже поширену оцінку того, що Медведєв і Путін є договірним дуетом, все-таки коригує час. На мій погляд, Путін консервативніший політик і цинічний політик відносно України, а Медведєв прагматичніший і налаштований по-реформаторськи. Час покаже, як ці два підходи поєднуватимуться в цьому тандемі. Головне зрозуміти, що Медведєв претендує не на роль головного правителя, а на роль головного модератора. І у разі, якщо Путін визнає за Медведєвим цю креативну та інноваційну першість, то такий розподіл ролей – президент модератор, а прем'єр виконавець – зберігатиметься дуже довго. Але якщо Путін конкуруватиме з Медведєвим за стратегічні формули, то конфлікт можливий. На відміну від Путіна, Медведєв претендує не на абсолютну владу, а на ключову роль у цій владі.
Думаю, що Росія отримала сильного просвітленого президента. Мені здається, що Медведєв припинить процес обюрокрачування країни, що почався в Росії, і може закласти підвалини для наступного реформаторського етапу. Якщо на першому етапі його сприймали як фігуру вторинну, навіть як маріонетку, то грузинсько-російський конфлікт продемонстрував, що в Росії є сильний президент, здатний брати на себе дуже серйозні рішення. Ці події і стали цементом для його влади як президента.
Олексій Гарань, науковий директор Школи політичної аналітики при НаУКМА
З обранням Медведєва в Росії були дві основні ліній коментарів. Одна частина експертів – ліберальніша і зацікавленіша в поліпшенні відносин із Заходом – говорила про те, що в Росії може відбутися певна лібералізація, а також рано чи пізно через інституційні причини влада перестане концентруватися в руках Путіна і відбудеться її розподіл. Друга лінія полягала в тому, що змін чекати не варто, тобто відбудеться пом'якшення риторики, але не будь-які істотні зміни. Минулий рік показав, що істотно вплинула на це економічна криза. Ця криза, перш за все, скоригувала плани Путіна, який розраховував на те, що на посту прем'єр-міністра йому буде легше ділити соціально-економічний пиріг. Поточна кон'юнктура потенційно веде до зниження рівня довіри і до Путіна, і до Медведєва. Більш того, Путін починає замислюватися про повернення на пост президента. Таким чином, певні суперечності між Медведєвим і Путіним існують.
Одним з випробувань Медведєва в зовнішній політиці стала серпнева війна на Кавказі. У тій ситуації у нього не було простору для маневру, і він як верховний головнокомандувач повинен був все одно схвалювати дії Росії на Кавказі, навіть якщо основне рішення було ухвалене Путіним. Водночас, незважаючи на критику цих дій з боку Заходу, Москві вдалося вийти сухою з води.
На руку Медведєву грає прихід до влади в США Барака Обами. Оскільки з формального погляду поява двох нових перших осіб в РФ і США розчищає майданчик для налагодження нового діалогу. Тим більше що Обама демонструє гнучкіший підхід до Росії.
Січнева газова війна показала, що принципових змін по відношенню до Києва в Москві не відбулося. Більш того, думаю, у Медведєва залишається комплекс від поразки в 2004 році, оскільки під час тих виборів в Україні він відповідав за український напрям політики Кремля. Російська політика винесла уроки з 2004 року і тепер не «складатиме яйця в одну корзину», а підтримуватиме контакти з усіма основними кандидатами в президенти України.
Але принципових змін не було, і вони навряд чи будуть. Не випадково Україна опинилася на третьому місці за рівнем ворожого ставлення росіян після США і Грузії. Це свідчить про те, що загальна тональність російської пропаганди – і насамперед телевізійної картинки - не змінилася і не пом’якшала. Пом'якшення може відбутися, але це буде пов'язано не так із позицією Кремля, як з тим, що відбувається усередині України. Коли українське керівництво є єдиним і сильним, то на нього зважають. Тут можна пригадати візит Путіна до України на початку 2005 року. Росія була тоді відверто розгублена і не знала, що робити з Україною. Інша річ роз'єднаність влади, на якій гратиме будь-яке російське керівництво.
Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій
Складно проявити вплив Медведєва на Україну за ситуації, коли відносини між двома державами фактично перебувають на нульовому політичному рівні і фактично заморожені до президентських виборів. Політично ні проривів, ні нового бачення відносин між Росією та Україною президент Медведєв не продемонстрував. Про це красномовно свідчив той факт, що впродовж року і Медведєв не відвідав Україну, і Ющенко не з'їздив до Москви. Між главами двох країн були тільки ряд телефонних розмов.
Проте за час президентства Медведєва в зовнішньополітичному оточенні і Росії, і України відбулося дуже багато. Московські оглядачі говорять про те, що Медведєв за цей рік привніс в російську політику нову стилістику влади. Однак не можна сказати, що Медведєв привніс новий стиль у зовнішню політику Росії. І російські, і західні оглядачі говорять про те, що Медведєв ліберальніший політик, ніж Путін. І головне тут те, що Захід намагається використовувати стилістичні проблиски і ліберальні натяки в політиці Медведєва з тим, щоб поступово втягнути Росію в процес внутрішньополітичної, а потім і зовнішньополітичної лібералізації. На зразок того, як це свого часу було зроблено з Горбачовим.
Російсько-грузинська війна показала, що Росія намагається відродити і повернути собі статус великої держави. Великодержавна зовнішня політика – це нова доктрина російської зовнішньої політики і доктрина Медведєва-Путіна.
У так званих «шести тезах» Медведєва один із пунктів свідчить про те, що пострадянський простір – це зона привілейованих інтересів Росії. Більш того, і Медведєв, і Путін, проявляючи показну заклопотаність ситуацією в Україні, намагаються зафіксувати в умах істеблішменту Європи і України те, що Україна є не лише зоною привілейованих інтересів РФ, але і зоною їхньої глобальної відповідальності.
Дмитро Видрін, політолог
Думаю, що вплив Медведєва на українсько-російські відносини наближається до нуля. На мій погляд, оскільки президент в перший рік правління зазвичай приділяє більше уваги внутрішнім і навіть внутрішньоапаратним проблемам. Зазвичай в перший рік президент прагне підготувати і розставити своїх людей, щоб збалансувати свій вплив з впливом вже сталих елітних груп. Тому з боку Медведєва я не бачив особливої уваги по відношенню до України. Я не бачив якихось знакових контактів з українськими політиками, елітами і лідерами. Головною помилкою в політиці Медведєва по відношенню до України є те, що такої політики немає, і її поки що не виробляють. Медведєв, безумовно, викликає симпатії своєю політичною обізнаністю і освіченістю. Він постійно подає сигнали про те, що зовнішня політика має бути перекомутована, особливо за умов кризи. Він постійно подає сигнали по лібералізації зовнішньої політики, але далі за це він не йде. Думаю, що другий рік Медведєв якраз приділить більше уваги зовнішній політиці. Він намагається проявити себе як незалежний політик, про що говорить його міцніючий голос, але поки що ці спроби не радикальні і не кардинальні. Двоглавий російський орел залишається двоглавим російським орлом, і це, мабуть, надовго.
Михайло Погребинський, директор Центру політичних досліджень і конфліктології
Я не вбачаю особливого внеску президента Медведєва в українсько-російські відносини. По суті, Медведєв зокрема і російське керівництво в цілому, тобто тандем Медведєв-Путін, виступало як консолідований суб'єкт по відношенню до України. Серед іншого це викликано тим, що зовнішні обставини створили такий контекст, який фактично змушував російську сторону до такого, а не до іншого варіанту розвитку наших відносин. Перш за все, я маю на увазі газову проблематику, яка, на мій погляд, є віддзеркаленням російсько-європейських відносин. І те, що було в січні, і те, що відбулося в Брюсселі місяць тому ( підписання між ЄС і Україною декларації про залучення інвестицій для модернізації української ГТС. – Ред.). Якщо у внутрішній політиці у Медведєва почав окреслюватися власний стиль, то у відносинах з Україною я не знаходжу нових особливостей, які можуть бути списані на особисту участь Медведєва. Враження таке, що в російсько-українських відносинах вирішальною є позиція Путіна, і та лінія, якої він дотримувався раніше.
