Upgrade українського флоту

Олесь Каменський, Севастополь, для «Главреда», 18.11.08 // 13:18

Очікувана передача Україні бойових кораблів зі складу американського військового флоту ризикує поліпшити настрій одним і геть зіпсувати його іншим.

Осінь цього року ознаменувалася новим витком пристрастей навколо Севастополя. Цього разу приводом стало повідомлення міністра оборони США Роберта Гейтса про те, що Україна і США проводять консультації про можливість передачі в рамках військово-технічної співпраці українському військовому флоту американських бойових кораблів. І хоча пролунало воно 8 жовтня цього року в македонському Охриді під час засідання ради міністрів оборони країн Південно-Східної Європи, ось уже як місяць цей інформаційний привід продовжує бентежити уми і уяву тих, хто виступає категорично проти посилення українського військового флоту. І схоже, що це лише початок.

Проти, тому що проти

Мізкувати про те, хто старанніше за всіх відмовлятиме Київ від спроб підсилити свій флот за рахунок іноземної військової допомоги, не довелося. Реакція Москви була миттєвою – практично відразу з посиланням на військових експертів, у тому числі й на анонімних, в російському інформаційному полі з'явилися численні твердження про те, що такий крок для України буде згубний і з політичної точки зору, і з економічної.

Політичний спектр заяв був такий: «у плани Заходу Україна не входить як сильна самостійна держава з розвиненою оборонною промисловістю», це «загрожує, щонайменше, ускладнити життя Чорноморському флоту Росії, що базується в Криму», «США озброюють країни ГУАМ», «після війни на Кавказі США вирішили діяти «чужими руками», обравши на роль противаги Росії Україну», «підсиливши власний флот, Ющенко може отримати додатковий козир у питанні виведення ЧФ РФ з Севастополя до 2017 року», «коли постало питання про всеукраїнський референдум про зміну статусу Криму і Севастополя, розмови про передачу бойових кораблів просто недоречні».

Що стосується економічної сторони, тут у тісній прив'язці з військовим аспектом питання з вуст російських оракулів лунали думки про те, що: «передача американських кораблів і закупівля бойових одиниць країн НАТО негативно позначаться на військово-промисловій співпраці України і Росії», «це знищить кораблебудівну промисловість самої України, її ВПК», «передача бойових кораблів може не лише підірвати бойовий дух української армії, а й призвести до серйозної економічної кризи», «розміщення нових кораблів на основній базі в Севастополі викличе і зростання витрат на їх утримання», «сама по собі передача кораблів не вирішить структурних проблем ВМС України, що полягають у гострому браку кадрів і фінансування, і призведе лише до збільшення номінальної кількості кораблів без будь-якого впливу на можливості флоту» і що «крім кадрової проблеми доведеться вирішувати ще й інфраструктурну: створена для обслуговування радянських кораблів берегова інфраструктура ВМС багато в чому не придатна для обслуговування кораблів американського виробництва».

Також у Москві стали популярними абсурдні й безпідставні твердження про те, що «американські кораблі піднімуть українські прапори, а служити на них залишаться американські військові», а також «що передані Україні американські військові кораблі навіть у складі ВМСУ вестимуть розвідку в Чорному морі на користь американського оборонного відомства». Втім, надавши російським ЗМІ можливість «самостійно» займатися тим, чим вони, в принципі, і не припиняли займатися з часів кавказьких подій серпня цього року, російські офіційні особи у війні з Україною узяли тайм-аут. Так, розуміючи, що все ще попереду, заступник начальника генерального штабу збройних сил Росії генерал Анатолій Ноговіцин з приводу передачі Києву кораблів заявив, що «Москва уважно стежитиме за тим, якими бойовими одиницями поповняться українські військово-морські сили». Єдиним об'єктивним фактом, про який згадали окремі російські ЗМІ та експерти, стало те, що ВМС України сьогодні перебуває в критичному стані.

А чи варто брати іномарку?

За інформацією джерел, близьких до переговорного процесу, мова йде про можливу передачу Україні двох фрегатів керованої ракетної зброї типу «Oliver Hazard Perry» американського виробництва. Як багатоцільовий ескортний корабель дальньої морської зони їх будівництво було розпочато в США ще в 70-х роках минулого століття. Основними перевагами кораблів цього типу є їх добра мореплавність, значна дальність автономного плавання, досить потужне озброєння з акцентом на виконання універсальних завдань – забезпечення протичовнової, протикорабельної і протиповітряної оборони.

Наразі у складі ВМС США перебуває 30 фрегатів цього типу. Ще 9 одиниць перебувають в резерві. У рамках програм військово-технічної співпраці в період з 1994-го по 2002 рік чотири фрегати типу «Oliver Hazard Perry» Вашингтон передав ВМС Єгипту, сім – ВМС Туреччини, один – ВМС Бахрейну. Крім того, чотири кораблі були побудовані в США для військово-морських сил Австралії.

На відміну від доморослих політиків, які з приводу передачі американських кораблів своїм власним ВМС заявили, що це «викликатиме негативну реакцію Російської Федерації» і що сама передача призначена для «організації провокацій проти ЧФ Росії», українські військові моряки більш ніж позитивно відгукуються про перспективи приходу на флот так званих західних зразків озброєння. Надходження цих кораблів до складу ВМС – це крок вперед, оскільки наша зброя застаріла, і це треба визнати, кажуть люди у формі, які на сьогоднішній день займаються експлуатацією старіючих бойових одиниць часів радянського минулого. Спростовують вони і міфи про те, що ВМС України не зможуть експлуатувати кораблі та військову техніку іноземного виробництва.

За словами військових, підготовка екіпажів кораблів багато часу не забере, оскільки наш плавсклад має достатню кваліфікацію для обслуговування складної військової техніки. Сюрпризи, які раз у раз підкидає застаріла і така, що давно потребує ремонту і заміни, апаратура експлуатованих комплексів і систем озброєння, загартували екіпажі. Всілякі відмови і поломки привчили їх обслуговуючий персонал вникати в суть роботи кожного пристрою. А «нова» досі невідома іноземна техніка не така вже й складна в експлуатації, як її любить «поливати» вітчизняний оборонпром, намагаючись забезпечити промоушен своїй зброї під гаслом «з нею впорається кожен дурень». Але ми те не дурні люди, кажуть українські військові, наводячи як приклад досвід опанування аналогічних зразків зброї в згаданих вище Туреччині, Австралії, Єгипті та Бахрейні. До того ж американці не звикли передавати складну військову техніку, не переконавшись, що обслуговуючий персонал готовий до її експлуатації.

Разом з тим нині експлуатована корабельна техніка вітчизняного виробництва у багато разів програє «беушній» начинці західних кораблів як за ресурсом експлуатації, так і за своїми технічними характеристиками. Насамперед це стосується засобів отримання і відображення інформації. Не дарма сусід ВМС України – російський Чорноморський флот в умовах стабільного, але все-таки обмеженого фінансування, став на шлях модернізації засобів навігаційного, радіолокації і гідроакустичного озброєння окремих бойових одиниць. До того ж вітчизняні корабельні комплекси зброї здебільшого здатні здійснювати виявлення і обстріл всього лише однієї цілі, тоді як їх заокеанські ровесники, багато хто з яких пройшов модернізацію, – кількох цілей одночасно.

Значно кращі на «беушних» американцях і умови служби особового складу. Ергономіка і населеність кораблів така, що на них з однаковою зручністю і комфортом розміщуються як офіцери, так і матроси, що особливо актуально в умовах зволікання з вирішенням житлової проблеми військовослужбовців контрактної служби під час переходу української армії і флоту на контрактний принцип комплектування. Хоч як це дико звучить у ХХІ столітті, на відміну від вітчизняних, на іноземних бойових одиницях немає проблем з постачанням екіпажів гарячою і холодною водою, як немає і проблем з кондиціонуванням внутрішніх приміщень в умовах спекотної погоди і виснажливого клімату південних широт.

Що стосується зростання витрат по лінії ВМСУ на підтримку технічного стану двох фрегатів типу «Oliver Hazard Perry», то, за прогнозами військових, його просто не буде. Як не буде і краху українського спецсудноремонту у разі заміни нинішніх кораблів іноземними. Українська держава вже давно і справно платить не те що великі, величезні гроші за ремонт кораблів і суден військового флоту численним приватним фірмочкам і компаніям. Як стверджують люди у формі, в переважній більшості випадків цей ремонт виконується неякісно – через короткий час після ремонту техніка знову виходить з ладу. Рекламації у такому разі пред'явити нікому – власник їх не приймає.

В цілому, перебування небоєздатних і старих кораблів у складі флоту фахівці розглядають не інакше, як джерело разкрадання коштів з державної скарбниці, у прірву якої з нульовим ККД для країни летять мільйони. Для порівняння – щорічні потреби ЧФ РФ, що перебуває в Севастополі, у фінансуванні ремонту бойових кораблів становлять близько 200 млн. американських доларів, що еквівалентно вартості 2-3 (залежно від модифікації встановлених озброєнь) «беушних» фрегатів іноземного виробництва. При цьому одні й ті самі одиниці ЧФ змушені ставати на ремонт по кілька разів на рік, а для забезпечення безаварійних виходів кораблів у дальню морську та океанську зони російський флот додатково змушений виділяти допоміжні судна (буксири).

У свою чергу, західні виробники військової техніки та озброєння відомі у всьому світі, і у них заведено дорожити репутацією. А це означає, що обслуговування «іномарок» військового флоту буде на порядок якісніше і ефективніше, та до того ж за прийнятною ціною. Втім, двері для вітчизняного спецсудноремонту остаточно не зачиняться. Шляхом ліцензування або кооперації із західними партнерами він має всі шанси не лише не втратити займаних позицій, а й підвищити свою конкурентоспроможність за рахунок розширення спектру послуг.

Проте не все так добре. Є й мінуси. Точніше мінус один, та й то він швидше віртуальний, ніж реальний – кораблям буде потрібен боєзапас, який доведеться купувати за кордоном. А для цього треба буде знайти додаткові кошти і в без того худому бюджеті національного оборонного відомства. Буде потрібно боєзапас на бойову підготовку, недоторканний запас. Флоту доведеться купувати протикорабельні ракети «Harpoon» і зенітні керовані ракети «Standard», снаряди калібрів 76-мм і 20-мм для артустановок «OTO Melara Mk-75» і «Vulcan Phalanx Mk-15», торпеди «Mk-46». Все це треба буде розмістити на базах і арсеналах ВМСУ в Одесі, Новоозерному, Севастополі, Феодосії.

Та лихо не без добра. Флот має реальний шанс заздалегідь планомірно, а не в авральному порядку підійти до розв’язання назрілого питання заміни своїх нестримно старіючих арсеналів. Сьогодні ситуація така, що термін служби переважної більшості снарядів, мін, ракет і торпед, що дісталися ВМС України після розподілу ЧФ колишнього СРСР, скінчився. Розуміючи це, КМУ прийняв багатомільйонну програму продовження ресурсу озброєння ЗС України, зокрема й українського військового флоту. Проте через об'єктивні причини програма не в змозі вирішити питання забезпечення національних ВМС придатним для бойового застосування озброєнням. Головна проблема – невідповідність витрачених державою зусиль і коштів з одного боку, і термінів, на які може бути подовжений час служби озброєнь - з іншого. Так, зокрема, навіть з урахуванням продовження термінів експлуатації, все мінно-торпедне озброєння виявиться непридатним до застосування вже в 2016 році, ракетне ще раніше – в 2012-му. І вихід тут єдиний: або купувати аналогічні, багато в чому застарілі, зразки озброєння у їх виробника – Росії, або приймати на озброєння нові сучасні комплекси зброї і все одно придбавати для них боєзапас. На цьому тлі включення до складу ВМСУ вже найближчим часом двох американських фрегатів з нехарактерним для пострадянських української армії і флоту озброєнням, і перехід до упевненої експлуатації цієї багато в чому нової військової техніки, дозволить національному оборонному відомству практично безболісно перетнути фатальну межу старіння своїх арсеналів.

До того ж перспективи переходу на експлуатацію західних зразків озброєння, що набули реальних контурів, позитивно позначаться і на реалізації Україною проекту будівництва сучасного бойового корабля класу корвет. Київ уже неодноразово заявляв, що начиння, у тому числі й зброя, на ньому буде іноземне – виробництва Франції, Італії, Німеччини та Росії. А це означає, що з появою у складі флоту кораблів американського виробництва українські моряки вже зараз матимуть можливість здобути навички в експлуатації досі нетрадиційної для нашого флоту зброї, щоб на момент, коли до причалу в Севастополі прийде корабель «Made in Ukraine» з новою зброєю на борту, знати про нього практично все.

Версiя для друку