Грігол Катамадзе: «Грузини й українці дуже швидко находять спільну мову»
Варто Гріголу Шалвовічу з’явитися на якомусь світському рауті, як усі фотографи й телевізійники залишають свої справи й починають знімати лише його. Пан посол зізнається, що йому хочеться обернутися і глянути: можливо, хтось стоїть за його спиною – наприклад, відомий актор? Ні, знімають Грігола Катамадзе. І до цього факту своєї публічності послу важко звикнути. Уже минуло два місяці, як Грігол Шалвовіч знову на посту посла
Гріголе Шалвовичу, ви – унікальний посол: мало не половина вашого життя минула в Україні. Коли-небудь зустрічали послів інших держав, які так само довго жили і працювали в одній країні?
Щодо унікальності – не знаю. Але такого посла, який повернувся б у країну, принаймні за останні десять років я не зустрічав. Ось уже 30 років, як моє життя пов’язане з Україною. І я вдячний долі за можливість повернутися послом у країну, яку дуже люблю…
За півтора року вашої відсутності на посту Надзвичайного і Повноважного Посла Грузії багато що змінилося у вашому житті?
Коли я закінчував свою дипломатичну місію у 2007 році, кілька великих компаній запропонували мені дуже цікаву роботу в Україні – цікаву і в плані матеріальному, і в плані бізнесу. Але я прийняв однозначне рішення: не може і не повинен дипломат, тим паче, посол, навіть у дружній країні залишатися в бізнесі.
Я виїхав до Грузії заступником міністра закордонних справ. Так сталося, що в Тбілісі я прилетів 2 листопада 2007 року, коли почалися акції протесту. Президент Міхеїл Саакашвілі тоді подав у відставку, цього ніхто не чекав. Був дуже складний період. Треба було готувати президентську кампанію, над цим, зокрема, працював і я.
А 6 листопада я знову прилетів до Києва – на презентацію «Банку Грузії». Повертаючись із цього заходу, в літаку розговорився з головою Наглядової ради «Банку Грузії» Ладо Гургенідзе. Тоді, на висоті 10 000 метрів, ні він не знав, що стане прем’єр-міністром Грузії, ні я не думав, що через два місяці перейду працювати в «Банк Грузії».
Чому так довго про це розповідаю? Україну я практично не залишав. Мені запропонували цікаву справу, тому впродовж усього 2008 року я працював у Києві. Перші чотири місяці виявилися дуже складними: непросто 24 роки віддати державній службі, а потім раптом перейти до приватної структури. Я потрапив в абсолютно інший вимір. Опинився в оточенні неперевершених людей.
Робота в банку, очевидно, не минула безслідно…
Є такий відомий вислів: «гроші люблять тишу». Я, в принципі, – дуже спокійна людина, однак, пропрацювавши в банку рік, ще більше звик до зваженості, акуратності. І розумію: належного ефекту щодо розвитку країни можна досягти тоді, коли в ній пануватиме тиша. І ось коли я на власні очі побачив усю красу банківського життя, зібрав команду чудових людей, з якими ми планували далі розвивати Wealth management, абсолютно несподівано мені запропонували повернутись на посаду посла.
На жаль, я не був на батьківщині в найскладніші для неї дні – у серпні 2008-го. Вій¬на застала мене у Франції. Я телефонував до Грузії, мені казали: «Поки приїдеш у країну, війна закінчиться». Вважаю, що завинив перед своє¬ю країною. Хоча водночас я тоді намагався «прорвати» інформаційну блокаду. Хтось може сказати, що в моєму віці – 47 років – час вести осілий, комфортний спосіб життя. Але я так не можу. На мою думку, людина живе доти, доки не виконає свою місію на землі.
Як у Грузії відчувається світова криза? Чи через власну кризу не видно світової?
Сьогодні немає країни, яку криза оминула б. Але якби не воєнний удар по Грузії в 2008 році, всі ці світові труднощі для нашої країни минули б практично непомітно. Я переконаний: із кризи Грузія вийде сильнішою. Грузія – маленька аграрна країна. А зважаючи на те, що сьогодні світ відчуває брак продовольства, наш аграрний сектор може бути доволі привабливим. Тому ми його активно й розвиваємо. Хоча за радянських часів із Грузії хотіли зробити промислову країну.
У жовтні минулого року в Брюсселі відбулася нарада країн-донорів – США, ЄС, Японії, – на якій було ухвалено рішення виділити Грузії понад $5,5 млрд упродовж трьох років. З кінця минулого року ці гроші вже почали надходити до країни. Грузія утримує стабільний курс національної валюти.
Насамперед наша держава інвестує кошти в розвиток транспортних комунікацій. Зокрема – в будівництво доріг, автобану завдовжки понад 400 км, що сполучатиме Тбілісі й Західну Грузію. Уздовж нових доріг розвивається інфраструктура. Як відомо, усі провідні країни виходили з депресії за допомогою будівництва доріг.
Друга сфера, куди влада активно інвестує кошти, – енергетика. Сьогодні Грузія практично не залежить від Росії в енергетичному плані. Наприклад, газ, що надходить до Грузії, отримують підприємства, які належать російським компаніям. Ми не перекривали шлях російському бізнесу в Грузії – навіть незважаючи на війну. Більш того: ми активно сприяли проходженню через територію Грузії нафто- і газомагістралей.
Які приватні інвестиції зараз найактивніше надходять у грузинську економіку?
Зацікавилися Грузією, зокрема, арабські країни. Наприклад, бізнесмени з ОАЕ зараз будують в Аджарії гірськолижний курорт – 2000 метрів над рівнем моря. На виїзді з Тбілісі на арабські гроші зводять офісно-розважальний комплекс загальною площею 100000 кв. м. У «морські ворота» не лише Грузії, а й усього Південного Кавказу – Поті – прийшло багато компаній: тут вільна економічна зона, куди вони вкладають значні кошти. Центральноазіатські країни, до речі, дуже активно використовують можливості Грузії для просування своїх товарів.
Багато грузинів залишили батьківщину після війни й переїхали жити до України?
Найбільший потік міграції був у 1993 році – близько 50 тисяч осіб. Тоді трапилося лихо в Абхазії. І я дуже вдячний українцям, що відчинили двері своїх будинків біженцям з Абхазії. Подібна ситуація відбувалася і під час аварії в Чорнобилі, коли багато українських сімей приїхало до Грузії.
Останнім часом між нашими країнами спостерігається обопільний рух. Головна причина – активізація бізнесу. Цьому сприяє політика наших країн і, зокрема, безвізовий режим. Посольство Грузії в Україні заохочує активну співпрацю між грузинськими й українськими регіонами. Ми завжди рекомендуємо, щоб у складі делегацій були представники бізнесу. І знаєте, грузини й українці дуже швидко знаходять спільну мову.
Пригадую, як у 2001 році, коли товарообіг між нашими країнами становив $48 млн, у своїх інтерв’ю я зазначав, що через три-чотири роки ми переступимо межу в $0,5 млрд. Так і сталося. Зараз я переконаний, що впродовж найближчих двох-трьох років товарообіг між Україною і Грузією становитиме $1,5 млрд. Нинішній товарообіг – $900 млн. Уже практично не існує сфери, в якій не співпрацювали б наші країни.
Яка зараз обстановка в Грузії зі злочинністю?
Коли ще п’ять-шість років тому, не кажу вже десять, до Грузії прилітала авторитетна у кримінальному світі людина, її особисто зустрічав в аеропорту міністр внутрішніх справ. Про що можна було говорити? Але сьогодні ситуація кардинально змінилася. Одні з найуспішніших у Грузії реформ – реформи правоохоронної й судової систем.
Пригадую, коли в Грузії прийняли закон, у якому було прописано: якщо хтось стверджує, що він – злодій у законі, його відразу ув’язнюють. Цей закон викликав шквал дискусій і навіть занепокоєння в суспільстві. Коли в моєму рідному Кутаїсі, де я народився і виріс, шість років тому у молодих дівчат запитували: «За кого ви хотіли б вийти заміж?» – вони відповідали: «За лідера злочинного угруповання». А хлопці хотіли стати злочинцями. Це, звісно, ненормально.
Сьогодні соціологічні опитування свідчать, що молоді люди мріють абсолютно про інші речі. Ще сім років тому в грузинській армії не хотіли служити. Тепер служити – почесно. Наш лицарський військовий дух не зламати. І не варто забувати, що в Грузії практично воєнний стан, адже 20% території країни окуповано.
Але водночас у Грузії активно розвивається туризм.
Наші курортні міста не впізнати: у туризм вкладають дуже багато інвестицій. Зокрема, з Казахстану, Франції. У Батумі наразі приїжджають відпочити із сусідніх країн. Сьогодні на батумських вулицях можна спокійно залишити ключі в машині. А коли нещодавно я був у Грузії, на собі випробував роботу грузинської поліції: в нашій машині закінчився бензин, і рівно через три хвилини до нас під’їхала патрульна машина. Поліцейські ввічливо запитали: «Які проблеми, чим можемо допомогти?». Нас посадили в патрульну машину, відвезли до найближчої заправки. Ще кілька років тому мені таке навіть не приснилося б у найкращому сні.
На вашу думку: що у вашій біографії відіграло вирішальну роль?
Мій дідусь свого часу сказав: «Віддайте Грігола до російської школи – і його дорога буде відкрита». Слова діда виявились пророчими. А що зробили росіяни? Закрили кордон. Скажіть, який сенс тепер грузинам вивчати російську мову? Замість того, щоб надати грузинам можливість здобути освіту в Москві, Санкт-Петербурзі, в інших містах, щоб потім люди поверталися до Грузії й по-іншому ставилися до Росії, сучасні російські політики все зробили навпаки.
У Грузії знову неспокійно…
Моя країна не припинила боротьби за своє майбутнє. Грузія бореться, і я переконаний: вона обов’язково посяде гідне місце в сім’ї європейських народів, і Європа стане красивішою й привабливішою.
