Тест на лояльність
З 11 по 13 квітня з неофіційним візитом в Севастополі побував загін кораблів військово-морських сил Туреччини. До його складу увійшли фрегат «Gaziantep», корвет «Bozcaada» і підводний човен «Atilay». Цього року Анкара стала другою столицею іноземної держави, чиї кораблі з візитом доброї волі увійшли до акваторії Севастопольської бухти. Першим був Вашингтон – 25 березня місто відвідав фрегат ВМС США «Klakring».
Турецьким морякам удалося уникнути долі споглядати масовку, обурену з приводу заходу в «город русской славы» кораблів країни-члена НАТО і транспаранти з написами «НАТО не пройдет», «Go home! NATO – no!», «Севастополь не будет базой НАТОвской военщины». На відміну від американських військових все було тихо і спокійно. І це незважаючи на те, що в місто прибули одразу три бойові одиниці зі складу військового флоту одного з найстаріших і найвпливовіших членів Північноатлантичного альянсу. Так в чому ж причина такої несподіваної привітності з боку завсідників місцевої антиНАТОвської тусівки?
Напередодні заходу до Севастополя турецьких кораблів в середовищі ідейних (і тих, хто не дуже, а частіше за гроші) противників Північноатлантичного договору на чолі з місцевими проросійськими організаціями пройшов «циркуляр», що забороняє у бодай якійсь формі висловлювати невдоволення прибуттям вірнопідданих Анкари. Тому акції протесту не відбулися. Цікавість викликає інша річ – звідки вказівка?
Відповідь на це запитання є похідною іншого запитання – кому це вигідно? Безумовно, відсутність як напруженості в суспільстві, так і акцій протесту на ґрунті антиНАТО - це вигідно Києву. Проте важко уявити спроможність української влади справляти бодай якийсь вплив на місцеві проросійські організації, такі як міські відділення партій «Русский блок», ПСПУ, громадські організації «Российская община Севастополя», «Русская община Севастополя», «Русский выбор» і деякі інші, які в кращому разі ратують за федералізацію України, в гіршому – за «возвращение Севастополя и Крыма в состав России».
Іншою зацікавленою стороною є Москва. Останнім часом риторика Білокам'яної щодо євроатлантичних устремлінь Києва набула відкрито агресивного характеру. Дедалі частіше з вуст високих посадових осіб російської держави доводиться чути висловлювання як на адресу офіційного Києва, так і європейської спільноти про те, що Кремль будь-якими засобами перешкоджатиме руху України у бік НАТО. По суті, Москва посилає чіткий сигнал: одним – щоб не сміли вступати, іншим – щоб не допомагали. Інакше будуть проблеми. Для рішення цього стратегічного завдання і залучаються підконтрольні кремлівським і навколокремлівським політичним колам і структурам проросійські організації Севастополя, тилову підтримку яким забезпечує розміщений тут російський Чорноморський флот. Саме його шанують ті, хто ратує за повернення Севастополя до складу Росії.
Поява заборони на протести проти заходу до Севастополя кораблів турецького військового флоту дивним чином збіглася з іншою подією – неофіційним візитом ще однієї бойової одиниці ВМС Туреччини, фрегата «Turgutreis», в порт Новоросійськ, який також відбувся з 11 по 13 квітня. Варто зазначити, що російські ЗМІ старанно оминули цю подію, сконцентрувавши увагу на візиті турецьких кораблів у порт Севастополь. Але сенсації у вигляді акцій протесту не послідувало – так диктувала політична доцільність.
Москва дорожить відносинами з Анкарою. Ситуативно РФ влаштовує прагнення Туреччини грати роль першої скрипки в регіоні і не пускати сюди сторонніх, у тому числі союзників по НАТО. На військово-політичному рівні співпраця двох країн у басейні Чорного моря оформилася в участі в запропонованій свого часу Анкарою операції «Черноморская гармония» – аналога антитерористичної операції Північноатлантичного альянсу на Середземному морі «Активные усилия». Крім того, Туреччина (а не Греція – традиційний партнер Росії) надає свої військово-морські бази на Середземномор'ї для тилового забезпечення участі кораблів ЧФ РФ в «Активных усилиях». У 2006 році такою послугою скористався сторожовий корабель «Пытливый», а в 2007-му і в 2008-му – сторожовик «Ладный».
Росія дорожить своїм союзником. Саме тому, вважаючи за краще розігрувати американську і українську карту, вона «заплющує очі» на військову допомогу Тбілісі з боку Анкари після подій серпня минулого року, саме з цієї причини вона говорить, що поки що не треба пікетувати відвідування турецькими кораблями севастопольських бухт. Інакше наявність антиНАТОвських акцій у Севастополі за їх відсутності в Новоросійську ставить Москву в досить незручне становище – всі добре розуміють, хто і що стоїть за севастопольськими проросійськими організаціями, керівники яких працюють службовцями у військових частинах Чорноморського флоту, яким флот не соромлячись надає кабінети під офіс в будівлі свого штабу в Севастополі за адресою вулиця Радянська, 4 і які своєчасно, хвилина в хвилину, з'являються біля військових об'єктів, на які представники української держави прибувають вимагати в цивілізованій формі дотримання українських законів.
Зайвим підтвердженням наявності тісних зв'язків з керівниками і ідейними натхненниками в Москві служать нагороди і звання, що отримуються місцевими проросійськими організаціями «по результатам работы». Так, в липні минулого року «за заслуги и личный вклад в укрепление государства российского» орденом «Святого князя Александра Невского І-й степени» був нагороджений лідер севастопольського відділення партії «Русский блок», депутат Ленінської районної ради Севастополя Володимир Тюнін. Державну нагороду Росії (!) керівникові місцевої проросійської організації вручив особисто голова Ради Федерації РФ Сергій Миронов. З формулюванням «за вклад в укрепление общественно-политических позиций российских соотечественников на Украине» в грудні 2008-го нагороди «Соотечественник года» була удостоєна керівник «Российской общины Севастополя» Раїса Телятникова. Нагороду своїй протеже вручив мер Москви Юрій Лужков. До речі, в березневому номері однойменної газети, відповідальною за випуск якої є Раїса Телятникова, Туреччина характеризувалася як країна, на рахунку якої «десятки тысяч убитых болгар, сербов, других славянских и православных народов». Проте через якихось пару тижнів для місцевих ревнителів російського статусу Севастополя і непримиренних противників НАТО турецькі вірнопіддані несподівано стали своїми.
Втім, ті, кого російські звання і нагороди досі «обходили увагою», самі придумали нехитрий спосіб заявити про себе. Зокрема, керівник клона «Российской общины Севастополя» – організації «Русская община Севастополя» – Тетяна Єрмакова вирішила заснувати медаль що «Отстоявшему Графскую пристань», тим самим встигнувши випередити інших активних учасників подій – ПСПУ і «Русский выбор», представники яких 5 липня 2008 року перешкодили спробам військовослужбовців ВМС України поставити в Севастополі на Графській пристані меморіальну дошку, присвячену 90-літтю підняття українських прапорів на кораблях Чорноморського флоту. Ідея з нагородженням сподобалася депутатові Держдуми РФ Костянтину Затуліну, який допоміг карбувати медалі з власних коштів. На початку цього року нагорода була вручена всім безпосереднім учасникам вищезгаданої події і.. Костянтину Затуліну як такому, що перебуває в опалі в українських властей і є головним спонсором і меценатом. Останньому її таємно переправили до Москви через керівництво «Представительства института стран СНГ в Севастополе». Сама ж «Русская община», роздавши медалі, дуже сподівається на отримання чергової фінансової допомоги з російської столиці.
А поки що в очікуванні чергових візитів до Севастополя «політично незручних» іноземних військових кораблів місцеві проросійські організації продовжують проходити тест на лояльність. В умовах тотального реформування і грядущого масштабного скорочення чисельності ЧФ сьогодні вони грають роль чинника стримування, покликаного через роз'яснювальну роботу в підконтрольних верствах суспільства знизити ступінь невдоволення перетвореннями, що проводяться на флоті. Ратуючи за довічне перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі, вони відмовляються проводити і підтримувати пікети біля штабу ЧФ з вимогами «приостановить несвоевременное реформирование Черноморского флота» і плакатами «Новый облик ЧФ – нож в спину России». Замість того, щоб звернути увагу держави, яку вони люблять, яку захищають і якій бажають повернути Севастополь, на проблеми своїх же військових, місцеві проросійські сили, що складаються з родичів цих самих військових, вважають за краще заспокоювати своїх соратників тезами про те, що ЧФ «нарастит свой потенциал, чуть-чуть освободиться от лишнего груза и пойдет вперед еще более сильный, еще более мощный и еще более надежный для всех нас». Мабуть, саме за цю лояльність, а також зміцнення в Севастополі позицій «государства российского» за вказівкою з Москви Чорноморський флот надає роботу, виділяє окремі кабінети і оплачує телефони всім тим, кому з ним по дорозі.
