Усі до Батьки!
Ще за кілька місяців до цієї подорожі сама її можливість виглядала б чудернацькою – навіщо ж це Брюсселю підтримувати діалог з «останнім диктатором Європи» і – найголовніше – навіщо це «останньому диктатору» спілкуватися з буржуїнами! А офіційна «Советская Белоруссия» навіть пожалілась на занадто складний графік приїздів іноземних візитерів, які забирають чимало часу у чиновників та дипломатів. Ще б пак! Адже якраз перед приїздом пана Солани Мінськ відві-дував керівник латвійського уряду Іварс Годманіс – також прем’єр країни-члена Європейського Союзу. Зі своїм білоруським колегою Сергієм Сидорським пан Годманіс обговорив чимало питань економічного та енергетичного співробітництва, зокрема участь Латвії, що дуже важливо для неї, у можливому будівництві АЕС на території Білорусі. Здавалося б, на перший погляд – звичайнісінький собі візит. Проте хто їздив до Мінська раніше? Муамар Каддафі та Уго Чавес – не рахуючи, звичайно, дорогих російських друзів, однак для чого їх рахувати, вони ж партнери по союзній державі... Донедавна навіть візит міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського був справжньою сенсацією. А чернігівське побачення президентів України та Білорусі? Це ж був перший такий захід після перемоги Віктора Ющенка на виборах 2004 року. Але ж і у випадку з Латвією, і у випадку з Польщею, і у випадку з Україною йдеться не просто про якісь там держави, із керівництвом яких можна спілкуватися, а можна й ні. Це ж сусіди Білорусі. І сам факт відсутності діалогу з ними навряд чи свідчив про успіхи білоруської дипломатії. Ніде правди діти – і не було ніякої дипломатії, одні подорожі до Москви, Каракаса, а колись і Багдада. А головні дипломатичні сенсації – це коли подорожі до Москви переносилися або ж закінчувалися скандалами...
Тепер можна констатувати, що міжнародна ізоляція Білорусі закінчується. Навіть санкції проти її чиновників, що не дозволяли їм виїжджати до Європейського Союзу, скасовані – поки що тимчасово, але все залежить від того, як розвиватиметься співпраця і як зараз режим ставитиметься до прав людини. Хав’єр Солана, до речі, має намір зустрітися не лише з Олександром Лукашенком, а й з представниками білоруської опозиції. І нічого, білоруське керівництво до цього спокійно ставиться. І не тільки тому, що під час цих рандеву пана Солани у президента Олександра Лукашенка та міністра закордонних справ Сергія Мартинова буде час відпочити, а слабка й вічно поділена білоруська опозиція не є реальною загрозою для влади «батьки». А ще й тому, що Лукашенко намагається продемонструвати, як його країна чудово демократизується.
І тут важливо знайти відповідь на запитання, чому раніше його ця демократизація якось не турбувала, а тут раптом виникли несподівані бажання, як у опозиційного студента. А тому, що немає злого, щоб на добре не вийшло! Олександр Лукашенко прекрасно розуміє, що час, коли російські гроші текли до його країни нескінченно, вичерпано. Вичерпано разом з легендарною путінською стабільністю. І «батька» дуже не хоче, щоб його режим став заручником економічної катастрофи, що насувається на сусідню країну. Проте модель, вибудувана Лукашенком у Білорусі, передбачає постійне субсидіювання – економіки, населення, еліти… Навіть для того, щоб хоча б трішки змінити таку модель, потрібен стартовий капітал. Його Лукашенко збирається брати не тільки в Росії, а й на Заході. До того ж, зміна моделі може в перспективі призвести до втрати влади – і «батька» однозначно мав би замислитися над цим. Бути приреченим на сидіння в Росії та Білорусі (в Білорусі – це ще велике питання) він навряд чи бажає. Лукашенко полюбляє гірськолижні курорти Австрії та Швейцарії, та й взагалі – він ще молодий для підмосковної дачі… Звичайно ж, набагато краще йти реформатором, який усвідомив свої помилки, добрим приятелем самого пана Солани…
