Піскунові не стати Генпрокурором?
У одних випадках – як, наприклад, в грудні 2004 року, це відбувалося практично непомітно на тлі інших подій, що стрясали Україну. В інших – як у травні 2007-го – цілком могло стати приводом для початку кровопролитного конфлікту між гілками української влади. У будь-якому разі, складно повірити в те, що останнє рішення Київського окружного адміністративного суду про скасування указу Президента від травня 2007 року, яким Піскун позбавлявся прокурорського крісла, – це просто «торжество справедливості» щодо неправедно звільненого Святослава Михайловича.
«Главред» звернувся до українських політологів з проханням прокоментувати, чиєю грою є чергове відродження «справи Піскуна», чим вона може скінчитися і, зокрема, чи зможемо ми вже найближчим часом спостерігати тріумфальне повернення Святослава Піскуна у вже знайому будівлю на Різницькій.
Вадим Карасьов, керівник Інституту глобальних стратегій:
Ситуація зі Святославом Піскуном спливла зараз, на старті нового політичного сезону, напередодні великих політичних подій, тому що уряду необхідно підстрахуватися контролем над усім правоохоронним блоком.
У прем'єра є частковий контроль над СБУ, вона контролює МВС, недавній наїзд на міністра оборони теж не був випадковим. Проте у Тимошенко немає прокуратури – вона все-таки відкритіша для побажань Партії регіонів, ніж для побажань БЮТ.
У цій ситуації знову запускається справа Піскуна, тим паче, що він сам погоджується бути фігурантом такого роду сценаріїв і сам не від того, щоб ці сценарії запустити, ось тільки самих його зусиль для цього явно недостатньо.
Мета цього сценарію – якщо не домогтися зняття Медведька, то зробити його поступливішим, маніпульованим. Адже Піскун – навіть не як Генеральний прокурор, але з рішенням Окружного адміністративного суду про своє відновлення на руках – це вже, хоч і фоновий, але досить дражливий чинник, перешкода, неприємний шум, від якого можуть не витримати нерви...
Чи вийде з цього повноцінна заміна Медведька на Піскуна? Не упевнений і, швидше за все, ні, та цього й не треба. Головне – змусити людину оборонятися, переживати із цього приводу. Змусити її бути покірливішим і «позитивнішим» для того або іншого політика.
У Піскуна у всій цій історії свої плани, головний з яких – вже зараз думати про те, що буде після президентських виборів. Адже він розуміє, що після президентських виборів почнуться серйозні кадрові пертурбації, нова кадрова міграційна війна, в ході якої можна повернутися на пост Генпрокурора, то чом би й ні?
Такий гравець, як Піскун, не може не розуміти, що його використовують. Але політична гра – це коли тебе використовують, але при цьому ти використовуєш тих, хто тебе використовує. То чом би Піскунові не скористатися зі свого використання Юлією Тимошенко, розуміючи, що у неї є проблема з Генпрокуратурою?
Тим паче, що сам Піскун – хоч і з «донецьких», але навряд чи він з команди Віктора Януковича. Він – кіт, який гуляє сам по собі. Те, що у нього «прописка» в Партії регіонів, не означає, що він у клітці Партії регіонів. Адже ми знаємо, що за своїм політичним типажем він – швидше гравець, іноді з елементами обачливої авантюри, аніж прокурор, і до «Регіонів» належить дуже і дуже умовно. Ми знаємо, що він неодноразово мав досить серйозні й сильні контакти та прив'язки до Юлії Тимошенко, ще починаючи від її першого прем'єрства. Не забувайте, що він був учасником того відомого нічного урядового рандеву на початку вересня 2005 року.
До того ж, сама Партія регіонів – дуже неоднорідна структура. Якщо Медведько – людина, досить близька до Віктора Януковича (хтось називає його навіть особистим другом лідера Партії регіонів), то Піскун може грати в інших командах, субкомандах або підкомандах Партії регіонів, у яких «прописка» може бути «регіональною», але яким економічно і духовно ближчий Блок Юлії Тимошенко. Адже все це – умовні команди. Просто люди опинилися там, де опинилися, і міняти місце свого мешкання не збираються. Але це не означає, що вони не розраховують на якісь нові альянси, перпендикулярні та поперечні нинішнім, у випадку, якщо в Україні почнуться нові «політико-воєнні» дії.
Андрій Єрмолаєв, президент Центру соціальних досліджень «Софія»:
Я думаю, що вся таємниця питання з визнанням указу Президента про звільнення Святослава Піскуна з поста Генерального Прокурора України від 24 травня 2007 року незаконним полягає не в призначеннях або звільненнях з постів, а в компетенції, законності дій та відповідальності Президента України.
Ця ухвала суду ще раз актуалізувала питання порушень, на які йшов Віктор Ющенко у вирішенні кадрових питань і реалізації своїх функцій глави держави. Рішення суду ще раз показало, що є підстави звинувачувати Президента в порушенні закону. Як визнає сам Піскун, незважаючи на всі правові колізії, ніхто зараз тасувати Генеральну прокуратуру не буде. Але створено черговий політико-правовий прецедент, який показує, що Президент ухвалював багато конфліктних рішень. Все це озброює новими аргументами критиків Віктора Ющенка, які вважають, що Президент переступав закон.
У Президента багато політичних супротивників у парламенті, які хотіли б не просто змінити главу держави, а довести, що Ющенко повинен йти з поста як порушник закону, і зараз у них почали з'являтися нові докази. Поки що комісії з розслідування діяльності Президента немає, але у разі її створення в майбутньому ці люди отримують ще один аргумент.
До президентських виборів Генпрокурора не змінять, і Медведько залишиться на своєму посту. Та й сам Піскун дорожитиме своєю репутацією і не почне гратися в ці ігри. Основних політичних гравців зараз більше влаштовує Медведько, ніж Піскун.
Кость Бондаренко, директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна:
Ситуація зі Святославом Піскуном – це, перш за все, його власний піар. Також Олександрові Медведьку, чинному Генпрокурору, чітко дають зрозуміти, що коли він не буде виконувати прохання тих чи інших політичних сил, то вже є інший легітимний кандидат на його посаду.
Зовсім не обов’язково, що у гру з Піскуном грає окремо Партія регіонів, чи окремо БЮТ. Тут не головне питання, хто з ним грає. Насправді, Піскун сам вирішив себе запропонувати і створити ситуацію, коли сторони будуть його розглядати як інструмент своєї боротьби. Поки він може стати потрібним і тим і тим.
Поки що очевидно, що БЮТ більше зацікавлений у ситуації з Піскуном. Генеральна прокуратура не дуже активно йде назустріч побажанням БЮТ. Якщо на полі з’являється Піскун, то з’являється питання легітимності чинного прокурора. Так домовлятися легше.
Насправді Піскун сам не вірить у те, що його можуть призначити. Він отримав рішення суду, а що з ним робити – буде думати потім.
Михайло Погребинський, керівник Київського центру політичних досліджень і конфліктології:
Мені, чесно кажучи, зовсім нецікаво обговорювати цю історію. Я не думаю, що вона пов'язана з якимись великими планами великих політичних груп. Мені здається, що в цьому разі свою гру веде Святослав Піскун, який хоче поставити світовий рекорд по кількості відновлень на посаді Генерального прокурора, і, можливо, якась група навколо нього усередині Партії регіонів. Прямого інтересу великих груп впливу я тут не бачу.
Чи вдасться Пискунові повернутися в крісло Генерального прокурора? Я сумніваюся, хоча у нас, звичайно, всяке буває. Річ у тому, що у складі Партії регіонів є впливові люди, які абсолютно не були б цим задоволені. У БЮТ – тим більше, тож такої можливості я не бачу.
