Квартплата з політичним підтекстом
Якнайгостріші баталії між Україною і Росією на газовому фронті практично не залишають сподівань на те, що ціна газу буде для наший країни нижчою, ніж для європейських країн, тобто в межах чи не за $470. Ну, а високі газові розцінки, як свідчить практика, неминуче «потягнуть» за собою ціни практично на все. У першу чергу, зрозуміло – на житлово-комунальні послуги.
І як би не мудрували місцеві депутати, в нашому випадку – київські, щодо мораторіїв на підвищення тарифів, а мер Києва Леонід Черновецький скільки б не запевняв, що «...я і моя команда до останнього боротимемося, щоб захистити киян від високих цін», уникнути непопулярних кроків їм навряд чи вдасться.
Тим більше, влада давно готова до того, щоб у разі більш-менш слушного для такого радикального кроку моменту тут же, не зволікаючи, відразу і «зробити» крок. Адже необхідні розрахунки з підвищення квартплати для населення Києва вже зроблені. З цими розрахунками на одному з пленарних засідань Київради наприкінці минулого року депутатів, міського голову і самих киян, а сесійні засідання, нагадаємо, транслюються в прямому ефірі столичного ТБ, познайомили перший заступник голови КМДА Анатолій Голубченко, начальник ГУ цінової політики КМДА Василь Яструбинський і голова постійної комісії Київради з ЖКГ, депутат від «Громадського активу Києва» Юрій Бондар. Якщо коротко, не вдаючись у деталі, то – платежі за квартиру і комунальні послуги вже з минулого 1 грудня (крайній термін – 1 січня 2009 року) могли збільшитися в середньому в 1,7 разу. Тобто, в середньому за однокімнатну квартиру треба було б платити приблизно 178 грн (сьогодні –147), двокімнатну – 338 замість 268, трикімнатну – 462 (сьогодні 367).
Щоправда, тоді підвищення було зупинене – втрутився мер зі своєю філософією «багаті заплатять за бідних», і Київрада мінімальною більшістю голосів підтримала рішення про істотне подорожчання комунальних тарифів (до 10 разів!) тільки для юридичних осіб. Проте, як читачеві, мабуть, відомо, суперечка навколо законності цього рішення, а, точніше, розпоряджень мера з цього приводу, донині не закінчена, навіть попри те, що Президент України Віктор Ющенко двічі(!) скасовував відповідні документи, підписані Черновецький щодо цього питання. А погашати «Київенерго» різницю між діючими тарифами на ЖКП і собівартістю послуг міської влади не тільки дедалі важче, а часом взагалі нема чим – що й відбувалося, починаючи з середини жовтня минулого року. Пригадаємо, чим деколи оберталося для рядових киян ця, фактично штучна, заборона подорожчання оплат послуг ЖКГ – тисячі будинків Києва у грудні опинились у ситуації, коли відключали то воду гарячу, то опалення, то газ перекривали. І погрози подібних дій, на жаль, залишаються актуальними і сьогодні.
Більш того, ці погрози наростають – незважаючи на те, що і міська влада, і «Київенерго», і «Нафтогаз України» в один голос запевняють, що столичне населення, мовляв, дуже дисципліноване, щомісячні проплати за квартиру, воду, газ, тепло, електрику залишаються на рівні майже 90-95%. Чому наростають? Та все тому ж – дедалі більше випирає невідповідність між існуючими тарифами (нагадаємо, вони були підняті Черновецьким на початку минулого року приблизно удвічі) і реальною собівартістю послуг, яка й породжує астрономічні заборгованості міста перед «Київенерго», самого «Київенерго» перед «Нафтогазом», а «Нафтогазу», відповідно, перед постачальниками газу. Питання про те, наскільки ефективно ці монополісти застосовують сучасні технології у виробництві послуг, чому їхні послуги такі дорогі, чому вони намагаються вирішувати фінансові проблеми своїх підприємств переважно через підвищення тарифів, поки не чіпаємо. Бо це – окреме, дуж-же цікаве питання, на яке ще жодного разу (!) навіть на сесіях Київради, де розглядалися проекти рішень про тарифи, компенсації тощо, ніхто так до ладу і не відповів, хоча депутати просили-молили. До речі, саме ці «таємниці двору» постійно змушують депутатів, особливо представників опозиції у Київраді, робити гучні заяви про те, що, мовляв, «Київенерго», як і весь «Київенергохолдинг», просто шантажують місто і владу, маючи на меті тільки одне – підвищення тарифів на свої послуги!
До речі, остання інформація, озвучена куратором ЖКГ у столиці, першим заступником голови КМДА Анатолієм Голубченком така: не погашеними містом залишаються 290 млн грн цієї самої різниці у тарифах. Здавалося б, не така вже й значна сума для бюджету майже у 25 млрд грн, але, як не раз писав «Главред», міська казна вже до осені почала «світити дірками», а до кінця грудня, за інформацією депутатів з бюджетної комісії Київради, ці дірки розрослися до фантастичних розмірів – понад 5,5 млрд грн.
Цікаво, що остання інформація, озвучена іншою стороною – заступником голови НАК «Нафтогаз України» Володимиром Триколичем, звучить ще загрозливіше – заборгованість «Київенерго» перед «Нафтогазом» щодня збільшується на 15 млн грн і до кінця минулого тижня становила 650 млн грн. Обнадіює лише те, що Триколич запевняє – незважаючи на таку заборгованість, «Нафтогаз» постачання газу столиці не припиняв і не збирається цього робити, а всі проблеми киян з теплом, газом і гарячою водою виникають виключно «завдяки», мовляв, міській владі і «Київенерго».
Натомість, тільки-но повернувшись з відпустки, мер Черновецький заявивсьогодні, що «борг зростає з суб'єктивних причин – затята позиція «Нафтогазу», який не хоче здійснювати залік згідно з постановою Кабінету Міністрів. Вони нам винні, і ми їм винні. Ні копійки не заплатимо, поки вони не підпишуть всі документи, про те, скільки вони винні і як вони збираються з нами розраховуватися».
Але, в будь-якому випадку, всі ці корпоративні розборки ентузіазму мільйонам киян, звісно, не додають – тримають у постійному страху, що в найлютіші морози тепло і відключать! Але як би там не було, а достеменно кожному ясно одне – ситуація, що розгорнулась наприкінці минулого року з проплатами за ЖКП, підхльоснута, до того ж, фінансовою кризою, і не розв’язана дотепер, ясно показала – старі тарифи на ЖКП для населення Києва не встоять.
Наприклад, той самий Голубченко, якого називають найбільшим лобістом підвищення тарифів для населення, буквально напередодні нового року ще раз підтвердив свою відданість справі введення у столиці «економічно обґрунтованих» тарифів: «Хочемо ми того чи ні, але після закінчення мораторію, з 1 квітня, нам доведеться підвищувати тарифи для населення. Не підвищуючи тарифи, 2009 рік ми не проживемо».
Але, на думку першого заступника Черновецького, тарифи треба вводити поетапно, раз на квартал, щоб пом'якшити фінансовий удар для столичних родин. Це – по-перше. По-друге, дотувати з бюджету не компанії, що виробляють ці послуги, а малозабезпечених киян – у цьому випадку з міської казни піде тільки до 250 млн грн замість 2 млрд грн, які довелося б платити підприємствам того самого «Київенергохолдингу», якби надалі діяла схема: тарифи попередні, компенсація різниці – з бюджету. І, по-третє, підвищення тарифів на ЖКП для населення, зрештою, знизить фінансове навантаження на юросіб, які сьогодні платять за газ, світло, воду, тепло набагато вищу ціну, ніж населення. Голубченко також признався, що мер Києва – в курсі діла щодо його ідей і прихильно до них поставився.
Єдине, що може на якийсь час утішити киян, так це дія того мораторію, про який згадує Голубченко, і за який на останньому в 2008 році засіданні Київради проголосував 101 зі 120 міських депутатів. Причому один з головних натхненників ухвалення такого документа – лідер БЮТ Олександр Зінченко – запевняв «Главред», що основна цінність мораторію полягає в тому, що тепер «без окремого рішення Київради ніхто, і мер Києва зокрема, не зможе скасувати мораторію і одноосібно підвищити тарифи»!
Іншими словами – до квітня 2009 року, тобто періоду дії цієї заборони, тарифи на ЖКП, транспорт, хліб тощо підвищуватися, у принципі, не повинні. Якщо, звісно, більшість Київради не перегляне своє ж рішення у зв'язку з якими-небудь форс-мажорними обставинами.
А такі обставини дуже навіть можуть виникнути! Причому, форс-мажор може зіграти роль як каталізатора в перегляді тарифів у бік їхнього збільшення, так і, навпаки.
У першому випадку, таким каталізатором можуть стати, перш за все:
– високі ціни на газ для України;
– не такий багатий міський бюджет, щоб вчасно і без проблем компенсувати різницю в тарифах на ЖКП (сьогодні депутати говорять про цифру понад 2 млрд грн на рік для такої компенсації);
– неможливість або небажання створювати у столиці так званий резервний фонд у розмірі хоч би до 300 млн грн – для потреб ЖКГ;
– крупне ЧП або техногенна катастрофа на якому-небудь з найважливіших об'єктів ЖКГ Києва, і – як наслідки цієї події – визнання стану всієї житлово-комунальної системи міста катастрофічним;
– підвищення в односторонньому порядку тарифів на газ, електроенергію, тепло чи воду з боку найвищих органів влади.
У другому випадку, каталізатором перегляду рішення про мораторій з погляду продовження заборони на будь-яке подорожчання послуг ЖКГ для населення столиці можуть стати, головним чином, тільки вибори.
Точніше, близькість або, можливо, позачерговість виборів – чи до парламенту, чи до Київради, виборів мера, президента України. Міські депутати, точніше, політичні сили, які вони представляють у Київраді, в боротьбі за голоси виборців просто не посміють у такий період ухвалювати непопулярні рішення. Тим більше, якщо переддень виборів співпаде з наростанням соціальної незадоволеності, пов'язаної з економічною кризою, яку владі на той час не вдасться погамувати. Зрозуміло, що будь-яке рішення тоді буде популістським, політичним і не матиме під собою серйозного економічного обґрунтування. Швидше за все, як це не раз бувало, подібні політичні рішення тільки заганяють проблеми в безвихідь, а розплачуватися все одно доведеться. Тому ж таки електорату!
А ось говорити про те, що бюджет Києва в період значного спаду виробництва в кризовий період може реально бути таким, яким декларує мер Черновецкий – до 70 млрд грн – навряд чи серйозно. А, отже, навряд чи доречно говорити і про те, що в бюджеті депутати наважаться закласти суму більш ніж у 2 млрд грн (це – по мінімуму!) як компенсацію підприємствам «Київенергохолдингу». Ну, а коли бракує грошей у казні, то залишається їх знайти в кишенях киян – третього, як мовиться, не дано. Бо всі ці платні обіди з бізнесменами, переселення самотніх людей похилого віку – в обмін на здачу їхніх квартир у оренду – в побудовані міською владою будинки для літніх людей «Кращий дім», добровільно-примусові внески багачів на соціальну сферу, збільшення штрафів за евакуацію авто і подібні до цього заходи, придумані особисто Черновецький як додаткові статті поповнення міського бюджету, звісно ж, вічні дірки в казні залатати не допоможуть.
Тобто сьогодні ситуація для рядового городянина – споживача благ цивілізації – невтішна. Можна, напевно, сміло стверджувати – якщо не вибори, то квартплата, швидше за все, таки підвищиться ще до літа. Можливо, тільки «улюблені бабусі» в особливому накладі не залишаться, бо для них адресну компенсацію депутати, у будь-якому випадку, передбачать. Більш того, до сьогодні в мерії наполягають на швидкому впровадженні так званої соціальної картки киянина. На цю картку з міського бюджету перераховуватимуться всі належні конкретному її володареві доплати, і він зможе нею розплачуватися, в тому числі і за комунальні послуги, що подорожчали. Таких сімей у Києві, яким, виходячи з сум їхніх доходів, належать житлові субсидії, набирається приблизно 250 тисяч (нагадаємо, що протягом року кількість зареєстрованих у столиці сімей, враховуючи й самотніх громадян, коливається в межах 1-1,3 млн), а щомісячні субсидії, в середньому, не перевищують 100 грн.
Тобто, навіть проста арифметика показує – влада має велику спокусу підвищити тарифи на ЖКП хоча б у півтора рази, щоб ті більш як 700 тисяч сімей платили сповна, і бюджет особливо не постраждав – на компенсації малозабезпеченими буде потрібно всього лише до 250 млн на рік!
Правда, як насправді розгортатимуться події – сьогодні навряд чи хто візьметься передбачити з великою мірою точності, ситуація стане набагато яснішою, швидше за все, тільки після 22, а, може й аж після 29 січня 2009 року, коли депутати Київради затвердять міський бюджет. Поки, за нашою інформацією, думки щодо підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги для всього населення Києва поділилися.
Наприклад, у фракції «Громадський актив Києва» під верховенством Олександра Пабата донині певною мірою зловтішаються. Мовляв, якби в 2006-2007 роках тарифи на ЖКП підвищили, як пропонував мер і його більшість, в цілому в 3,4 разу, а не в 1,9, то сьогодні б не було проблем з «Київенерго» і «Нафтогазом» у платежах!
Натомість до традиційних опозиціонерів у Київраді сьогодні також тяжіє в питанні тарифів, наприклад, промерська фракція Партії регіонів – адже політрада партії ухвалила політичне рішення, яким зобов'язав своїх повпредів у всіх місцевих органах влади жодним чином не підтримувати підвищення тарифів для населення у кризовий період.
Крім усього, тут ще й колишній мер Києва, а нині народний депутат Олександр Омельченко, так би мовити, підлив масла у вогонь горезвісної теми тарифів у Києві. Його прес-служба сьогодні повідомила «Главреду», що екс-мер виграв справу про тарифи в Апеляційному адміністративному суді міста Києва. Рішення суду від 9 січня 2009 року свідчить, що підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги у 2006 році у столиці за рішенням чинної київської влади, було незаконним. І, мовляв, тепер «кожен киянин і організація, які платили за житлово-комунальні послуги, мають право звертатися з приводу стягнення незаконно нарахованої суми зі всіма наслідками для бюджету Києва і Київської міської державної адміністрації». Так, в усякому разі, прес-служба нардепа коментує можливі наслідки цього судового рішення.
