Партійне «мило»
На минулому тижні лопнула мильна бульбашка «єдиної і нєдєлімої» Партії регіонів. Луснула так, що проїла очі тим, хто ще вчора цілувався-обіймався під софітами на партійних тусовках і темними зимовими вечорами поза роботою.
Усе це ми передрікали ще кілька місяців тому. Спочатку був Чорновіл. Той, який хотів об’єднання регіонів та БЮТ. Потім був Грицак. Той, у якого Бойко забрав керівництво Київською обласною парторганізацією. Потім – Табачник. Той, якого Борис Колесніков назвав «дешевим клоуном». У регіонах втратили партквитки голова Ради міністрів Криму Віктор Плакида і мер Сімферополя Геннадій Бабенко. Але найцікавіше все ж «у центрі». Бо з подачі того ж таки Колеснікова стріли полетіли в сторону очільників ще одного «місцевого» партійного осередку «групи «РосУкрЕнерго» – у панів Льовочкіна та Бойка. За чутками, на цьому тижні їх також можуть «попросити» з партії.
Конфлікт у Партії регіонів, який ми анонсували ще минулого тижня, оголив чимало інтимних деталей. Зокрема, про Льовочкіна і Фірташа. Виявляється, перший – це людина, «яка все життя працювала дрібним чиновником, яка їздить на броньованому “Мерседесі”, ціна якого півмільйона доларів, має з десяток охоронців, а перед суспільством не зможе продекларувати навіть законну купівлю автомобіля “Жигулі”. Подивіться на його біографію... Де він працював усе своє життя? Він з повзунків, як кажуть, у чиновниках» (З інтерв’ю Бориса Колеснікова для УНІАН).
А щодо Фірташа – взагалі цікава історія виходить. Він товаришує з Льовочкіним (як стверджує останній) «усе життя», а грошей на Партію регіонів не дає. І при цьому увесь час хоче контактувати з Віктором Януковичем.
Віктор Федорович, як і «положено» великому вождю, в усі ці перипетії вникати не дуже хоче. І, як свідчить практика, не буде. Ну, погрюкає трохи на засіданнях. А далі буде дивитися, як хлопці розбиратимуться поміж собою. «Розводити» – головний принцип української (та й не тільки) політики.
У цей час можна з’їздити до Москви, відвідати митрополита Кирила та заскочити на годину-другу у Кремль, поки ще пускають. Що ж до «хлопців», то у них мотивація одна – виграти безмежний доступ до приймальні найрейтинговішого на сьогоднішній день кандидата в президенти. І – нічого особистого.
Зрештою, як показує історія, не всі особи, які докладають найбільших зусиль у виборчій кампанії, у майбутньому стають фаворитами. Адже у більшості випадків – все відбувається навпаки.
