Президент приїхав на Карпатську Україну
Карпатська Україна
Проголошення Карпатської України має велике значення не лише для історії регіону, а й для України у цілому.
Нагадаємо, що перед початком Першої світової війни Закарпаття входило до складу Чехословаччини, а з 1938 року дістало у складі цієї держави статус автономії під назвою «Підкарпатська Русь». Після того, як Чехословаччина стараннями Адольфа Гітлера припинила своє існування, перед українським краєм постало питання: приєднатися до Угорщини Міклоша Хорті чи на свій страх і ризик проголосити незалежність.
Обрали друге. 15 березня 1939 року Сойм (парламент) краю проголосив незалежність Карпатської України як майбутньої частини Великої України. Але Угорщина ввела на територію краю окупаційні війська, і нова держава припинила своє існування вже наступного дня.
Проте значення цієї події не можна зменшувати. «Велика», Наддніпрянська Україна у цей час ще не оговталася від Голодомору і масових репресій 30-х років, про якісь національні права там ніхто і не думав, а у цей час маленьке Закарпаття на весь світ заявило, що така країна, як Україна, все-таки існує!
Минуло 70 років, і 15 березня оголосили загальнодержавним святом. Про майбутнє святкування в області говорили рік. Але у тому-то й річ, що лише говорили. Обіцянки влади влаштувати з цієї нагоди масштабні урочистості реалізувати не вдалося. Причина банальна - відсутність грошей.
З Кабінету Міністрів їх так і не дочекалися. По-перше, в уряду вистачає турбот і без закарпатського святкування, а по-друге - відносини між губернатором Олегом Гаваши та Юлією Тимошенко і справді не найкращі. Тому закарпатцям довелося розраховувати виключно на власні сили.
На підготовку меморіального парку «Червоне поле», де відбулася головна битва українців з угорськими фашистами, з обласного бюджету виділили 879,5 тис. грн. Проте на що пішли виділені гроші - незрозуміло. Переробили великий хрест, обнесли його огорожею, посадили кілька дерев - ось і все.
На решту зібраних на місці грошей реставрували центр Хуста - столиці Карпатської України. Саме там відбулися основні заходи з нагоди річниці за участю Президента Віктора Ющенка
Приїзд Президента
До речі, приїзд глави держави вніс значні корективи у план святкування. Більше того, часом створювалося враження, що на Закарпатті більше готувалися саме до приїзду Віктора Ющенка, а зовсім не до річниці Карпатської України.
Це підтверджує, наприклад, той факт, що основні заходи відбулися не 15 березня - власне у день проголошення незалежності, а 14-го. Але, мабуть, у графіку Президента місце знайшлося лише 14-го.
Віктор Ющенко приїхав до Хусту з невеликим запізненням. Супроводжували його міністр оборони Юрій Єхануров, міністр культури Василь Вовкун, закарпатський губернатор Олег Гаваши, Іван Плющ і «закарпатський десант» в особі Віктора Балоги, Василя Петьовки та Ігоря Кріля.
Спочатку Ющенко відвідав Хустську школу, де була проголошена незалежність Карпатської України. У ній вручив ордени й медалі ветеранам війни, вченим, громадським діячам, які чимало зусиль доклали до популяризації історії краю.
Під час церемонії знепритомніла маленька дівчинка: швидше за все, їй стало зле від запаху свіжого лаку і фарби, яким була просичена зала, де люди чекали на Президента задовго до його приїзду. Приводити постраждалу до тями відразу ж кинулися сам Ющенко і його охоронці. У результаті зі школи дівчинку відвезли до лікарні на машині швидкої допомоги.
Червоне поле
Так само з восьмої ранку стояли люди й на самому Червоному полі. Тут зібралися близько 15 тисяч людей. Більшість - під прапорами партії «Єдиний центр». Слід сказати, що під ці прапори були зібрані не лише члени партії, а й, як за радянськиих часів, зігнані вчителі й робітники. Очевидно, таким широким жестом «єдиноцентристи» хотіли натякнути, на яку саме політсилу Віктору Ющенку варто спертися під час майбутніх виборів.
Промова Президента на Червоному полі була досить короткою. «Коли Гітлер і Сталін ділили Європу, саме тут ми боролися за свою свободу», - задав він лейтмотив першої частини свого спічу.
Далі Ющенко спрогнозував, що Україна переживе економічну кризу: «Криза мине. Ми ж прожили багато криз і зможемо прожити нинішнє випробування». Не стримався глава держави від того, щоб покритикувати політичні сили, які «займаються популізмом».
Під час президентської промови на полі здійнявся такий вітер, що один прапор просто злетів зі флагштока і летів просто у президентського охоронця. Проте той перехопив його на льоту.
Після спічу Президент допоміг посадити 34 дуби на алеї Перемоги у пам'ять героїв, які загинули за Карпатську Україну, а після закінчення церемонії - вирушив додому.
За ним, не слухаючи інших промовців, розійшлася основна маса учасників мітингу на Червоному полі. Цікаво хіба що було спостерігати, як вчителі й чиновники з сусідніх районів Закарпаття намагаються у натовпі знайти автобус, який привіз їх сюди, а перед цим - людину, якій потрібно здати свій прапор «Єдиного центру».
У цілому, святкування 70-ї річниці Карпатської України можна назвати провальним. Як не намагалися (а чи намагалися?) чиновники, ця дата так і не стала святом державного значення. Українці як не знали, так і не знають про те, що сталося на Закарпатті у ці дні 70 років тому. Зусилля ж ентузіастів, які видавали за власний кошт книжки, знімали фільми, читали лекції, залишилися, за великим рахунком, непоміченими.
Фото прес-служби Президента і прес-служби Закарпатської ОДА
