Борис Патон: Політиків треба об'єднувати «зварним швом» по живих тканинах...
Того ж дня в сім'ї професора Київського індустріального інституту Євгенія Оскаровича Патона, який завідував кафедрою мостів і став у 1929 році дійсним членом Академії наук Української РСР, народився син Борис. Відкриття Євгенія Патона в галузі зварки металів, без перебільшення, вплинули на хід Другої світової війни: винахід ученого почали застосовувати при зварці артилерійських систем, авіабомб, реактивних снарядів для ”катюш” і корпусів танків Т-34. Вперше в світі фахівці Патона упровадили найскладнішу зварку броні. Тепер при обстрілі бронебійними снарядами слабкі місця танків — шви — витримували. Суцільнозварний міст через Дніпро, відкритий у 1953 році після смерті Євгенія Оскаровича і названий його ім'ям, є пам'ятником світового мостобудування.
Справу батька продовжили сини – Борис і Володимир: обидва за порадою батька вступили в Політехнічний інститут. Борис захищав диплом 22 червня 1945 року фактично під бомбардуванням. Після смерті батька він очолив Інститут електрозварювання і досі є його керівником.
Борис Патон на сьогодні є одним із найвідоміших і найавторитетніших учених зі світовим ім'ям у галузі електрозварювання, металургії та технології металів. Саме Патон уперше почав і активізував дослідження в галузі застосування зварки і споріднених технологій у космосі, створення космічних конструкцій. Президент НАН України є визнаним лідером у цій сфері науково-технічної діяльності. Крім того, він головний ініціатор унікальної технології зварки живих тканин, якою користуються в хірургії.
Борис Євгенович продовжує вести активний спосіб життя – займається спортом, цікавиться подіями в країні та світі, відвідує засідання президії НАНУ і РНБО, до складу якого був включений у січні 2008 року. Патон, як і його близький друг Микола Амосов, вважає, що головне в житті – це задоволення від своєї праці, від творчості, в якій і полягає сенс життя науковця.
Борисе Євгеновичу, перше питання стосуватиметься 90-річчя Академії наук. Як політична та економічна ситуація, що склалася впродовж останніх років, впливає на Академію наук?
Дуже складне і важке питання, але говоритимемо відверто. По-перше, Академія наук поза політикою – ми так давно вирішили і прагнемо дотримуватися цієї позиції. Проте ми не можемо сказати, що цілковито відірвані від політики: Академія наук працює на державу. Але у вирішенні своїх внутрішніх питань АН самостійна і діє при цьому відповідно до свого статуту, прийнятому найвищим органом Академії наук, а саме Загальними зборами Академії.
Ми напередодні дуже серйозної події в житті Академії і, думаю, в житті нашої країни: 90-річчя від дня її заснування.
Академія наук України заснована 14 листопада 1918 року декретом гетьмана Скоропадського, а 27 листопада 1918 року відбулося Установче засідання її членів. Хоча не завжди так вважалося, оскільки гетьман Скоропадський не визнавався Радянською владою дійовою особою, лідером. Тому перед тим, як Україна здлбула незалежність, ми відлічували вік Академії від лютого 1919 року, коли з'явилася ухвала Раднаркому України. Таким чином, у нас два ювілеї, але вже 17 років ми святкуємо заснування Академії наук в історичний день Установчого засідання...
Ми пишаємося тим, що першим президентом і, по суті, організатором Академії наук був Володимир Іванович Вернадський – великий учений і, без жодного перебільшення, людина легендарна. Він заклав основи нашої Академії наук. Щоправда, пропрацював недовго – кругло вважатимемо, один рік. Але і цього року вистачило для того, щоб створити передумови для організації Академії наук.
Академія наук сьогодні – це вища наукова організація країни, що визначено законом України: Їй доручено проведення перш за все фундаментальних досліджень. Але не слід вважати, що ми зосереджені суто на науці – ми ведемо і прикладні дослідження і, як тепер модно говорити, інноваційні проекти, тобто займаємося також високими наукоємкими технологіями, що є основою для створення інновацій.
Академія зайнята практично всіма галузями науки, які існують. Але, природно, далеко не на всіх напрямках наша Академія є провідною в світі – говорити так було б нахабством або явним перебільшенням. Але в житті Академії, в її роботі є такі напрями, де вона була і залишається на досить високому рівні.
Я не пам'ятаю, хто сказав, що велика наука – це привілей великих і могутніх країн, таких, яким свого часу був Союз. За останні десять-п'ятнадцять років ми спостерігаємо відтік умів з України: учені виїжджають, тому що тут немає ні умов для роботи в науці, ні затребуваності в ній. Чи є зміна нинішнім світилам? Адже наука нині не в моді, це поки що не грошове заняття...
Я згоден з тим, що якщо говорити про розвиток всіх напрямів науки, то, звичайно, це доля великих країн, оскільки мала країна просто не має ні необхідного кадрового потенціалу, ні устаткування і матеріальних ресурсів для того, щоб охопити все. І це й не потрібно, на наш погляд. Ми повинні розвивати, по-перше, ті напрями, де ми маємо справді видатних наукових лідерів, і приділяти увагу галузям, що представляють інтерес для нашої економіки, культури, мистецтва, оскільки ми і мистецтвом нашої країни краєчком теж займаємося...
А ці дослідження затребувані? Адже ви мали розробки і у сфері енергозбереження, і газотранспортних технологій – і що? І «силіконові долини» вже будували – і де вони?
Так, далеко не всі вони затребувані... А «силіконові долини» у нас будували тільки на словах, їх у нас не було ще: щось подібне зароджувалося, але потім руйнувалося. Але я супротивник того, щоб говорити, що ми якось розбрелися, загубилися і так далі. Ми існуємо, і існуємо в роботі. Ми тут всі запеклі супротивники того, щоб використовувати термін «виживання». Дійсно, були дуже важкі часи – починаючи з 90-91-го року і приблизно років п'ять, не менше, коли ми перебували в дуже важкому стані. Але потрібно працювати, і в роботі знаходити, з одного боку, задоволення, а з іншого – створювати те, що необхідно для розвитку науки та економіки країни. Це дуже важливо.
< b> Чи має Академія якісь замовлення від великих промислових підприємств, конкретні проекти спільно з державними інститутами? Чи існує сьогодні таке поняття, як держзамовлення Академії наук на розробку певних проектів?
Має. Але скажу відверто, що цього поки що недостатньо, мало. Якщо порівнювати з тим, що було за часів Радянського Союзу, то тоді було значно більше замовлень, якщо іменувати це замовленнями, ніж сьогодні. По-перше, тоді була оборонка, був військово-промисловий комплекс – це «дев'ятка» міністерств. І ми тоді від ВПК отримували замовлення, асигнування і, з огляду на ці замовленнями, конкретні завдання, які треба було виконувати саме і перш за все шляхом проведення фундаментальних досліджень. «Дев'ятка», як відомо, мала потужні галузеві інститути і тому її в першу чергу від Академії наук цікавили фундаментальні дослідження, на підставі яких продовжувався подальший розвиток науки. Ці фундаментальні дослідження іноді переростали в прикладні і в створення нової техніки...
Тобто держава була зацікавлена в тому, щоб наука розвивалася і була ось такою. А зараз? Ось на початку року ви зустрічалися з прем'єром, яка публічно заявила про необхідність співпраці влади і науки, сказала, що влада науку підтримуватиме тощо. Далі за ці слова справа пішла?
Пішла... Зараз розповім... У нас відбулися спільні засідання Кабінету міністрів – ну, не у повному складі, а в особі прем'єр-міністра і деяких міністрів, які були зацікавлені в проведенні наукових досліджень у контакті з Академією наук. І в результаті цих контактів, за ініціативою Юлії Володимирівни Тимошенко, у нас з'явилися знову таки, замовлення – називатимемо їх так, по встановленню пріоритетних напрямів розвитку науки і економіки. Ми визначили десять таких пріоритетних напрямів, які були розглянуті і схвалені на засіданні всього Кабінету міністрів.
Назвіть три перші...
Для всіх нас має велике значення енергія, а ми, як відомо, бідняки в галузі енергоносіїв. Тому для нас енергозбереження відіграє величезну роль. У світі і у нас існує такий напрям, як створення світлодіодів, що дозволяють отримати економію електроенергії порівняно із звичайними лампами розжарювання не менше ніж вдесятеро – може, навіть трішки більше. Термін служби у цих світлодіодів – десять, а іноді й більше років: це десятки тисяч годин! В той же час, у мене удома буває, що лампа розжарювання згорає за два тижні і її треба міняти. 30% всієї електроенергії в світі витрачається на освітлення і, перш за все, на абсолютно неекономічні сьогодні лампи розжарювання!
Так от: заміна цих ламп розжарювання на економніші може заощадити до 30% електроенергії всього світу, якщо перейти на ці нові джерела світла. І Кабмін прийняв, врешті-решт, ухвалу від 9 липня цього року про науково-технічну програму з розвитку техніки освітлення за допомогою світлодіодів. Програма вже виконується, дякувати Богу...
А фінансується?
Фінансування передбачене з 1 січня 2009 року, коли, дасть Бог, буде новий бюджет і передбачать якісь асигнування. Але там передбачено, що з 400 мільйонів гривень, які повинні бути витрачені на виконання цієї програми, наскільки я пам'ятаю, 260 мільйонів – з бюджету, а решта – від сторонніх організацій-замовників...
Але може статися так, що бюджету не буде ні 1 січня, ні 1 березня, ні 1 червня, тому що всі будуть зайняті абсолютно іншими справами – виборами, політичною боротьбою та іншим. У цій країні абсолютних моральних авторитетів не так багато, і ви один з них – прошу вибачити за такі лестощі в очі. Як ви самі – як учений, як людина, громадянин цієї країни, оцінюєте те, що зараз відбувається? Ви бачили багато що... Може, все те, що ми спостерігаємо, насправді всього лише хвороба зростання, і все це нормально?
Багато що бачив... І вважаю, що те, що відбувається в нашій країні, абсолютно ненормально. І ми висловилися на цю тему у відкритому листі, який підписали і Леонід Макарович Кравчук, і Борис Олійник, і інші громадські й політичні діячі, і учені, – так далі продовжуватися не може! Тому що замість того, щоб вирішувати конкретні завдання розвитку економіки, створення стабільності в країні, у нас що відбувається? У нас відбувається боротьба за владу, за крісло, за портфель і так далі... І на цьому ми втрачаємо величезні багатства, які існують ще в нашій країні! Але, судячи з усього, нічого цей наш лист не дав...
Ну, ось до Президента час від часу запрошують старійшин з ради, яку очолює Леонід Кучма, садять їх за стіл і говорять з ними, нібито радяться...
Ну, поговорять... Вся біда в тому, що після цих розмов мало що змінюється, і результатів цих розмов ми не бачимо і не відчуваємо. І це дуже погано...
Ви вірите, що нинішню ситуацію може щось змінити у бік конструктиву – хай радикальними методами? Ну, ось, наприклад, хворіє людина і наступає криза, після якої – або одужання, або...
У тому листі, про який я сказав, ми виступали проти проведення зараз позачергових виборів, тому що це призвело б до того, що ми ще на багато місяців затримали б розвиток економіки і так далі і так далі. І тому треба знайти в собі сили і мужність, аби об'єднатися і працювати разом, розумієте?...
А якщо воно «плюс» і «мінус» - хоч ти трісни, якщо об'єднання неможливе?
Якщо хоч ти трісни, то треба всіх звільнити і набрати нових... Або об'єднувати «зварним швом» по живих тканинах...
А ви останній раз коли були на РНБО?
Коли було останнє засідання, тоді й був на РНБО...
І яке у вас враження від цих засідань?
Я вам скажу... Адже я був і в старому РНБО – тільки тоді без букви «о» було, просто Рада національної безпеки, за часів Горбуліна. Це була інша РНБО – вона дійсно займалася безпекою країни, і займалася наочно, я б сказав, кваліфіковано. Зараз РНБО значною мірою займається тим, що готує матеріали, які потім представляють у Кабмін для виконання. А тим часом Кабмін – орган, який повинен виконувати свою функцію, записану в Конституції, так має справа йти. А сьогодні цього немає.
Ви вважаєте, що Президент перевищує свої повноваження і дозволяє собі дуже багато?
Ось я недавно читав у газеті, що Президент у цей кризовий час розробив антикризову програму. Ну, це добре. Виконувати цю антикризову програму повинен насамперед Кабінет міністрів, правильно? Правильно! У газетах написано: Президент зібрав нараду, на яку запросив міністра фінансів і міністра економіки – Пинзеника і Данилишина. А прем'єра там немає при цьому...
Може, її просто не запросили? Або вона сама не прийшла?
Можна раз не прийти, але двічі – це вже багато. Отже тут треба, здається, діяти знову-таки спільно, а не таким шляхом... Інакше нічого не буде. Ніколи нічого не буде... Має бути згода. І потрібно спільно працювати безперервно!..
Я прочитав не так давно в газеті «Известия», що прем'єр Великобританії, резиденція якого вже кілька століть розташована в Лондоні на Даунінг-стріт, 10, перевів звідти свою резиденцію з тим, щоб розширити площі й поселити там своїх радників з економічних і фінансових питань, які повинні йому в цей кризовий час безперервно підказувати, що нового і що потрібно робити для того, щоб боротися з цим явищем. Ось як потрібно ставити питання!..
Так, можна собі з жахом уявити, якби в один будинок поселити наших...
(Сміється)
Дещо нескромне питання: хто з нинішніх топ-політиків, скажімо так, викликає у вас менш негативні емоції? Або, скажімо так: кого ви більше любите?
Кого більше люблю?. Не скажу! Ось не скажу, і все!.. Я науку люблю! А наука – жіночого роду...
