Черновецький: квітень 2006 – квітень 2009
Леонід Черновецький, який позує сонму кореспондентів з фото- і телекамерами з широкою посмішкою на обличчі, з високо піднятою над головою новенькою «кірочкою» київського міського голови і райдужними обіцянками назавжди вигнати з Києва «виконробську владу» і зробити його дійсно європейською столицею. Ну, а киян, відповідно, багатими і щасливими, до того ж людьми, які насправді «вирішують долю свого міста»…
І той же Леонід Черновецький, але віртуальний, невидимий і нечутний, який чи то лікується, чи то відпочиває ось уже мало не третій, а то й четвертий місяць з невеликими перервами, який фактично покинув Київ в далеко не найкращий період у житті міста. У період, коли доводиться брати більше ніж мільярдний кредит, щоб розрахуватися тільки з боргами перед «Київенерго», коли загальна заборгованість – за всіма, як кажуть, рахунками! - міської влади становить десь 10 млрд грн., а до багатства і щастя по-європейськи киянам далі, ніж у 2006 році. Адже при тому, що втричі подорожчав проїзд у транспорті (у метро – в 3,4 разу) і більше ніж удвічі – хліб і тарифи на ЖКУ, збільшилося безробіття при практично замороженій зарплаті, ніхто не береться сказати, чи буде виконаний хоча б на 80% бюджет Києва в 2009 році. Бюджет, до речі, який – вперше за останні 15 років! – менший за бюджет попереднього року…
Між цим квітнем у житті мера Черновецького, так само як і в житті Києва і киян – рівно три роки. Всього три роки? Чи аж цілих три роки? Якщо пригадати історію, то древні римляни, наприклад, саме за такий же час встигли настільки розчаруватися в імператорові Калігулі (прийшов правити як «великий демократ», але найбільш відомим його «великим демократичним вчинком» стало зведення в ранг сенатора свого… коня!), що сприяли його погибелі. Але за три роки Калігула так «вляпався в історію», що вже пройшло 1968 років після його насильницької смерті, а він все залишається в «героях», по яких учать, як не можна правити…
Однак повернімося до наших героїв. Отже, квітень. Саме у квітні 2006 року був зведений фундамент, на якому Черновецький і його команда збудували свій світ відносин з Києвом, киянами, політоточенням. Звісно, перша цеглинка в цей фундамент була закладена 26 березня, коли більше 450 тисяч з 2,1 мільйона виборців столиці проголосували за нового мера, залишивши позаду діючого мера Олександра Омельченка, і іншого - несподівано на той момент - кандидата на пост київського міського голови, відомого боксера-важковаговика Віталія Кличка.
14 квітня 2006 року відбулася перша сесія Київради нового скликання – депутати і новообраний мер Черновецький отримали на ній «кірочки». Це була п'ятниця. У ніч на понеділок 17 квітня нова влада не без допомоги правоохоронних органів поміняла дверні замки в кабінетах Омельченка і деяких його заступників, і вранці ще не звільнений з посади голови КМДА Омельченко не потрапив у свій кабінет. Як, відповідно, не потрапили у свої кабінети і кілька його заступників. До вечора вівторка Черновецький проводить свою першу робочу нараду в тепер уже колишньому кабінеті (№ 210) колишнього мера і вимголошує свою головну тезу, яка потім варіюватиметься багато разів, про те, що «влада в Києві має бути доброю».
А заразом, серед всього іншого, Черновецький повідомляє, що, мовляв, завтра в мерії буде прийом «послів всіх країн – вони скучили за новою владою» - чим, ясна річ, нікому не залишає сумнівів у тому, що ця нова влада прийшла, вона законна - і будьте люб'язні любити її і жалувати! Адже не може ж Україна і її столиця так себе «опустити» - посли вип'ють шампанське за здоров'я нового мера, а цього мера раптом не визнають, наприклад, суди?! А суди, пригадаємо, тоді дійсно йшли, і позови були, в основному з вимогами визнати вибори недійсними…
19 квітня в київській мерії – грандіозний прийом. Вперше мер публічно показує свою сім'ю – дружину Аліну Айвазову, сина Степана і дочку Христину. Преса особливо тиражувала діаманти Аліни Степанівни і дещо екстравагантний для такого серйозного заходу світлий костюмчик у… метеликах.
Тільки 20 квітня Президент України Віктор Ющенко підписує указ про звільнення з посади голови КМДА Олександра Омельченка і призначення на його місце Леоніда Черновецького. Цей загалом формальний знак – згідно з роз'ясненням Конституційного суду, нагадаємо, тільки обраного киянами на виборах мера глава держави може призначити і головою КИДА – поставив крапку в 10-річній історії правління Києвом Олександра Омельченка. Щоправда, самого екс-мера президентський указ дуже образив тим, що був підписаний в Чистий передвеликодній четвер, Омельченко ж сподівався, що Великдень Київ переживе ще з ним.
У Страсну п'ятницю, 21 квітня, в колонному залі столичної мерії - за скупчення, так би мовити, активу Києва і маси журналістів - тодішній прем'єр-міністр Юрій Єхануров офіційно представляє Черновецького на посаді голови КМДА. І висловлює йому, народному депутатові кількох скликань, побажання, що, мовляв, з цієї миті, Леоніде Михайловичу, ваша політична кар'єра відходить на другий план, і на перший виступає кар'єра господарника.
А 28 квітня перемога Черновецького була, як тепер зрозуміло, забезпечена надійним тилом – секретарем Київради на черговій сесії був обраний молодий ставленик мера, член Блоку Черновецького Олесь Довгий. Обраний, в буквальному розумінні, з боєм: БЮТівці, що мають трохи більше третини місць у новій Київраді, ніяк не бажали примиритися з такою «демократією від Черновецького», коли і мер, і секретар представляють один виборчий Блок. А цей Блок – лише кожен шостий депутат Київради! Але справа була зроблена, знову ж таки в буквальному розумінні - руками (голосували саме руками) вже майже сформованою промерською більшістю з «Нашою Україною» і іменним Блоком мера на чолі...
Між цим квітнем – 2006 і 2009 року – було багато всього. Були навіть ще одні вибори мера і Київради – дострокові, 25 травня 2008 року. Вибори, які, з одного боку, зміцнили владу Черновецького, але, з іншого, стали певним чином початком кінця цієї влади. Інерція, за якою більш-менш стабільно, починаючи з кінця 1990-х років, розвивався Київ, схоже, закінчилася, запас міцності вичерпався. Завтра, наприклад, до порядку денного чергової сесії Київради внесено якраз питання з розряду лакмусового папірця стану справ у місті – про тарифи, точніше, про їх підвищення. Утричі майже! І це в період кризи, коли і без того більшості київських сімей доводиться «затягувати паски». Ось вам і «добра влада»…
Проблеми, які обсіли нині столицю – від повної безпідставності філософії мера «багаті заплатять для бідних» і краху надій «улюблених бабусь», лікарів, вчителів, які вже не отримують мерських надбавок до пенсій, до фактично неспроможності самого мера як господарника – настільки очевидні, що навіть у тих же «улюблених бабусь» рожеві окуляри злітають. І всілякі кульбіти мера з метою відволікти електорат від бажання розібратися, що насправді відбувається з Києвом, – купання в ополонці, спів на публіку і випуск альбому з піснями, багатотисячні мітинги на свою підтримку, епатажні ідеї по наповненню міського бюджету і т. д. і. т. ін. – тільки, схоже, ще більш рельєфно демонструють, як… втомився Черновецький від ноші, яка виявилася йому далеко не під силу! Ні йому, ні його команді, на жаль. Навіть Банкова, не без підтримки якої Черновецький став, був і є мером Києва, вирішила прибрати його поки що геть з очей і мати справу з досвідченим в управлінських справах першим заступником Анатолієм Голубченком – цей не співає перед бабусями, не шле від імені слона із зоопарку поздоровлень киянам з Новим роком, не вчить весь світ, як стати мільйонером, зате знає, з якої труби що і скільки виливається і куди це все вливається…
До речі, непрямим підтвердженням наших висновків слід, очевидно, вважати і цілковите зникнення з преси результатів різноманітних соцопитувань, соцдосліджень. Тих самих, що мусять свідчити, що живий ще курилка, тобто наш «народний мер», набирає рейтинги. Відчувається, що навіть ура-закидальницька імідж-служба мера нині просто побоюється виглядати смішною.
Можна багато перераховувати, що не вдалося зробити Черновецькому, в чому він і його команда все-таки хоч якось по-хорошому відзначилися, але «Столиця.Главред» писала про це часто і детально. До того ж кожен, особливо працюючий киянин, на собі відчуває, що не рухається наше місто до цивілізованої Європи, швидше – навпаки. Метро не будується, і пробки не розсмоктуються. Але найголовніший прорахунок мера в тому, що він так і не став воістину НАРОДНИМ мером, тобто таким керівником, який би насправді управляв містом в ім'я цього міста, всієї міської громади, а не тією соціальної, нехай і численної групи, яка дисципліновано ходить на вибори і голосує «за благодійника», і не тієї, малочисельної, яка має при мері Черновецькому ВСЕ. І це – суть його неуспішності на посту мера.
