Метро як розкіш?
Адже вже сьогодні для деяких сімей з дітьми-школярами та студентами проїзд у транспорті виймає з гаманця ледь не 10% сімейного доходу. А придбати річний проїзний, навіть тільки на метро, – означає для декого викласти майже місячну зарплату!
Отож чи варто дивуватися, що пристрасті довкола підвищення у рази ціни на проїзд у київському метро не вщухають і після того, як міський голова Леонід Черновецький дещо змилувався. Зниження тарифу, нагадаємо, на мера «зійшло», як він сам зізнався, в часи новорічно-різдвяного відпочинку в далеких теплих краях, десь на океанічному березі.
Повернувся мер до рідних пенатів та й підписав нове розпорядження стосовно вартості проїзду в київському комунальному транспорті – ось уже понад півмісяця синій жетончик у «підземці» коштує на 30 копійок дешевше, ніж коштував з 4 листопада 2008 року. Тобто – 1,7 гривні.
Щоправда, одночасно з цим здешевленням ледь не втричі зріс у ціні річний проїзний квиток – замість 365 гривень плюс заставна вартість він коштує тепер 910 гривень плюс заставна вартість. А ціна річного проїзного на всі види транспорту взагалі відлякує – 1990 гривень! Отож, усе ж таки, – дорого чи «як у Європі»? Спробуймо розібратися.
Приміром, сім’я столичних освітян – вчителя вищої категорії та виховательки дитсадка також вищої категорії, яка, за інформацією голови профспілки працівників освіти Києва Олександра Яцуня, має середньомісячний дохід 2800 гривень (1600 – чоловік плюс 1200 – дружина), тільки на місячні проїзні кожному, припустімо, лише на два види транспорту, включно з метро, має витратити загалом 300 гривень! Якщо у цієї родини є, скажімо, діти шкільного віку та студенти, які користуються пільговими проїзними, то додамо ще 113 гривень (75 плюс 38 гривень). Правда, якщо студент одержує стипендію – батькам легше, все ж таки додаткові 400 з гаком гривень! Ще ліпше матиметься батькам, якщо набере чинності безкоштовний проїзд у метро для школярів...
Проте загалом на транспорт отакій середньостатистичній київській родині доведеться відкладати до 12–15% від свого загального доходу. І це – по-християнськи, як полюбляє говорити про свої діяння мер столиці?!
Чому саме стільки коштує проїзд у столичному метро? Цього ніхто пояснити досі не може – ну, «зійшло» на мера, та й по всьому! А він, за законом, має цілковите право встановлювати тарифи в Києві, зокрема й у комунальному транспорті (стаття 28 закону України про місцеве самоврядування). Звісно, його завжди можуть підправити, приміром, органи юстиції, прокуратури, Антимонопольний комітет – що вони час від часу й чинять, але, в нашому випадку, нічого подібного не сталося. Ну, гривня сімдесят, то хай буде гривня сімдесят!
Можливо, ці поважні інстанції керувалися такими ж розрахунками, як і ми, тільки замість доходу однієї «бюджетної» сім’ї брали до уваги номінальну середню зарплату в Києві, яка, за офіційними даними КМДА, становила в 2008 році 3120 гривень? На жаль, ніхто громадськості цього не пояснив. І керівництво столичного метрополітену, і мерія, і навіть депутати, яких можна, без перебільшення, назвати лобістами підвищення тарифів на проїзд у комунальному транспорті, і той же Антимонопольний комітет як аргумент вживали лише словосполучення «економічно обґрунтовані тарифи», маючи на увазі якусь цілковито абстрактну величину, якою зазвичай прикриваються у подібних випадках.
До слова, знайшлися й такі депутати у Київраді, котрі спробували за цим прикриттям підвищення тарифів відшукати якусь конкретику – приміром, БЮТівець Олександр Зінченко «піймав» метрополітенівців на певних хитрощах: у вартість проїзду спробували було включити... витрати на будівництво нових станцій метро, що категорично неприйнятно, бо метро будується за кошти місцевої скарбниці і спеціальної субвенції, зокрема й на виконання столичних функцій з Державного бюджету. Так само за кошти бюджету закуповуються й нові вагони, здійснюється капітальний ремонт «підземки» тощо.
Але, знову ж таки, за інформацією деяких депутатів, які входили до спеціальної робочої групи Київради, що восени вивчала стан метрополітену, бажання економістів метро включити, приміром, витрати на закупівлю рухомого складу в собівартість проїзду було надзвичайно сильним. Понад те – метрополітенівці доводили, що за нинішніх фінансових скрут Києва і невеликих можливостей бюджету така «стаття доходу» була б навіть цілком виправданою!
Що ще можна, за бажання, знайти у тій «економічно обґрунтованій» ціні проїзду, мабуть, лише Богу відомо – шкода, але така «прозора» у нас поки що система обчислення усіляких комунальних платежів.
Професійний транспортник Павло Демінський, «кличківець», член постійної комісії Київради з питань транспорту та зв’язку, каже: «Якщо брати комерційні підприємства, які надають транспортні послуги, то там ціни формуються з розрахунку покриття витрат, амортизації, нарахувань на капітальні витрати, і, звичайно, в ціну включений прибуток. Але ж ми говоримо про комунальне підприємство “Київський метрополітен”! А там ціноутворення регламентується законом, який зазначає, що витрати підприємства мають покриватися тарифом, тобто ціною, закладеною в проїзд, плюс 10% рентабельності. І все! Решта витрат метрополітену мають компенсувати з бюджету Києва. Тобто все дуже просто, так? Так та не так – я особисто як член профільної комісії просив керівництво метро надати мені розрахунки того, як економічно були обґрунтовані нові тарифи на проїзд. Обіцяли надати протягом трьох днів, минуло більше місяця – нічого немає, мабуть, у метрополітені вважають, що ми маємо просто вірити їм на слово...».
Говорити, щоправда, ніби фахівцям метрополітену вдалися хитрощі, навряд чи коректно, бо керівник цієї комунальної організації Петро Мірошников заявив на одному з останніх засідань постійної комісії Київради з питань транспорту та зв’язку, що гроші на розвиток, тобто нові станції та закупівлю сучасних вагонів, таки проситиме з міського бюджету. Причому на оновлення вагонів аж 375 мільйонів гривень, хоч якби там що, але за рахунок пасажирів купувати вагони метрополітен не буде!
Як буде насправді, чи не доведеться нам, пасажирам, оплачувати ще й закупівлю нових поїздів, знатимемо тільки тоді, коли буде затверджений міський бюджет, а з цим поки що – превеликі проблеми... Через це не доводиться, очевидно, мріяти й про здешевлення проїзних. Приміром, уже цитований тут пан Мірошников нарікав на те, що зниження лише на 30 копійок вартості однієї поїздки в метро виллється аж у 70 мільйонів гривень недоотриманих доходів, відтак річні збитки метро зростуть до 191 мільйона! До слова, наші дорікання з приводу дорогих проїзних у високопоставлених метрополітенівців викликали деяку образу: нам пояснили, що за наявності річного проїзного традиційні дві поїздки у день обходяться пасажиру у 2,5 гривні, тоді як оплата проїду жетонами щодня коштує 3,4 гривні.
БЮТівець Дмитро Олійник, голова вже названої профільної постійної комісії Київради, не згоден з тим, що метрополітенівці так уже дбають про пасажира: «Увесь цивілізований світ орієнтується на логіку економічних взаємин. Наприклад, у Парижі тариф на разовий проїзд відрізняється від проїзного за часом або відстанню на суму, скажемо так, економічної доцільності. Приміром, разовий квиток на метро коштує €1,5, а проїзний на місяць на всі види транспорту – €55. Порівняймо це з київськими реаліями. Одна поїздка в метро – 1,7 гривні. Проїзний на місяць на всі види транспорту – 230 гривень. Різниця – майже у 4 рази!!! Тобто в Києві купувати проїзні вчетверо дорожче, ніж у Парижі! І це при тому, що в Києві метро має протяжність 60 км, а в Парижі – 213 км, до того ж там 300 станцій!». Депутат не згадав ще про реальний рівень життя середньостатистичного киянина і середньостатистичного парижанина – тут різниця ще більша!
Уже згадуваний депутат Демінський додає до теми: «Керівник метрополітену будь-якого цивілізованого міста не дозволить, щоб на оплату проїзду в метро люди витрачали ледь не половину місячної зарплати! Одна поїздка там видається справді дорогою. Однак у таких містах існують дуже продумані схеми зниження вартості проїзду – залежно від дальності поїздки, кількості станцій тощо. Понад те, система видачі талонів налаштована так, щоб прорахувати мінімальну вартість поїздки, тож людина фізично не переплатить за проїзд. До речі, в усіх країнах Європи метрополітен – дотаційне підприємство. От у Франції якось віддали було його у приватні руки. Так керівник ледве не розорився, бо там розроблені й діють чіткі обмеження щодо тарифів. І, що особливо зараз цікаво для Києва, ніде у світі немає поділу пасажирів на приїжджих та місцевих».
