Китайські ювілеї

Олексій Гарань, професор політології НаУКМА, журнал «Главред», 10.03.09 // 12:24
2009 рік несе для Китаю цілу низку ювілеїв, зокрема й трагічних та ідеологічно небезпечних для комуністичної системи. 10 березня виповнюється 50 років із дня повстання у Тибеті проти комуністичної влади.

Ще 1950 року Мао Цзедун, який щойно прийшов до влади в Пекіні, направив добре озброєну радянською зброєю китайську Червону армію проти де-факто незалежного від 1913 року Тибету, який захищали нечисельні, погано озброєні місцеві формування.

Але молодий Далай-лама ХІV, який лише почав правити через місяць після анексії Тибету у віці 15 років, протягом наступних дев’яти років намагався знай¬ти модус вівенді з комуністичною системою. Як ми добре знаємо з нашого досвіду, таке співіснування триває недовго і є приреченим – це логіка самої комуністичної системи. Після повстання 1959 року Далай-лама змушений був залишити Тибет, і з того часу діє тибетський уряд у вигнанні. А в самому Тибеті знову почалися знайомі для нас трагічні речі: зміни національного складу через наплив етнічних китайців, голод, репресії на етнічній та конфесійній основі, частина етнічних тибетських земель була відокремлена від утвореного у складі КНР Тибетського автономного району.

Самі тибетці й світові правозахисні організації ведуть боротьбу за права Тибету – минулого року напередодні Олімпійських ігор у Пекіні річниця пов¬стання 10 березня переросла в протести і заворушення, які дістали широке міжнародне висвітлення. Але реальна політика призводить до того, що Захід фактично змирився з анексією цілої країни. І ми з цим теж добре знайомі. Китайська влада в цьому році побоюється повторення подій і пильно стежить за регіоном. При тому, що Далай-лама, посилаючись на вік, нещодавно заявив про свою «напіввідставку», тобто відхід від діяльності тибетського уряду у вигнанні. Та й тибетці, власне, уже і не висувають вимогу незалежності – хоча б реальну автономію, але і тут справи йдуть тяжко: Китай почувається доволі впевнено, з ним рахуються у світі, і права людини та й цілої нації для міжнародної спільноти лишаються осторонь.

Так само, як вони лишились обабіч «реальної політики» 20 років тому після подій на площі Тяньаньмень, де у квітні 1989-го було розбито наметове містечко студентів, натхненних горбачовською перебудовою (вони хотіли привітати радянського лідера під час його травневого візиту до Пекіна, але той площу не відвідав). А 4 червня 1989 року на площу вийшли танки і пролилася кров. Генсека ЦК КПК Чжао Цзияна, який де-факто підтримував студентів, відправили у відставку і під домашній арешт, під яким він перебував до своєї смерті у 2005-му (!). Захід протестував проти кровопролиття, але не більше: всі побоювалися згортання економічної лібералізації і втрати китайських ринків. Але Ден Сяопін, віддавши наказ про придушення протесту студентів, лібералізацію по-китайськи продовжив. І знову ж, між «реальполітік» і правами людини Захід зробив вибір на користь «реальполітік».

Попри внутрішні репресії та засудження міжнародної спільноти, китайський дракон від 1989 року набирав силу, й фактично зараз, за прогнозами багатьох аналітиків, справа йде до відновлення біполярної системи міжнародних відносин – тільки замість СРСР іншим полюсом буде КНР. З допомогою Росії, яка тепер перетворюється із «старшого» на «молодшого брата», наприкінці року Китай планує запустити свій перший супутник на Марс. Тож китайцям є що святкувати 1 жовтня в 60-річницю проголошення КНР на тій самій площі Тяньаньмень. До речі, і серед американських аналітиків з’являється думка, що біполярність з Китаєм допоможе стабілізувати нині розхитаний багатополярний світ. І справді, Вашингтону зручніше вирішувати конфлікти з однією наддержавою, ніж з багатьма непрогнозованими акторами.

Втягування ж Китаю у світове співтовариство, на думку Заходу, є кращим, ніж його ізоляція, і має зробити його прогнозованим партнером, а згодом призвести і до лібералізації. Із СРСР така стратегія спрацювала. Але ж Схід є Схід… Тож як піде китайський експеримент, розтягнутий на десятиріччя, ми не знаємо. «Практика – критерій істини» – здається, банальна річ, проте, коли це гасло було проголошено Ден Сяопіном на початку китайської лібералізації, це стало бомбою, бо означало, що ідеологічні догми з цитатника Мао Цзедуна відсуваються на другий план. Але права людини і право націй на самовизначення теж на другому плані.

РЕКЛАМА
Думки наших читачiв
РЕКЛАМА

Работа в Киеве и Украине

Загрузка...
Загрузка...
Загрузка...
Завантаження...
Загрузка...
Загрузка...
Загрузка...