Четвертий рік Президента
2008 рік став для Президента на порядок менш успішним за попередній 2007-й. Якщо тогоріч до перемог Президента можна було прирахувати проведення дострокових парламентських виборів, то в минулому році яскравих перемог Президента знайти практично неможливо. Соціологічні дослідження підтверджують цю тезу, адже ще наприкінці 2007 року Віктора Ющенка підтримували майже 20% громадян України, натомість зараз свою підтримку Президентові висловлюють трохи більше як 3% українців. А за даними дослідження Центру Разумкова «Думка громадян України про підсумки 2008 року, владу, політиків, ситуацію в Україні», більшість українців саме Віктора Ющенка назвали головним політичним розчаруванням року.
З боку могло здаватися, що 2008 рік для Віктора Ющенка починається щонайкраще – позаду дострокові парламентські вибори, створено «майже пропрезидентську більшість і уряд» та непочатий край роботи з реформування країни і поліпшення життя кожного українця. Але на посту прем'єра була Юлія Тимошенко, і цей факт давав майже 100% гарантію, що війна між нею і Президентом неминуча, адже два основні претенденти на президентський пост у виборчих перегонах 2009 року аж ніяк не могли ужитися в одній владній команді.
Конституційний фронт
Юлія Тимошенко почала 2008 рік зі своєї стратегічної виборчої ініціативи по виплатах «Юлиной тисячі». Віктор Ющенко знайшов чим відповісти, і початок року ознаменувався гучною ініціативою з проведення конституційної реформи. Ще 27 грудня 2007 світ побачив указ Президента №1294 «Про Національну конституційну раду». За планом, НКР мала розробити проект нової редакції Конституції України, яка врегулювала б відносини всіх гілок влади в країні і, як говорили, збільшила б повноваження Президента.
Вже 18 лютого Віктор Ющенко затвердив особовий склад конституційної ради кількістю 97 осіб. Через два дні під головуванням Президента відбулося перше і єдине засідання НКР, створено його робочі органи і визначено основні напрями роботи.
Справді, інформаційного галасу від цієї затії Президента було багато – про конституційні зміни багато говорили, дебатували і сперечалися, але зрештою з усього цього вийшов «пшик». Для розробки конституційних змін у рамках НКР з представників всіх основних політичних сил України створили робочу групу, яка мала незабаром розробити проект конституційних змін. Але не попрацювало це утворення і місяця, як про припинення роботи в рамках НКР заявили представники Блоку Литвина, Партії регіонів і БЮТ. Вони розповіли про те, що вся затія з НКР – це прикриття особистих політичних планів Президента. Після цього стало зрозуміло, що через парламент дітище НКР не пройде.
Політична весна минула під знаком дебатів про можливість проводити конституційні зміни в обхід парламенту на референдумі. Президентська НКР продовжувала працювати і навіть напрацювала якийсь проект конституційних змін, але це вже було нікому не цікаво. Останню і жирну крапку на затії з НКР і президентськими конституційними ініціативами поставив Конституційний суд, який своїм рішенням від 18 квітня дав чітко зрозуміти, що змінювати Конституцію в обхід парламенту неможливо.
Відносини з Росією
На початку 2008 року здавалося, що Віктор Ющенко порозумівся з російським керівництвом. У лютому Президент України двічі літав до Москви для спілкування з Володимиром Путіним. 12 лютого почався перший візит, в рамках якого Віктор Ющенко і Володимир Путін говорили про перспективи стратегічних відносин між двома країнами. Результат цієї поїздки – підписання плану дій Україна-Росія до 2009 року, який сам Віктор Ющенко оцінив як «реальну можливість відповісти по суті на два-три десятки найскладніших питань двосторонніх відносин України і Росії». 22 лютого Ющенко знову їздив до Москви на зустріч глав держав СНД, де знову зустрічався з Володимиром Путіним.
Такі «теплі» відносини з російським керівництвом тривали недовго. Серпнева війна на Кавказі між Грузією і Росією розставила всі крапки над «і» у відносинах між Віктором Ющенком і новим російським керівництвом на чолі вже з президентом Росії Дмитром Медведєвим і прем'єром Володимиром Путіним. Віктор Ющенко зайняв чітку публічну позицію в конфлікті на Кавказі, їздив у Тбілісі підтримати грузинський народ, жорстко поставив питання про участь ЧФ РФ у військових діях. Президентська позиція була щира і принципова, але вона безповоротно налаштувала проти Ющенка росіян, тепер і Медведєв, і Путін не перестають повторювати, що ніколи цього українському Президентові не пробачать.
Прорив на СОТовому фронті та НАТОвський провал
Ледве ставши Президентом, Віктор Ющенко заявив, що вступ України до Світової організації торгівлі є одним із найголовніших завдань країни. Спочатку довгоочікуваний вступ у СОТ обіцяли на літо 2006 року, потім на 2007 рік, потім на 2008-й. Президент навіть назвав вступ до Світової організації торгівлі мало не справою своєї честі.
І ось - довгождане сталося. Після підписання всіх необхідних протоколів і ухвалення всіх необхідних СОТових законів 5 лютого 2008 року Віктор Ющенко особисто їздив на засідання Генеральної асамблеї СОТ, де і підписав протокол про вступ до цієї організації. Президент назвав цю подію «надзвичайно важливим кроком до повноцінної інтеграції України в світовий економічний простір». Правда, повноцінними 152-ми членами СОТ ми стали трохи пізніше, 16 травня, після того, як договір про ратифікацію вступу у СОТ підтримала Верховна Рада. По суті, вступ у СОТ став найбільшим політичним успіхом Віктора Ющенка в 2008 році.
Похвалитися такими успіхами у відносинах України з НАТО Президентові навряд чи вдасться. На початку 2008 року Президент і вся країна серйозно розглядали можливість того, що вже на квітневому Бухарестському саміті країн НАТО Україні можуть дати План дій зі вступу в НАТО, що відкриє нам шлях до вступу в Північноатлантичний альянс. Але цим планам Президента і українського МЗС не судилося збутися. Позиція Франції та Німеччини не залишили нам шансів на ПДЧ, і навіть візит Джорджа Буша до Києва напередодні Бухарестського саміту справі не допоміг. Усе перенесли на грудневий саміт НАТО в Брюсселі. Але і там очікуваного успіху не було досягнуто. ПДЧ Україні не дали, щоправда, в ЗМІ підкинули тему того, що ми можемо вступити в НАТО і без ПДЧ, просто добре виконуючи щорічні плани співпраці з НАТО. Але це вже абсолютно інша історія…
Уряд, «листувальна війна», втрата фракції і «рука Москви»
Як би там не йшли справи на зовнішньополітичних фронтах, головна увага країни до дій Президента в 2008 році була прикута до відносин з прем'єр-міністром Юлією Тимошенко.
Перші два-три місяці минулого 2008 року ознаменувалися показною співпрацею у владній трійці Президент - прем'єр-міністр - спікер. Президентська прес-служба в січні-лютому навіть використовувала словосполучення – «традиційна щотижнева зустріч Президента з прем'єром і спікером». Але довго ця уявна ідилія не протрималася. З початку березня активізувалася так звана «листувальна війна» Секретаріату Президента з прем'єр-міністром Юлією Тимошенко. Від імені Віктора Ющенка глава президентського Секретаріату почав «штампувати» листи до прем'єра з тими або іншими вимогами, зауваженнями і «побажаннями» до роботи уряду.
На кінець квітня ситуація загострилася. Президентська фракція НУНС у парламенті все ніяк не могла зважитися на зміну глави Фонду державного майна Валентини Семенюк. У свою чергу, Тимошенко це було життєво необхідно для проведення приватизації і виплат вкладникам радянського Ощадбанку.
Говорили, що Віктор Ющенко прямо став на захист Валентини Семенюк, яка блокувала приватизацію Одеського припортового заводу. Як результат – уряд своєю ухвалою усуває Семенюк з посади, Президент цю ухвалу зупиняє і відправляє на розгляд до Конституційного суду. Тимошенко, у свою чергу, призначає в.о. глави Андрія Портнова і 25 квітня робить спробу захоплення ФДМ, а «призначений» Портнов оголошує про проведення конкурсу з приватизації ОПЗ. Ситуація закінчилася нічим, але всім стало зрозумыло, що холодна війна Президента з прем'єром переросла в «гарячу». Указ Президента про заборону губернаторам їздити до Києва на наради до прем'єра став зайвим тому доказом.
Далі був конфлікт між Президентом і прем'єром навколо компанії «Венко», яка мала розробляти шельф українського Чорного моря. У цьому протистоянні Президент знову використав практику зупинки ухвал уряду зы зверненням до КС. У цьому ж конфлікті він почав активно використовувати РНБО як засіб стримування і тиску на уряд. Варто зауважити, що в розпал того чи іншого конфлікту Президента з прем'єром у 2008 році деколи було важко зрозуміти, хто ж веде «бойові дії», Президент чи його Секретаріат. Доходило до того, що в пресі з'являлася інформація про факсиміле Віктора Ющенка, яке нібито зберігається у Віктора Балоги і яким той вільно користується.
Апогеєм протистояння Президента з прем'єром навесні 2008 року стало те, що БЮТ заблокував трибуну і не дав Віктору Ющенку виступити зі щорічним зверненням Президента до Верховної Ради.
Своєрідним початком розв'язки протистояння 2008 року стали заяви двох членів «демократичної коаліції» Юрія Бута з НУНС і Олега Рибакова з БЮТ про свій вихід зі складу коаліції. Цих двох депутатів тісно пов'язували з президентським Секретаріатом, і логічно, що саме Президента звинуватили в зазіханні на існування коаліції.
У такому напівпідвішеному стані парламент проіснував до кінця літа 2008 року. Правда, з перервами на проведення позачергової сесії для ухвалення рішень щодо ліквідації наслідків повені в Західній Україні. До речі, сам паводок у гірських районах Карпат і Прикарпаття став ще одним полем бою Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко. Ці два політики на повний голос кричали і змагалися, хто більше любить потерпілих.
Політична розв'язка у відносинах Президента з прем'єром настала 2 вересня 2008 року. Тоді сталося те, що Віктор Ющенко досі називає зрадою національних інтересів України, а саме – спільні голосування в парламенті Партії регіонів і БЮТ по ряду законів, які урізають повноваження Президента і прописують процедуру президентського імпічменту. В ніч з другого на третє вересня фракція НУНС, за командою з Банкової, прийняла рішення про вихід з коаліції.
Партія регіонів не змогла створити коаліцію з БЮТ, і Президент дістав конституційне право розпустити Верховну Раду, яким він і скористався 9 жовтня 2008 року. Дострокові парламентські вибори були призначені на 7 грудня, але і тут Юлія Тимошенко обіграла Президента – в судовій війні з Секретаріатом Президента їй вдалося відмінити дострокові парламентські вибори.
Віктор Ющенко програв і подальшу коаліційну битву. Намагаючись проштовхнути на пост спікера Верховної Ради Івана Плюща і отримати ситуативну більшість «під себе», Віктор Ющенко програв свою парламентську фракцію. Всіма силами опираючись створенню коаліції у складі БЮТ, Блоку Литвина і НУНС, Віктор Ющенко позбувся не лише підтримки групи «Народної самооборони», але і більшості у фракції. Сім представників партії «Наша Україна» відвернулися від Президента і допомогли нашкребти 37 голосів за коаліцію трьох. Як результат – у Президента в парламенті залишилося 18 «бійців» з групи «За Україну» і 7 багнетів «Єдиного Центру».
Варто зазначити, що остаточно перестали церемонитися з Тимошенко на Банковій саме після 2 вересня. Тоді представники Секретаріату почали виступати з сенсаційними заявами «про руку Москви» в діях Тимошенко і координацію її дій мало не особисто з Дмитром Медведэвим за допомогою Віктора Медведчука. 2 жовтня Президент навіть забрав літак у Юлії Тимошенко, на якому та повинна була летіти до Москви на газові переговори. Потім це Віктору Ющенку агукалося тим, що Путін назвав його «якимсь мазуриком, що краде у Тимошенко літаки».
Історія з курсом долара стала фактичним оголошенням війни між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко. Прем'єр-міністр звинуватила Президента в змові з главою Нацбанку і Дмитром Фірташем з метою нажитися на курсових коливаннях. Банкова, у свою чергу, натякнула, що Юлія Тимошенко сама вступила в змову з біржовим спекулянтом Джорджем Соросом з метою «поживитися» на курсових коливаннях гривні. Сам же Президент пригадав Тимошенко історію з вкраденими у держави коштами в рамках справи «Єдиних енергетичних систем України» і публічно назвав Тимошенко злодійкою, яка тільки й бореться за владу. Ось такий безславний кінець «помаранчевого» тандему.
Партыя Президента
2008 рік став часом партійного визначення Віктора Ющенка. На початку року здавалося, що дедалі більше Президент відходить від рідної «Нашої України» до Балогівського «Єдиного центру». Але до листопада 2008-го Віктор Ющенко визначився зі своїми партійними орієнтирами – на першому етапі 6 з'їзду НСНУ його обрали головою партії. Стало зрозуміло, Президент робить ставку на «Нашу Україну», щоправда, бажаючи перетворити її на більш слухняну і «закінчити партійну демократію». Це бажання вилилося в репресії проти депутатів від НУНС з «нашоукраїнськими» партійними квитками, які підписалися під коаліцією трьох. Уже на другому етапі того ж 6 з'їзду 27 грудня групу нашоукраїнців виключають з політради, втым, поки не позбавляють партійних квитків. Але план вже зрозумілий – партія повинна стати більш слухняною і справжньою опорою Президента, навіть якщо для цього потрібно схрестити її з «Єдиним Центром». А цього, на думку експертів, слід чекати вже в 2009 році.
Проекти Президента - 2008
У 2008 році Україна запам'ятала кілька яскравих проектів, які в свідомості народу чітко асоціюються з ім'ям Президента України Віктора Ющенка.
Головна тема, розвиток якої по праву приписують Президентові, – вшанування пам'яті загиблих від Голодомору 1932-33 років. Президент особисто бере участь у всіх заходах із цього приводу, контролює в цьому напрямі роботу СБУ та інших державних установ. У 2008 році бували моменти, коли тема Голодомору ставала темою номер 1 державної внутрішньої і зовнішньої політики України. А побудований монумент пам'яті жертв Голодомору в Києва став мало не найдорожчим пам'ятником в історії незалежної України.
Візит Вселенського Патріарха до України також є ініціативою Віктора Ющенка. Президент давно говорить про ідею об'єднання українських церков. Правда, святкування 1020-ліття хрещення Русі 25 липня за участю вищих чинів світової Православної церкви відчутного результату для України поки не дало.
Реставрацію Батурина як символу відродженої гетьманської столиці можна сміливо прирахувати до заслуг Віктора Ющенка. Реставраційні роботи в місті майже завершено, тепер головне, щоб витрачені кошти не пропали дарма, і цыкавысть українців до історії утілився в потік туристів у Батурин.
Військовий парад на Хрещатику на День незалежності можна сміливо вважати головною президентською примхою 2008 року. За словами міністра оборони, на парад потрібно було виділити 70 мільйонів гривень, які, зрозуміло, ніхто додатково не виділив, і Міноборони все організовувало завдяки використанню власних внутрішніх ресурсів. Всі військові експерти як один кричали, що безглуздо влаштовувати парад застарілої військової техніки в центрі міста, що краще пустити ці гроші на модернізацію. Натомысть кияни кілька днів насолоджувалися незабутнім видовищем, коли колони військової техніки жваво шмигляли столицею.
Толока на «Мистецькому Арсеналі» стала ноу-хау від Президента. Ходити на суботники на Арсеналі Ющенко закликав і чиновників, і політиків, і студентів. Правда, уряд викреслив з бюджету 2009 року 200 млн. на добудову «Мистецького Арсеналу», бізнесмени також в умовах кризи фінансувати цей проект не дуже поспішають.
Нарешті, останнє яскраве видовище від Президента в 2008 році – сходження всіх українських губернаторів на Говрелу. Мало того що українські чиновники 18 липня продемонстрували дива гірничотуристичного спорту під час сходження на найвищу гору України, так їх ще й змусили переночувати в наметовому таборі біля підніжжя Говерли.
