Недовагітний
Хто вселив у Януковича таку «велич» і натхнення, однозначно сказати важко. Хоча це міг бути цілий комплекс навіювання. По-перше, групою нових наближених до головного тіла тіл меншого калібру – Льовочкіна-Бойка-Фірташа. По-друге – частими запрошеннями «на чай» до Секретаріату Ющенка. По-третє, найбільшим (станом на кінець січня 2009 року) рейтингом у номінації «кандидат у президенти».
Отже, Янукович до минулого четверга був «в ударі».
Щоправда, і до цього, і особливо після не зовсім «в ударі» перебувало до півсотні депутатів-регіоналів, які не можуть до кінця збагнути, з якої сьогодні диспозиції вони грають – чи то з опозиційної, чи з провладної (себто пропрезидентської). Більшість із цих п’ятдесяти, не отримуючи відповіді на нагальні проблеми власного розвитку і власної перспективи, раніше висиджували по п’ять годин у приймальні Лідера, тепер – по стільки ж – у приймальнях Льовочкіна і Бойка. І – ніякої реакції.
То ж чи можна було при такому підході сподіватися, що Рада в єдиному пориві вижене Тимошенко з прем’єрського крісла і посадить туди вічно хворіючого у найгостріші політичні моменти Януковича? І звідки це після провального голосування за відставку Тимошенко такі щирі прояви надії окремих регіоналів з Януковичем на чолі на позачергові вибори нового президента і нового парламенту? Це де ж такий оптимізм продають?
Тим часом про перспективи розвитку партії і про досягнуті домовленості (в Секретаріаті чи у вузькому колі з Фірташем та Льовочкіним) уже давно ніхто не звітує: Янукович – «в небесах», Єфремов – за збором підписів про розпуск Верховної Ради, Ахметов – у «сплячці», Герман та Бондаренко – щось підкріплюють медійно (часто самі собою, бо інколи і справу нікому доручити), частина депутатів – у пошуках нового політичного даху, ще інша частина – в очікуванні змін.
Зібрати підписи про розпуск Ради та «обнулити» свої списки регіоналам навряд чи вдасться. Ті само п’ять десятків депутатів не ймуть віри, що в наступному списку ПР їх раді будуть бачити. Немає дурних у часи кризи витягувати гроші на кампанію із «широких штанин» і опинитися в непрохідній частині списку! Немає й мотивації – бо від бездіяльності «нагорі» в партії більшість регіоналів тиняються порожніми коридорами влади і готові бігти куди завгодно, якщо їм хтось покаже вихід. У маленьких компаніях дедалі частіше трапляються розмови про зміну партійного лідера та відкритий внутрішньопартійний бунт. Є й такі, що бігають до Кучми та питають, чи не передумав він, бува, ніколи не займатися політикою.
Усе зводиться до одного: Партії регіонів треба перестати бути трошки вагітною і визначитися, де, зрештою, вона: в опозиції чи у владі.
