Якщо МВФ відмовить Україні...
Утім, про це можна було здогадатись і з компліментарних коментарів, які роздавала представниця МВФ під час останнього візиту до Києва.
Незважаючи на окремі зауваження Фонду, є принаймні дві причини, через які МВФ таки позичить Україні чергові кілька мільярдів доларів. По-перше, якщо Фонд відмовиться видати Києву кредит зараз, то йому, можливо, доведеться гасити пожежу неплатежів у багатьох інших країнах і значно більшими сумами. По-друге, метою МВФ є глобальний економічний розвиток, і, зв’язавши себе узами співпраці з Україною, Фонд не може враз відмовитись від своїх попередніх планів, адже це засвідчить його неспроможність допомагати країнам у подоланні економічної кризи.
Сам МВФ на офіційному рівні оголосить своє рішення про співпрацю з Україною лише 13 травня під час засідання ради директорів Фонду. А поки що, аби визначити, наскільки критичною для України є допомога МВФ, «Главред» вирішив поцікавитись у експертів, що сталося б, якщо МВФ раптом відмовив би Україні у виділенні наступних кредитних траншів?
Василь Юрчишин, директор економічних програм Центру Разумкова:
Якби ми говорили про це до останнього візиту до Києва Місії МВФ, то можна було б розглядати різні варіанти. І в тих умовах можна було б говорити про розтягнення у часі кризової ситуації в Україні, насамперед у банківському секторі та у експортоорієнтованих галузях. Зараз ситуація трохи інша. Хоч і з’являються коментарі про те, що МВФ може в черговий раз відкласти виділення наступного транша, але практика така, що якщо представники місії сказали своє позитивне слово, то це свідчить про високу імовірність спільної співпраці.
Щодо варіанту припинення співпраці МВФ з Україною, то завжди є такий варіант: що буде, якщо нічого не робити. Я не можу пригадати якісь кроки уряду з початку цього року, які справді були б дієвими, антикризовими та могли змінити економічну ситуацію. Тому я кажу про те, що зараз є повільноплинна ситуація, коли, з одного боку, нібито і податись нікуди, а з іншого – незрозуміло, чи це вже є дно. Надання грошей МВФ є дуже сильним стимулом виходу з цього кризового болота, тому що багато рішень зараз залежать від рішення МВФ. Мабуть, ви не гірше за мене знаєте, що і гроші Світового банку, і ЄБРР вже напоготові. Також є свідчення того, що приватні інвестори услід за ЄБРР готові входити в інфрастуктурні проекти в Україні. Тобто насправді продовження співпраці з МВФ є більш критичним, ніж та сума, яку пропонує МВФ. Гроші взагалі ніколи не бувають зайвими, особливо, якщо враховувати ситуацію з борговими зобов’язаннями. Скажімо, за нашими оцінками, піки по зовнішніх заборгованостях виходять десь під кінець третього кварталу. А тут зрозуміло, що необхідні будуть великі валютні кошти. Якщо зараз прийдуть ці майже $3 млрд, то це будуть ті реальні кошти, які мають крутитись. Якщо не підійдуть, то з наявних $25 млрд резервів можна буде витратити ще десяток, але це свідчитиме про власну неспроможність в акумуляції ресурсів. Так, ситуація позитивного рішення має дуже великий акумулятивний ефект.
Ще на початку року казали, що якщо в лютому гроші МВФ не надійдуть, то буде дуже погано. Такого не сталось. Казали, що нема чим наповнювати бюджет. Дійсно нема, але уряд пішов на акумуляцію коштів майбутніх періодів і на якийсь перерозподіл через «Нафтогаз», рефінансування тощо. Всі розуміють, що це є латанням дір. Я більше бачу імовірність повільноплинної кризи. На жаль, ця ситуація може тривати дуже довго.
Частина коштів МВФ є дійсно гарантією виплати зовнішніх боргових зобов’язань. Але тут є й інший чинник. У минулі роки діяльність МВФ було піддано значній критиці щодо сумнівів у спроможності МВФ попереджати та запобігати кризовим явищам. Тому для МВФ продовження співпраці з Україною є важливим. У МВФ зробили вигляд, що вони дуже задоволені. Звісно, є певні зауваження, але загальна тональність коментарів була позитивною. Для України важливе позитивне рішення саме для того, щоб окрім безпосередніх коштів отримати доброзичливе ставлення інших інвесторів та кредиторів. А для МВФ це необхідно для демонстрації того, що їхні зусилля позитивні та дають можливість країні справлятись з кризою тощо. Тому як наслідок це саме побоювання перекидання ризиків з України на Східну Європу, а відтак і на інші країни.
Ігор Бураковський, директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій:
У разі втрати кредитування МВФ ми, по-перше, втратимо досить великі гроші. Сьогодні з жодного джерела ми не отримали чи принаймні нам не обіцяли позику у $16,4 млрд. Є різного роду сподівання на якісь двосторонні кредити, але без кредиту МВФ вони залишаються лише сподіваннями.
По-друге, зрозуміло, що відсутність такого кредиту буде надзвичайно негативним сигналом для наших іноземних партнерів. І зрозуміло, що це посилить недовіру та кризові явища на внутрішньому ринку. А кризові явища на внутрішньому ринку це, можливо, більше загострення кризової ситуації, ніж воно було б за інших умов.
По-третє, ці гроші дуже потрібні українській економіці, бо процес її відновлення буде досить тривалим. Якщо відновлення світової економіки очікується в 2010 році, то вихід України на докризові темпи буде не раніше 2011-2012 року. Тому, думаю, що це не та ситуація, коли потрібно відмовлятись від коштів МВФ. Це, на жаль, зайвий раз засвідчить про те, що Україна не є надійним партнером міжнародних фінансових організацій. Проте не можна проводити пряму паралель між кредитом МВФ та економічним зростанням, мовляв, сьогодні гроші МВФ, а завтра економічне зростання.
Олександр Жолудь, економіст Міжнародного центру перспективних досліджень:
У разі припинення співпраці МВФ з Україною за кредитною програмою stand-by, Нацбанк отримає менше коштів, а відтак матиме менше ресурсів для проведення валютних інтервенцій. Отож будуть додаткові адміністративні обмеження щодо виходу на міжбанківський валютний ринок, або зміна курсу, або і те, і інше з ослабленням гривні.
Цілком можливо, що в разі, якщо МВФ відмовиться продовжити співпрацю з Україною щодо кредиту тепер, то йому доведеться надавати більший кредит у майбутньому. Тому що багато зовнішніх інвесторів дивляться не на Україну конкретно, а у цілому на весь регіон Центрально-Східної Європи. Відповідно, якщо почнуться проблеми в однієї країни, то інвестори просто захочуть вивести свої кошти з інших держав через побоювання того, що криза неплатежів пошириться і на інші країни.
