«Фаїна» і «Авось»
Слід відразу зазначити, що правди ми дізнаємося дуже мало, як від однієї, так і від іншої сторони. Наприклад, Служба зовнішньої розвідки так красиво відрапортувала на прес-конференції, що в це мало хто повірив навіть серед пересічних громадян. І це при тому, що самі моряки ще додому не повернулися і їм ще не дали можливості висловити свою думку з цього приводу.
А поки опозиція нападатиме на Президента, а спецслужби відбиватимуться, нам слід на тверезу голову розібратися, чому таке сталося і яких заходів слід вжити. Особливо зважаючи на те, що жертвами піратських захоплень дуже часто стають українські громадяни.
Кому вигідно?
2008 рік став особливо «урожайним» щодо піратських нападів на торгові судна. Упродовж року було захоплено 49 суден (вважайте – майже по одному кораблю на тиждень), ще 46 було обстріляно. Пірати застосовували вогнепальну зброю 139 разів, 889 членів екіпажів було взято в заручники, 32 – поранено, 11 – убито, 29 – зникли безвісти. Загалом, у 2008 році було зафіксовано 293 спроби нападу піратів, тобто майже кожного робочого дня.
Не можна не звернути уваги, наскільки більш технічно «просунутими» стали напади піратів. «Фаїну» захопили за 160 миль від берега. А це – майже 300 км. Деякі судна захоплювали на ще більшій відстані від берега. Наприклад, супертанкеру «Сіріус Стар» зробили «гоп-стоп» узагалі за 800 (!) км від берега. Здійснювати такі захоплення можна тільки маючи точну інформацію про місцезнаходження корабля-жертви. Піратські судна – по суті, рибальські човни – навіть зважаючи на кількість палива й погодні умови, не мають змоги перебувати у відкритому морі тривалий час. Тобто захопити судно можна лише за наводкою – маючи точну інформацію щодо курсу й швидкості руху корабля, аби в певний час вийти в задану точку й перехопити його. Пірати не можуть вийти в море й курсувати туди-сюди, видивляючись у бінокль, коли хтось з’явиться на горизонті. Абсолютно ясно, що самі пірати Сомалі – колишні рибалки-обідранці з автоматами, що видираються на камеру на борт торгових суден, – лише виконавці. А координують їхні дії та забезпечують їх інформацією зовсім інші люди.
Особисто я схиляюся до думки, що в цьому сплеску піратської активності можуть бути найбільш зацікавлені приватні охоронні компанії, насамперед американські, які накачали м’язи й нагуляли фінансовий апетит в Іраку та Афганістані. Проте після настання жорсткої фінансової кризи й приходу в Білий дім нової адміністрації вони не можуть більше розраховувати на щедрі грошові потоки з державної скарбниці. І тому охоронним фірмам потрібно терміново знайти нове поле діяльності.
Найбільш логічним у зв’язку із цим було запропонувати охоронні послуги приватним судновласникам та страховим фірмам. Особливо на тлі поведінки військових моряків США, які здалеку стежать у біноклі лише за тим, щоб на захоплених кораблях пірати дочекалися викупу, особливо не нервували й не виводили ситуацію з-під контролю. І це при тому, що юридично американські військові моряки мають усі повноваження взяти захоплений піратами корабель на абордаж, тим паче, за наявності спеціально підготовлених бійців підрозділів SEAL – бойових плавців. Проте тут є одне «але»…
Що робити?
Піратство поблизу берегів Сомалі завжди було проблемою судноплавства, особливо впродовж останніх 20 років. Це радше проблема самих судноплавних і страхових компаній, яким нічого не залишалося, крім як терпіти, миритися й сподіватися, що, можливо, минеться. Однак саме торік цю проблему вивели на такий рівень, що миритися з нею стало об’єктивно неможливо. У результаті – на тлі новин про нові захоплення всі більш-менш великі морські держави направили в регіон Африканського Рогу бойові кораблі, яким деколи вдається запобігти захопленням, відігнати піратів чи навіть заарештувати їх.
Однак це не зможе розв’язати проблему піратства. У принципі, є кілька варіантів протидії цьому явищу. Але слід одразу зазначити, що існує дві головні проблеми – юридична й технічна. І головна закономірність полягає в тому, що технічно найбільш ефективні заходи є майже неприйнятними в юридичному плані. І навпаки.
Отже:
1. Направлення в регіон Африканського Рогу, а саме – в Аденську затоку і до узбережжя Сомалі, бойових кораблів великих морських держав.
Цей захід є юридично найчистішим, але технічно – найбільш неефективним. З юридичної точки зору є відповідні резолюції ООН і дозвіл уряду Сомалі. Проте екіпажі бойових кораблів не зможуть організувати стовідсотковий огляд усіх човнів, що виходять із портів у море. У принципі, бойові кораблі можуть повністю заблокувати узбережжя і порти Сомалі, однак це спричинить гуманітарну катастрофу, особливо на території відносно стабільних уламків колишньої Сомалі – Сомаліленді та Пунтленді. Адже значна частина човнів усе ж таки виходить у море для вилову риби, чим і заробляють на життя їх команди, а члени піратських банд можуть за рахунок награбованого купувати продукти в магазині, поки військові кораблі не зникнуть з горизонту. Крім того, далекі походи бойових кораблів потребують неабияких коштів, тому під час фінансової кризи такі затяжні круїзи не можуть собі дозволити навіть США. І нарешті, в регіоні відсутня необхідна інфраструктура й бази, на яких військові кораблі могли б проводити поточний ремонт і поповнювати запаси палива та провіанту. Таким чином, направлення бойових кораблів для виявлення піратів навдогад – це, швидше, ефективний піар, ніж практичний захід.
2. Ескорт торгових суден бойовими кораблями.
Це було б логічно за часів СРСР, коли радянські бойові кораблі мали бази в Ефіопії, Ємені та інших країнах і могли постійно перебувати в Індійському океані. Але в наші дні на якій підставі, приміром, «Гетьман Сагайдачний» супроводжуватиме судно з українським екіпажем, яке належить якійсь кіпрській компанії і взагалі йде під прапором Панами чи Ліберії? Хто за це платитиме? Оплатити такий гарантований захист не в змозі ані українська казна, ані приватний судновласник. Понад те, навіть у могутній морській країні США кораблі ВМС ескортують лише судна, які зафрахтовані урядом США й перевозять вантажі, що належать американському уряду.
3. Організація конвоїв та супровід бойовими кораблями.
Так США і Великобританія під час Другої світової війни охороняли свої кораблі від нападів німецьких підводних човнів. Це був єдиний ефективний захід з точки зору протичовнового захисту, однак у плані логістики кораблі були змушені простоювати як біля узбережжя США, чекаючи на закінчення завантаження всіх суден конвою, так і біля берегів Англії, чекаючи своєї черги вже на розвантаження. У ситуації нинішньої жорсткої конкуренції на ринку морських перевезень судновласники навряд чи погодяться на простій своїх суден на зовнішніх рейдах портів – навіть під дулом пістолета. Тобто навіть якщо цей пістолет опиниться біля голів найнятих судновласником моряків.
4. Виявлення та знищення інформаційних мереж піратів.
Суть ідеї полягає в тому, щоб «вирахувати» й нейтралізувати інсайдерів, які «зливають» піратам інформацію про кораблі, їх маршрути й характер вантажів. Попри свою логічну привабливість, ця ідея майже не реалізовується. Передовсім тому, що інформація про морський трафік є відкритою, тож, знаючи час виходу та маршрут корабля, досвідченій людині з калькулятором не важко буде вирахувати час прибуття судна в певну точку – особливо беручи до уваги те, що зазвичай усі торгові кораблі йдуть на економному ходу зі швидкістю в середньому 15–20 км/год. А нейтралізувати штаби піратів на території власне колишнього Сомалі методом спецоперації взагалі практично нереально.
5. Наприкінці 2008 року Ефіопія запропонувала племінним лідерам Пунтленду розмістити в портах та прибережних селах цієї частини колишнього Сомалі кілька тисяч ефіопських миротворців з метою запобігти базуванню піратських банд і суден.
Немає даних, чи одержала ця ідея перспективу практичної реалізації. Проте на даний момент Ефіопія і так «застрягла» в іншій гарячій частині колишнього Сомалі, і навряд чи хтось має особливе бажання втручатися у відносно стабільні регіони Пунтленду та Сомаліленду, які, з іншого боку, є головними піратськими базами. Ну а серед членів НАТО або інших країн ідея проведення десантних операцій і зачисток на березі не приваблює навіть найпалкіших «яструбів».
6. «Кораблі-перевертні».
Цю ідею висунув данський адмірал Пер Крістенсен, командир багатоцільового корабля «Абсалон», що діє в північній частині Індійського океану. Він пропонує розмістити на торгових кораблях озброєні групи спецназу, які атакуватимуть піратів, що збраються взяти корабель на абордаж. Загалом ця ідея не нова. За великим рахунком, щось подібне придумали англійці ще за часів Першої світової війни. Тоді війна на морі ще велася за джентльменськими правилами. Німецький підводний човен, помітивши у перископі торгове судно Антанти, спливав, наводив на корабель гармату, далі висилалася на шлюпці команда, яка вилучала суднові документи. Команді та капітанові корабля-жертви давали час сісти на шлюпки й відійти на безпечну відстань, після чого німці топили корабель гарматним вогнем і торпедами. У відповідь на це англійці почали ставити на торгових кораблях замасковану зброю, з якої відкривали вогонь по німецькому човну, щойно той спливав. Відтоді німці почали топити все, що бачили в перископі, без жодних реверансів.
Якщо вірити байкам старих флотських замполітів, що гуляють Інтернетом, то в СРСР теж кілька разів висилали в похід торгові кораблі з групами озброєної морської піхоти на борту. Після кількох безжалісних розправ з піратами, що полізли на борт, судна під серпово-молоткастим стягом уже оминали десятою дорогою.
Проте у наш час така ідея неможлива з двох причин. По-перше, з настільки організованою розвідкою вирахувати «корабель-перевертень» для піратів не становитиме труднощів – щоб змусити судно даремно тинятися морем і палити мазут. По-друге, згідно з усіма міжнародними конвенціями в галузі торгового судноплавства, розміщувати на борту зброю заборонено. На танкерах – категорично. Отже, така ідея є юридично неможливою.
7. Приватні охоронні кораблі.
Цю ідею ще в листопаді запропонувала судновласникам найвідоміша охоронна компанія Blackwater. Та сама, з якою днями Держдеп США розірвав контракт на охорону дипломатів в Іраку. Blackwater спеціально переобладнала колишнє наукове судно «Макартур», перетворивши його на плавучу базу для охоронців (до 30 осіб), і навіть з вертольотом. Оскільки, як було сказано вище, розміщувати на борту озброєну охорону заборонено конвенціями, компанія Blackwater офіційно запропонувала озброєний ескорт на окремому кораблі. Проте цією пропозицією поки що ніхто не виявив бажання скористатися. Очевидно, через неабияку вартість такого задоволення. Замовити такий ескорт – це, по суті, сплатити фрахт ще одного корабля, але з дуже дорогою командою. В Іраку на суші охоронці Blackwater отримували в середньому $10–20 тис. Навряд чи морські послуги цієї компанії коштуватимуть дешевше.
8. Озброєна охорона на борту.
Цей метод в економічному плані був би найбільш доцільним. За будь-якого розміру грошової винагороди розміщення приватних охоронців на борту однозначно обійдеться дешевше, ніж фрахт навіть найбільш жалюгідної ескортної «посудини». За наявності озброєної охорони й страхова вартість вантажу та корабля буде значно нижчою.
Однак, згідно з чинними нормами морського права, на торгових суднах не може бути зброї. За радянських часів у капітана корабля був тільки пістолет, який знаходився у сейфі разом із дипломатичною поштою. Але так було за совка, зараз це вже відійшло в минуле.
Треба визнати, що чинні морські конвенції не залишають можливостей для організації безпеки належним чином і лише грають на руку піратам.
Однак якщо знову глянути на сплеск піратства через призму можливої змови охоронних компаній, то мета всього шоу – змусити світ змінити правила судноплавства і відчинити правове вікно для розміщення озброєних найманців на торгових кораблях.
9. Єдина лазівка.
Найбільша іронія з «Фаїною» в тому, що це вщерть навантажене зброєю судно не мало права використовувати її для свого ж захисту. За такої організації «Фаїна» з правової точки зору була приречена від початку плавання. Торгівля зброєю в Україні – це VIP-бізнес «наближених», але щодо організації – чиста комерція. Навряд чи хтось мав намір витрачати гроші на озброєний ескорт. Хотіли нишком проскочити «на авось». Не вдалося – «попалися».
Водночас викликає подив те, чому «Фаїна» не скористалася єдиною юридичною лазівкою. Її суть полягає в тому, що для супроводу важливого вантажу можна винайняти кілька охоронців і розмістити їх на кораблі як супровід. По-друге, разом із контрактом на основний вантаж укладається мікроконтракт на постачання, умовно кажучи, двох-трьох кулеметів та ящика патронів. У разі нападу піратів супроводжуючі розпаковують ящики й застосовують зброю за прямим призначенням. І потім це можна списати на форс-мажор.
Чому цього не зробили – єдине питання до тих, хто відповідав за організацію транспортування такого делікатного вантажу. Усе інше – демагогія та піар. Найближчим часом усі ми потонемо в них по вуха.
