Грецький оракул
Або, з поваги до високої античності, це «оракул», тобто передбачення і те місце, де оповістили передбачення.
Тому що грецькі події – це повстання, повстання народу проти влади, яка багатьох «дістала». А хто може, поклавши руку на серце, сказати, що соціальні виступи – це не найближче майбутнє України?
Якщо слухати українські ЗМІ, то те, що відбулося в Греції, – справа рук хуліганських анархістів і нещасного випадку. Проте насправді події розвивалися не як змова зловісних маргіналів, а цілком природним чином.
Пролог з аналогіями
Початок того, що відбулося, треба шукати не в пострілі поліцейського 6 грудня минулого року, а серед більш ранніх подій. Яка саме з них стала відправною точкою, упевнено не скаже ніхто, але саме їх сума і призвела до грецького повстання.
Можливо, поштовхом стали лісові пожежі літа 2007 року, що висвітили корупцію і нефаховіть державних чиновників, які перед тим скоротили кількість пожежних і працівників грецького МНС. Як результат, у суспільстві сформувалася стала думка про те, що пожежі – це підпали, організовані владою для передачі громадських земель приватним особам, з'явилися публікації про розкрадання бюджетних коштів. Підсумком стали дострокові парламентські вибори у вересні. За їх наслідками правляча партія «Нова демократія» втратила частину мандатів, але зберегла владу і продовжила свою політику.
У 2008 році навколо її глави і прем'єра країни Костаса Караманліса вибухнув скандал, пов'язаний із земельними ділянками монастирів Афона.
А тут ще провели пенсійну реформу, якою було збільшено пенсійний вік і зменшено пенсії. Відповідь не змусила себе довго чекати: нею стали 200 000 демонстрантів, зібраних профспілками, компартією, соцпартією і анархо-синдикалістами, а також барикади «чистих» анархістів біля університету в Афінах. Тоді все закінчилося без жертв...
Весь рік напруга зростала. Уряд «діставав» народ як міг: виявилось, що в Греції є не все. У країні підскочили ціни, почалися затримки з виплатами. Народ поки що протестував так, як наказував закон і навчала парламентська опозиція: страйки, мітинги, демонстрації, пристрасті в парламенті, гучні заяви, незвичайні вуличні акції.
Але ціни продовжували зростати, зарплата – зменшуватися, а «Нова демократія» наполегливо проштовхувала пенсійну реформу, яка загрожувала подовженням робочого тижня до 65 годин за рахунок наднормових. А тут ще зміна порядку видачі прав водіїв висвітила стандарт хабара на іспиті з водіння – 350 доларів (а на рік видають 300–400 тис. посвідчень). Головного болю додали «зелені», указуючи на виснаження ґрунтових вод, запас яких за три роки засухи скоротився удвічі.
Уряд, партії, парламент
Становище правлячої правої «Нової демократії» зараз більш ніж хистке, але і її давній опонент – соцпартія (ПАСОК) не користується підвищеною симпатією. З 1974 року і вона, і праві по черзі побували при владі. І з однаковими невтішними результатами. Це викликало чимало розчарувань у самій моделі поєднання державного соціалізму з капіталізмом. Варіант нескінченного поперемінного чергування при владі цих двох партій дедалі менше влаштовує греків, і вони шукають йому альтернативу. Соціалісти, хоча і залишаються головною опозиційною партією парламенту, де у них лише на третину менше місць, ніж у «нових демократів», явно не можуть її запропонувати.
Тому на дострокових виборах 2007 року ці парламентські «кити» помітно «схудли», а голоси відійшли до комуністів, нових лівих і правих консерваторів.
Компартія, відома ортодоксальністю своїх поглядів і відданістю ідеї державного соціалізму радянського зразка, стабільно посідавши третє місце, в 2007-му набрала 8,2% (замість звичайних 5-6%).
Швидко зростає вплив нового об'єднання лівих «СИРИЗА». Створене під вибори 2004 р., воно подолало 3-процентний виборчий бар'єр і увійшло до парламенту. Під час повстання його рейтинг, за різними оцінками, коливався від 10 до 16%. СИРИЗА складається з кількох партій лівих поглядів, у тому числі й соціальних зелених, таких, що пов'язують охорону природи зі зміною суспільного устрою, але цілісного проекту суспільства немає і у них. Причина зростання його впливу – «На безриб'ї і рак риба», а також метикувата тактика (СИРИЗА, як і Наполеон, легко вплутується в битви не маючи плану, а потім орієнтується по ситуації). Звичайні «Екологічні зелені» в 2007 році набрали лише 1% голосів, і навіть боротьба з лісовими пожежами їм не допомогла.
Загальне полевіння привело до створення в 2000 році партії «Народний православний призов» (ЛАОС). Її створив журналіст Й.Карадзаферіс, виключений з «Нової демократії». ЛАОС категорично виступає проти Євросоюзу, США, поважає Че Гевару і Фіделя Кастро, виступає за грецьку самобутність, православ'я, дружбу з Росією і Сербією. У 2007 році ЛАОС набрав 3,8% і увійшов до парламенту.
Окрім анархістів помітні й неофашисти, що сумують за «сильною рукою чорних полковників». Але якщо анархісти у виборах не беруть участь самі, то останніх на них не допускає закон.
Все, як і в Україні – партій не бракує. В активі два монстри і купа тих, що тією чи іншою мірою рвуться до влади міноритаріїв. У пасиві такої організації країни – грудневе повстання.
Страйкова хвиля
Відносини влади і народу однозначно проявилися 6 вересня, на 73-й щорічній виставці в Салоніках, другому за величиною місті країни. На її відкриття прибув сам прем'єр Караманліс, під охороною 2 тисяч поліцейських. Перед виставкою відбувався мітинг проти економічної політики уряду і пенсійної реформи. Щоб до уряду дійшли побажання народу, кілька сотень молодих людей закидали поліцію пляшками із запальною сумішшю. Поліція у відповідь пустила сльозогінний газ і провела затримання.
Але зупинити хвилю було вже неможливо. Бастували представники майже всіх професій. 1 вересня одноденний страйк провели і журналісти Греції, відключивши телебачення, радіо, пресу та інтернет-сервери. Журналісти вимагали відмови від пенсійної реформи. Їх вимоги проігнорували.
А шкода. «Страйкова хвиля» дістала тепер «належне» висвітлення. Підприємства і галузі бастували по черзі. По всій країні 4 грудня відбулися демонстрації студентів, які протестували проти вимоги ЄС про запровадження платної освіти (за конституцією Греції вона є державна і безплатна). Того ж дня 3,5 тисячі селян перегородили машинами головне шосе Греції, протестуючи проти політики уряду в аграрному секторі.
На 10 грудня планувався загальногрецький політичний страйк, але 6 грудня пролунав фатальний постріл. Загинув 15-річний Алексіс Грігоропулос. Переляканий уряд спробував боязко заявити, що страйк незаконний, і пов'язати його із загибеллю хлопця-анархіста. Але профспілки і опозиція відповіли: заявка була подана раніше 6 грудня, і гарантували, що погромів не буде.
10 грудня страйк таки відбувся, ставши грандіозним – у ньому брали участь 2,5 мільйона людей. Багатотисячні мітинги і демонстрації пройшли по всіх великих містах. У Афінах і Салоніках червоні прапори демонстрантів кріпили до масивних держаків, подібних до бейсбольних біт. Мітинги охороняла не лише поліція, якій не довіряють, а й бойові дружини самих демонстрантів.
Уряд і після цього відмовився йти на поступки, і страйки продовжилися. 17 грудня на 15 годин забастували авіадиспетчери, вимагаючи від уряду підвищення зарплати і скасування пенсійної реформи. Почали страйк навіть працівники всесвітньо відомого Акрополя.
Трохи про любов і пам'ять
Ми вирішили трохи відволіктися від теми і розповісти про те, що також об'єднує греків і українців: про відчуття «безмежної любові» до правоохоронних органів. Особливо коли вони виявляються по різні боки цілком реальних барикад.
Поліція вбиває людей у Греції не вперше, і там це сприймають так само, як і свавільство міліції в Україні. Тобто обурюються (якщо випадок дістане розголос) і навіть можуть призначити розслідування.
Але із студентами у поліції давні рахунки, ще з 1973 року, коли ті влаштували повстання в Політехнічному університеті Афін. І, в результаті, впав режим «чорних полковників». Поліція тоді не лише втратила в зарплаті, а й відчула себе професійно ображеною. Після цього, до речі, в Греції поліцейським заборонений, без згоди ректора, вхід в університети.
Поліції образливо, і вона зводить рахунки на вулиці. Як пише грецький журналіст Нікос Раптіс, молодих протестантів поліція вбивала і під час правління правих, коли уряд очолював дядько нинішнього прем'єра, і при Андреасі Папандреу, який, як справжній соціаліст, подвоїв їй зарплату. Часто це відбувається під час традиційних маршів на згадку про повстання 1973 року. В 1980-му «права» поліція убила його учасників 26-річних Іаковоса Куміса і Стаматіну Канеллопулу, розколовши їм черепи. У 1985-му «соціалістична» поліція на такому самому марші убила 15-річного Михайла Кальтецаса, і була виправдана. Того ж року поліція убила Кетрін Джон Булл, 22-річну громадянку США, коли та відмовилася дати їм свою машину для обшуку. Ну а загальний рахунок жертв з 1974 року, як пише Н. Раптіс, йде на сотні. Але майже нікого не покарали.
За таких відносин не дивно, що загиблий 6 грудня 2008 р. Алексіс Грігоропулос викрикував таке популярне у молоді гасло «Поліцейські свині – вбивці!», підтвердивши його правоту своєї смертью¬ – куля влучила в серце. Очевидці переконані, що це було навмисне вбивство. Поліція, дотримуючись «честі мундира», додала висновок балістичної експертизи – рикошет, випадковість. Анархісти чомусь не повірили і розгромили офіс адвоката, що захищав поліцейського-вбивцю.
І одразу ж перетворилися на «безбашенний непотріб». А поліцейські – в ліберальний орган, що свято шанує демократію і права людини. І лише через це шанування допускає продовження заворушень. Така версія вигідна не лише владі, а й опозиції тому, що «Нова демократія», що живе за вказівкою ЄС, зазнає фіаско і може бути відсторонена від влади своїм більш сильним конкурентом – соціалістами.
В результаті закрутилася версія про випадково підстріленого підлітка. При цьому чиновники навіть часто плутаються з його ім'ям, називаючи Андреасом або Александросом, замість Алексіс. Ну що ж, ще один приклад ставлення «еліти», що нашої, що імпортної, до народу-«біомаси». Чого там запам'ятовувати – не принцеса ж Діана загинула! Он, скільки їх ще там, на вулицях. Адже хлопець був не з жебраків, з «середнього класу»!
«Шара» скінчилася, або Хроніка повстання
Проте цього разу «не минулося». Відкривши вогонь на поразку, поліція порушила негласну угоду між владою і народом про незастосування відкритого насильства і тим, де-факто, перевела конфлікт з фази «холодної» в «гарячу». Адже одна річ бійка, і зовсім інша – з волини палити. Те, що почалося, не можна назвати інакше, як «повстання».
Алексіса Грігоропулоса застрелили в суботу, 6 грудня, о 21 годині 25 хвилин за місцевим часом. Вже за годину в Афінах, а потім у ще восьми містах анархісти вдалися до дій у відповідь. Вони розпочали облогу поліцейських дільниць, що тривала всю ніч. Наступного дня у будівлі Національного археологічного музею в Афінах, під поглядами сяйних олімпійських богів почався «марш протесту». Поліція спробувала рипнутися, але у відповідь почалися підпали і побиття вікон у банках, автосалонах і багатих магазинах. Розгромили і офіс «Нової демократії». Пустували всю ніч.
Понеділок почався тихо, але на 6 годину вечора декілька тисяч людей зібралися біля Афінського університету, відбулася бійка з поліцією, і нічні забави молоді поновилися. Та вже не лише в Афінах, а у ще дев'ятнадцяти містах. У вівторок, на похорон Алексіса зібралися 4 тисячі людей. Поліція атакувала похорон, і у відповідь - ті самі погроми. Але тепер на вулиці, в ніч, вийшли помститися і групи безправних іммігрантів. Ці проявили практичність у боротьбі з капіталізмом: магазини не просто громили, але й «чистили», розбираючи товари.
В середу, 10 грудня, погромів не було у зв'язку із загальним страйком, організатори якого обіцяли порядок. Хіба що: помідори, яйця, гіркі апельсини і каміння. І все це – у вікна поліцейських дільниць.
Проте наступного дня – як за розкладом. Вже звично горіли контейнери зі сміттям і автомобілі. До кінця дня постраждало 565 магазинів, поліція заарештувала близько 600 осіб і витратила всі запаси сльозогінного газу. Додаткові запаси газу докуповуватимуть у Ізраїлю, і це ще «гикнеться» і Ізраїлю, і грецькому уряду з початком операції «Литий свинець».
Цими днями анархісти час від часу захоплювали радіостанції і телеканали. Перериваючи програму, вони запускали в ефір свої декларації і революційну музику. Улюблене гасло тих днів «С ОМОНом і насильством не буває освіти!» здобуло визнання і у тих, хто не громив магазини. Навіть у приватному Палаці музики один з концертів класики був перерваний скандуванням «Копи, свині, вбивці». Ритм одразу ж, і не без задоволення, підхопив оркестр. Колись у Києві, з таким самим ентузіазмом, тримали ритм «Ю-щен-ко!».
І взагалі, богема веселилася. Музиканти влаштовували на площах Афін концерти, 20 грудня зірвали урочисте відкриття Національного театру, – актори вийшли на сцену з плакатами, вимагаючи звільнити арештованих повстанців, і суду над винними. Приголомшений гламур поплескав нафарбованими очками і швиденько покинув зал.
Ще анархісти погралися в «анти-Санта Клауса», закидавши мера Афін різдвяними тістечками. А потім спалили встановлену ним в Афінах ялинку. Під крики: «Христос зараз такий самий «хуліган», як і ми» і «Різдво відкладається, повстання – ні!». Мер встановив нову ялинку, яка стала «найбільш захищеною ялинкою в світі».
Дрібні торговці, не без задоволення, забезпечували повстанців продуктами, що зіпсувалися, для метання у владу.
Повстання після погромів 11 грудня набуло форми морального ляпаса владі від суспільства: неповага до неї демонструвалася всіма способами. Більший ефект, ніж вибух бомби, мала заява Демітріса Арменакіса, глави Національної федерації торговців, що постраждала від погромів. Він сказав: «Ніякий (матеріальний) збиток не можна зіставити з життям хлопця». Ця фраза бізнесмена, причому бізнесмена, який зазнав збитку, прикувала владу, що спекулювала на темі збитків від погромів, як до ганебного стовпа.
Хто стріляв на вулицях?
Втім, якщо хтось думає, що повстання – це святочна ідилія і закидання мера тістечками, то дуже помиляється. Увечері 18 грудня, через тиждень після погромів, поліція підстрелила вже не анархіста, а 16-річного комсомольця і сина профспілкового діяча-комуніста. Почався великий скандал із запитом від депутатів. Поліція спробувала відхреститися, але експертиза показала, стріляли з поліцейського пістолета 38-го калібру. Хлопець вижив, того, хто стріляв, як завжди, не знайшли.
Це не дивно. Агенти поліції, одягнені в штатське, брали активну участь у нічних погромах. Як провокатори. У ЗМІ дістала резонанс історія про те, як депутат від «нових лівих» завзятість показував: «…депутат, йдучи з двома товаришами по межі району, в якому йшли виступи, помітив двох кремезних чоловіків у масках, які тримали в руках камені і палиці. Депутат запитав, чи не поліцейські вони. Ті озлоблено відповіли, що так, поліцейські, ну і що з того? Депутат і його товариші почали переслідувати їх, але вік не дозволив наздогнати молодих «сміливців».
Переодягання у форму супротивника з метою його дискредитації – це прийом старий як світ. Але поліцейські деколи проявляють «ініціативу». У кіно давно обіграно сюжет про те, як група поліцейських, прихильників «сильної руки», створює усередині поліції організацію за зразком таємного ордена, яка вбиває всіляких “нелюдів” ¬– емігрантів, повій тощо. У кіно, зазвичай, все закінчується добре, і «чесний коп» всіх викриває.
Постріл 18 грудня, ймовірно, зробила така особа. Явною провокацією був обстріл з автомата Калашникова 5 січня поліцейської дільниці, коли дістав поранення 21-річний поліцейський. Цей інцидент вже різко не співпадав з ситуацією. Для повсталих обстріл дільниці був безглуздим, уряд вже йшов на поступки і готувався до свого самороспуску. Але обстріл міг допомогти підняти знижений імідж поліції, дозволивши їй обзавестися своїм «мучеником».
Та і взагалі, напади на відділки на початок січня давно припинилися, і протестанти вже були зайняті іншим: демонстрували свою підтримку палестинцям сектора Газа. Ліваки ходили в палестинських хустках, палили «зірку Давида», а комуністи спустили прапор Євросоюзу перед мерією Афін, замінивши його прапором Палестини. До речі, упродовж всього повстання лише на його початку був зафіксований спірний випадок можливого застосування студентами зброї, – коли з боку університету обстріляли поліцейський автобус з автомата. Жертв не було.
А ось помста активістам повстання була. Вночі 23 грудня хтось напав на Костадіну Куневу, яка поверталася з роботи, і облив їй обличчя кислотою. Жінка втратила одне око. Кунева, іммігрантка з Болгарії, очолювала профспілку прибиральників і домробітниць Аттіки. Профспілка вступила в конфлікт з компанією «OIКOMET», що належить Нікітасу Ойкономакісу, членові керівництва соцпартії. Компанія набирає іммігрантів, а потім здає їх в оренду метрополітену Афін. Саме там Кунева працювала прибиральницею і, разом з іншими, вимагала виплати належних надбавок за роботу в різдвяні свята. Компанія від виплат відмовилася і загрожувала Куневій розправою. Тоді ж, до речі, стріляли і в її матір.
Факт нападу на Куневу став надбанням гласності і викликав протести в Греції та за кордоном. Але це окремий випадок. Найчастіше такі «акції» залишаються не лише безкарними, а й невідомими. Чи нам, в Україні, цього не знати!
Проте слід віддати належне уряду «Нової демократії». Він намагався уникнути різкого насильства. Добре тренована поліція, яка могла легко вибити демонстрантів з центру Афін, цього не робила. Питання «чому?» залишається відкритим. Так, поліцейські теж люди, і якась частина їх навіть співчувала повсталим. Але над ними є наказ, а його не віддавали. Очевидно, уряд розумів, давши команду «вогонь», він викличе у відповідь реакцію, розв'язавши громадянську війну без правил, а така закінчилася в Греції лише 50 років тому. І тоді зупинити насильство з обох боків вдасться вже не скоро. «Керманичі» Греції усвідомили, що насильство дає сумнівний і тимчасовий результат, але скінчитися може погано – приїзд танків у 1973 році до повсталого Політехнічного університету поховав “чорних полковників”.
Можливо, саме тому жоден силовий міністр не втратив свого місця під час зміни в уряді 8 січня – вони не допустили насильства. Але репутація грецької поліції остаточно підірвана. Тепер вона гарячково прагне довести суспільству свою корисність: тотально заарештовує сутенерів і зірвала конкурс мінета, затримавши сім його потенційних учасниць.
Хоча уряд не стріляв у демонстрантів, але репресії були. По декілька сотень «паліїв» поліція затримувала щодня. Тисячі людей було взято «під нагляд» і внесено до бази даних поліції. Правовою базою для цього служить «антитерористичний» закон, прийнятий Грецією після вибухів хмарочосів 11 вересня в Нью-Йорку. Як, втім, і іншими членами НАТО. Ці закони скрізь критикували як такі, що порушують права людини і дають, під прапором боротьби з тероризмом, поліції і спецслужбам такі повноваження, яким могло б позаздрити НКВД Сталіна. Саме за цим законом суд міста Ларісси засудив як терористів 40 школярів віком 15 років до тюремного ув’язнення. Але пікети біля судів і загальна атмосфера в країні роблять такі рішення нездійсненними, перетворюючи їх на очевидний фарс.
Уряд мав намір ввести війська в Політехнічний університет, святе для греків місце. Але його директор і ректор категорично опиралися, нагадавши, чим це закінчилося в 1973 році. Владі нічого не залишилося, як розв'язати інформаційну війну проти університету, оголосивши його гніздом «хуліганів і паліїв».
Епілог. Чи епілог?
В результаті повсталі виграли, хоча й не перемогли. Уряд відмовився від пенсійної реформи, і навіть підвищив пенсії: на 3–5% по галузях. Знизилася плата за дзвінки зі стаціонарних телефонів на мобільні. Навіть розпустили Кабінет міністрів, але швидше для імітації змін – у новому уряді свої портфелі зберегли більшість членів старого.
Винуватими в повстанні виявилися: міністр туризму (за страйк музеїв), міністр фінансів (забув про світову кризу і вписав до бюджету 2,7% підйому на 2009 рік) і міністр культури, але його давно не любить церква: у новому шкільному підручнику з історії слабко відображена роль православної церкви, що має нині державний статус, у боротьбі з турками в XV–XVIII століттях. Силові міністри, нагадаємо, залишилися.
Зрозуміло, ці перестановки не задовольняють повсталих і опозицію, яка вимагає нових дострокових виборів. Але конституція вирішує їх проводити тільки «у разі національної кризи». Що вважати кризою - незрозуміло. Конституційного суду в Греції немає як такого, тож замовити судове підтвердження ніде.
Але це – у «верхах». А в низах зріють свої рішення. Тому – до уваги і майбутніх керівників повстань, і майбутніх їх супротивників!
Якби дідусь Ленін зараз жив у Греції, то він висунув би гасло: «Вся влада Асамблеям!». Це структури самоврядування, що з'явилися в ході афінського повстання. На відміну від Рад, асамблеї виконкомів не обирають і повноважень їм не дають, а є зборами осіб, об'єднаних спільною проблемою. Визначившись з її рішенням, його реалізують власними силами. Якщо потрібні переговори з державою, шлють своїх парламентерів, але забороняють їм будь-що підписувати без згоди зборів. Виникають асамблеї з різних приводів, іноді - в результаті захоплення будівель і землі.
Перша асамблея з'явилася в Афінах, коли група осіб, відома своєю боротьбою проти приватизації історичного місця – пагорба Філопаппу, що напроти музею Акрополя, зайняла міський культурний центр «Меліна Меркурі». Потім почалися захоплення університетів, шкіл, рідше - виробничих об'єктів і окремих районів. У них асамблеї намагаються встановити зручний для своїх членів ритм життя. Так, наприклад, асамблеї продавців домагаються, щоб магазини не працювали в неділю. Але асамблей поки що мало, і говорити про двовладдя не можна. Поки що.
У Греції, на відміну від України-2004, те, що сталося, революцією не називають, а використовують слово повстання, рідше – інтифада, на палестинський зразок. Натякаючи цим, що влада – це окупанти, «чужі».
І саме в цьому Греція, безумовно, схожа на Україну. У нас влада теж вже стала «чужою». Ми не говоритимемо банальностей про невиконання майданних обіцянок, про відрив влади від народу: в історії так було завжди і скрізь. Але в Україні не можна не помітити наростання саме «бунтарських» настроїв, тяги до повстання.
