Брюс Джексон: «Україна досі стоїть перед хибним вибором – Росія чи Європа»
«Главреду» вдалось поспілкуватись з американським експертом, президентом Проекту для демократій перехідного періоду Брюсом Джексоном. Він розповів про те, чому Україна потребує нових політиків, нової конституцій та чіткої ідентичності.
Оскільки ви очолюєте організацію, яка займається вивченням перехідних демократій, цікаво було б почути вашу думку з приводу того, чи Україна після 17 років незалежності все ще залишається перехідною демократією?
Думаю, Україна ще на початковій стадії перехідності. Помаранчева революція досі не завершена. Досі є фундаментальні проблеми всередині країни. Дотепер побутує думка про те, що є різниця між східною та західною Україною, і є безпідставне хвилювання щодо Криму. Україна досі стоїть перед хибним вибором – Росія чи Європа. Відповідь очевидна – варто лише глянути на карту – обидва напрямки важливі. Тому Україна ще проходить перші стадії сучасної європейської свідомості.
На вашу думку, які показники свідчитимуть про те, що Україна вже минула період перехідної демократії та наближається до рівня консолідованої демократії?
Дуже просто – відповідальність перед українськими виборцями. Чесно кажучи, з уст українських політиків ніколи не чутно цього слова. Звучить лише ненависть один до одного. Це підтверджує те, що все замикається на них, а не на виборцях. Тому виборці повинні вимагати від політиків відповідальності за свої дії та починати звільняти їх за погану продуктивність.
Такий випадок вже був, коли лідера соціалістів Олександра Мороза не переобрали на парламентських виборах в 2007 році після його об’єднання в коаліцію з Партією регіонів.
Згоден. Також необхідно отримати функціональний уряд. На мою думку, в Україні не існує Конституції. Її знову і знову для власної вигоди інтерпретують то прем’єр, то президент. Все це незрозуміла середньовічна інтерпретація Конституції, коли хтось робить політичний вибір для розпуску парламенту чи перемоги над політичним супротивником. Словом, нонсенс. Це не сучасна політика, а кланова. В Європі обраний політик може як завгодно розпоряджатися власним мандатом, і в підсумку він відповідає лише перед власними виборцями, а не перед політичним класом. І вам дуже добре відомо, що в Україні лідер партії збирає всі картки для голосування і сам вирішує, як голосувати. Назвати це представницькою демократією неможливо. Тому раніше чи пізніше Україні необхідно буде повернутись до написання сучасної Конституції. Але це буде не раніше, ніж за декаду, бо писати Конституцію необхідно за умови стабільності.
Під час своєї доповіді на конференції ви згадали про те, що в України не може бути зовнішньої політики, бо вона ще не визначилась зі своєю ідентичністю. А чи не здається вам, що такою ідентичністю вже є, для прикладу, гасло про те, що Україна – європейська держава?
Про те, що в України є проблема з ідентичністю, свідчать заяви українських політиків, в яких вони звинувачують один одного в державній зраді. Власне кажучи, я ніколи не зустрічав українця, який би не говорив про себе як про українського патріота, всі вони просто не думають як громадяни однієї держави. Говорячи про власну країну, вони згадують різні блоки, регіони та парламентські фракції. Майже всі українці є патріотами України, просто вони не мають спільного розуміння того, що цей термін означає. Українське МЗС залишається старомодною організацією, яка зроблена на радянський манер, і насправді не є близька до віри у те, що українці є європейською нацією. І тут не причина в рівні свідомості, бо гадаю, в Європі ні у кого немає сумнівів, що історично Україна протягом століть була важливою частиною Європи. Але ця історична належність до Європи наразі не знаходить розуміння серед політичної еліти.
Який, на вашу думку, може бути оптимальний курс розвитку української зовнішньої політики – намагання поєднати інтереси Росії та Європи чи вибрати одне з двох?
Єдина найважливіша річ, яка необхідна Україні – це більше робити для покращення життя простих українців. Як тільки Україна почне це робити, то почне поділяти бачення Роберта Шумана і Жана Моне (ідейні натхненники об’єднання Європи. – Ред.), а відтак намагатиметься приєднатись до євроатлантичних інституцій. Все це вже відбувається – Україну прийняли у СОТ, вона є одним з головних торгівельних партнерів ЄС. Але Києву необхідно перейти від старої радянської економіки, яка базується на металургії і дуже забруднює навколишнє середовище, до сучасної диверсифікованої економіки, яка базується на сфері послуг. Це відбуватиметься навіть незважаючи на економічний спад, який буде великим викликом протягом найближчих двох років.
Оскільки світова фінансова криза зараз сильно вдарила по Росії, то чи можна вважати, що Москва, рятуючись від кризи, матиме менше часу реагувати на зовнішньополітичні кроки України, а відтак у Києва з’явиться зовнішньополітична перевага?
Політика – це не футбол, в якому одна команда змагається проти іншої. Це радше гольф, бо не важливо, як грає твій суперник, а лише як граєш ти сам. Країну оцінюють не відносно інших країн, а відносно загальних світових стандартів. І Україні, як зрештою Росії та Болгарії з Румунією, ще багато чого належить зробити. Все залежить від того, що країни роблять самі безвідносно до інших країн. В кінці «холодної війни», наприклад, всі думали, що Югославія стане однією з найбільш розвинених країн Європи, Словенія з’явилась нізвідки, а Словаччини навіть не існувало.
Який може бути оптимальний вибір для українського парламентаризму – перевибори чи безкоаліційне існування?
Український парламент насправді не є парламентом. Він більше схожий на несправжній конкурс з вільної боротьби. Там тільки те й роблять, що б’ються. Парламент не функціонує. Його обов’язком є прийняття законів, розроблення правил гри для бізнесу та обмеження для уряду. Наразі парламент цього не робив, тому можна впевнено говорити про те, що він функціонує лише як політичний театр. Щодо виборів, то думаю, тут неправильно розуміють їх функцію. Метою виборів є випробування ідей на виборцях. А в Україні вибори зациклені на особистостях, це лише культи особистостей. Головне, хто кращий – Юлія, один Віктор чи інший, а не змагання політичних платформ. Тому вони нагадують конкурс краси. Можна обирати і переобирати Верховні Раду скільки завгодно, але перевибори самі по собі не приносять змін, допоки не буде розроблено нових політик та підходів.
Політиків, які не є відповідальні перед виборцями, все-таки постійно переобирають. На вашу думку, це проблема рівня розвитку громадянського суспільства?
Політичний клас постійний, ніколи ніхто не покидає політики та ніколи нікого не «звільняють» за погану роботу. Політики занедбали власних виборців, і не дивно, що незадоволення електорату зростає. Раніше чи пізніше виборці дійдуть висновку про те, що таке неприпустимо, і вимагатимуть нових людей з кращими ідеями. Не думаю, що це станеться найближчим часом. Можливо, електорат «викине з обойми» декількох політиків під час найближчих президентських виборів. Чесно кажучи, я б їх усіх викинув з роботи і почав би все заново. Нове покоління значно молодше, більш європейське, глобальне та космополітичне. У них нема пострадянського «похмілля», а поки що це стара радянська, а не протоєвропейська система.
