Лавра Мазепи
До сьогодні дзвіниця залишається найвищою спорудою Києва – 96 метрів. Збудовано її коштом гетьмана Івана Степановича Мазепи, який 1707 року виділив на цю справу 73 тисячі золотих. Будову мурували довго і завершили аж 1744-го. На той час гетьман вже 32 роки, як спочив у Бозі, і попри те, що протягом цього часу лаврські духовники вправно проклинали Мазепу і добре потринькали його гроші за нецільовим призначенням - дзвіниця вийшла знаменита.
Чотириярусна монументальна вежа є найвищим, але не найдорожчим проектом Мазепи у монастирі. Найдорожче обійшлося будівництво кам’яного муру навколо Печерської Лаври - мільйон золотих. Оборонні стіни зводили за всіма вимогами тогочасного військово-інженерного мистецтва. І по завершенню будівництва Печерська обитель перетворилася на неприступну фортецю у тих межах, які донині визначають кордони древнього монастиря.
Мазепа фінансував відновлення головного храму Лаври - Успенського собору, який тривалий час бовванів пусткою після «паломництва» сюди кримського хана Менглі-Гірея. 20 500 золотих гетьман фундував на позолочення бань Успенського, 2000 - на великий срібний свічник до нього, 2400 - на золоту чашу й оправу до Євангелія, 3000 - на золоту митру.
Коштом гетьмана відреставровано Троїцьку Надбрамну церкву (що на головному вході до монастиря).
Збудовано «перлину українського бароко» - храм Усіх Святих, Онуфріївську вежу-церкву, Микильську лікарняну церкву і друкарню. У Нижній Лаврі церкви Воздвиження Чесного Хреста і Різдва Богородиці споруджено на гроші двох козацьких полковників, членів адміністрації Мазепи. Власне, практично все, що можна сьогодні побачити у Лаврі - це архітектура у стилі українського бароко, яка залишилася у спадок від гетьмана. «Не було і не буде подібного до нього», - писав печерський монах-сучасник Мазепи. І як у воду дивився. Бо з відходом гетьмана золотий час розбудови і процвітання Лаври закінчився.
Усі наступні правителі, починаючи з Петра І, ставилися до Лаври як до дарохранительниці, з якої почитали за гріх щось не урвати. До Петербургу перекочовували найбільш цінні речі з монастирської скарбниці після кожного візиту до Лаври когось із монарших осіб. Більш-менш пристойно на тлі всіх інших виглядає хіба що Потьомкін, який фінансував прокладення кам’яних доріжок від церкви до церкви у монастирі. Щоправда, такий порив благодійності у генерал-фельдмаршала спричинився перед приїздом до Лаври Катерини ІІ, щоб «матушка не загрузла с карєтой». Цариця, відвідавши святу обитель, «поклонилась святим мощам угодников Христовых» і розпорядилася секуляризувати (себто конфіскувати ) все монастирське майно - землі, села і хутори (добру половину яких подарував Лаврі той самий Мазепа). Все це добро, завдяки якому Печерська обитель була економічно самостійною, стало державною власністю Російської імперії. Втративши економічну незалежність, монастир перейшов у цілковите підпорядкування Петербурга і залежність від «царської ласки». За таких умов дуже скоро Лавра з головного духовного центру «другого Єрусалиму» (так іменували Київ за часів Мазепи) перетворилася на рядовий монастир імперії.
Наступний після Катерини удар «під дих» Лавра отримала у 1918 році, коли ті, хто був «нічєм» і став «всєм», допавшись до монастирських скарбів, визначили їхню духовну і мистецьку цінність кількістю пудів золота і срібла та пустили все це на переплавку. «Колишній монастир - центр релігійного пригноблення трудящих перетворено на заповідник - осередок пролетарської войовничої безвірницької культури», - за таким підписом 1932 року було випущено листівки з зображенням Лаври.
Минуло сімдесят літ і до Лаври знову повернулися служителі культу.
Але десятки років панування пролетарської культури далися взнаки всім. І новим господарям обителі також. Вочевидь, саме з цієї причини на території тисячолітнього монастиря вони розгорнули фронт ударного будівництва, у процесі якого зруйнували два десятки старовинних будівель, зате намурували понад 15 тисяч метрів нових європлощ.
За такі діяння Лавру можуть попхати зі Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО, бо новозбудовані споруди у монастирі не становлять ні історичної, ні мистецької цінності і псують старовинний архітектурний лик. Але ще швидше, як прогнозують геологи, тисячолітня обитель може просто з’їхати вниз по пагорбах, бо вищезгадане будівництво катастрофічно підняло рівень підземних вод і вони вже сьогодні активно руйнують древні фундаменти.
У вісімнадцятому столітті було написано чимало літературних творів з осанною діянням Мазепи.
Ось цитата з найбільш знаменитого, що належить перу ректора Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича: «Послав Бог рівнонебесному Монастирю Печерському мужа доброчинного, Древнім пастирям ревним він, ревний, подібний»…
Цікаво, чи пошле Бог рівнонебесному монастирю у його історії ще бодай одного, подібного до Мазепи?
