Валерій Баранов: «Я прихильник ліквідації Банкової як такої»
Чи не найімовірнішою кандидатурою на крісло, що звільнилося після відставки Арсенія Яценюка, є спікер Ради четвертого скликання Володимир Литвин.
«Главред» поспілкувався з членом фракції «литвиновців», екс-мером Бердянська Валерієм Барановим про те, наскільки великі шанси його шефа повернутися на посаду голови ВР, чи може Блок Литвина відновити демократичну коаліцію і як Литвин, у разі свого обрання, вибудовуватиме відносини з іншими центрами влади.
Валерію Олексійовичу, наскільки велика ймовірність того, що завтра буде обрано спікера парламенту? Які шанси Володимира Литвина стати головою ВР? Чи більші вони, ніж у Плюща чи якоїсь третьої кандидатури?
Я прагну бути об'єктивним, зокрема по відношенню до Володимира Михайловича, який є нашим лідером, - я просто намагаюся міркувати логічно. Щоправда, логіка в українській дійсності не використовується ніколи і ніде...
Ну, Арсенія Петровича не чіпаємо - пішов, і слава богу...
Чого ж так вже - «слава богу»?
Якщо потрібно, то двома словами можу пояснити чому: Арсеній Петрович - молода, грамотна, освічена людина, але цих якостей недостатньо для того, щоб бути головою Верховної Ради. Спікер - це людина, яка зобов'язана організувати ефективну роботу парламенту: для того щоб організувати ефективну роботу людей з непримиренними позиціями, ідеями і думками, потрібна людська мудрість і життєвий досвід. Цього, на жаль, у Арсенія Петровича поки немає...
Яценюк не був ефективним спікером. Закони, які потрібні сьогодні суспільству, у Верховній Раді ж не приймалися! У формуванні порядку денного депутати також не знаходили з ним спільної мови. А навіщо тоді потрібна Верховна Рада, яка не може переконати керівництво прийняти Житловий кодекс замість того, щоб ратифікувати угоду із Зімбабве, яка, звичайно, теж важлива, але...
Окрім цього Яценюк був залежний від Президента і тому був змушений лобіювати інтереси коаліції і Президента особисто. Це відбивалося на ньому, він став нервувати, і навіть грубіянити - якщо ви помітили, останнім часом: це було непривабливо, неінтелігентно і навіть не по-чоловічому. Недобре, одним словом... Хоча як людину я його глибоко поважаю...
То у кого, все-таки, більше шансів стати новим спікером?
Звичайно, у парламенті кожна фракція може претендувати на представництво у президії - це нормально: у кожній фракції є люди з набором необхідних якостей, про які ми говорили. Але у чому складність? Якщо, наприклад, Партія регіонів висуне Олександра Лавриновича, який особисто мені як політик дуже симпатичний, його кандидатура не буде сприйнята протилежною стороною в особі БЮТ. Якщо ж БЮТ висуне свою кандидатуру, буде аналогічна ситуація: ця кандидатура не сприйматиметься Партією регіонів. Тобто жодна з цих політичних сил не зможе запропонувати кандидатуру, яка задовольнить всіх. Тому, напевно, логічно, що у цій ситуації представляти парламент повинна якась третя, нейтральна сила, яка може бути сполучною ланкою між двома непримиренними. Ну, є логіка у моїх словах? Тому це може бути або представник Блоку Литвина, або комуністів. Але ви ж розумієте, що комуністів категорично не сприймає «помаранчева» команда - їх можна приписати до регіоналів у цьому протиборстві.
А у нас є Володимир Михайлович, який завжди займає зважену позицію, і при цьому ще й колишній голова Верховної Ради, котрий проявив себе при цьому з найкращого боку, зокрема під час «помаранчевих» подій, коли він виступив у ролі миротворця. Найкращої кандидатури, на мій погляд, просто не існує!
Питання у тому, чи справді депутати зуміють домовитися з цього питання, і, по-друге, наскільки і кому зараз потрібний голова Верховної Ради? Ось Банковій він потрібний чи не дуже?
Ну, Банкова - це окрема пісня... Я прихильник ліквідації Банкової як такої і взагалі президентської структури - я вважаю її непотрібною нашому суспільству. Природно, Банкова намагатиметься грати у якусь свою гру. Але, знаєте, коли починаються ось ці міркування про «гравців» із Банкової або з БЮТ, або ще звідкись, з’являється дуже сильне бажання гнати всіх цих гравців! Працівники потрібні, які вирішуватимуть проблеми, а не гравці! А всі у щось грають, плетуть якісь інтриги, продумують на десять кроків... Ну скільки можна це терпіти?
Але поки ми бачимо, що Банкова відіграє важливу, якщо не головуючу роль практично в усіх політичних процесах...
На сьогодні головне гальмо розвитку держави - це і є Банкова. Вона конфліктує зі всіма, будує якісь інтриги з єдиною метою - щоб Віктор Андрійович вдруге обрався Президентом України, хоча всі розуміють, що цього ніяк не може відбутися... Хоча, знаєте, Україна - це унікальна держава, в якій може бути все, що завгодно...
Що означатиме, якщо завтра спікера все-таки не оберуть?
Отже, оберуть післязавтра! А куди дітися?..
Що може зашкодити цьому і які чинники найбільш значущі?
Амбіції, амбіції!.. Знаєте, в чому у нас основна проблема? Лідери наших основних політичних сил і представники влади - і Юлія Володимирівна, і Віктор Андрійович, повинні усвідомити себе, перш за все, державними діячами, а вони не усвідомлюють! Не гравцями якимись! При цьому зовсім не треба з кимось цілуватися! Ось мені, наприклад, противно цілуватися зі Зваричем - у мене до нього категорична огида... Або з Кириленком В’ячеславом, для якого головна мета у житті - оголосити війну Росії і визнати Голодомор! Але я готовий з ними хоч завтра сісти за стіл і займатися реформою житлового господарства!
А наші лідери не можуть піднятися над ситуацією і зробити хоч щось для суспільства! Ось я висловлю особисто свою думку: якби Юлія Володимирівна і Віктор Федорович піднялися над ситуацією, об'єднали свої фракції і відклали б непримиренну ворожнечу - ну, він її образив, вона його образила, чого у житті не буває, повиганяли б усіх цих поетів, композиторів, баяністів, лаборантів, зібрали б фахівців і швиденько написали б план дій, який пишеться за тиждень! А після цього даний план обговорити, показати суспільству і почати працювати! Але обговорювати потрібно план дій, а не що сказала Юлія Володимирівна або Віктор Федорович!.. І Президент теж повинен піднятися над амбіціями і сказати - не піду я у президенти!..
Ну, може, так і повинно було б бути, але у реальності все відбувається зовсім не так. Наприклад, Тарас Стецьків сьогодні заявив, що справжня мета Президента - дестабілізація роботи парламенту, що призведе до неминучості дострокових виборів, скажімо, навесні...
... які нічого не змінять...
Так, але ймовірність саме такого розвитку подій дуже велика...
Знаєте, я вже звик до того, що логіка підказує одне, а в Україні все відбудеться абсолютно навпаки - логіка не приймається, ніхто державним діячем з великої букви, за великим рахунком, стати не зможе, і так все і триватиме... Все це називається дуже просто - е-во-лю-ці-я! Тобто нам не вдасться від соціалізму прийти до розвиненого капіталізму за п'ять років. Щоправда, більшість наших європейських братів із соцтабору пройшли цей шлях за п'ять-шість років і вже забули про ці проблеми, а ми так живемо вже 17 років! Ну, таких понароджували собі лідерів, такий народ обрав собі таких лідерів, такий народ хоче бути обдуреним! Ось моя улюблена фраза: «Український народ перебуває у стані постійного очікування безкоштовного дива». Вона відображає суть нашого суспільства.
Якщо спікера обрати вдасться, наскільки велика ймовірність створення нової коаліції? І в якому форматі?
Ось у нас весь час питають: чому ви, такі-сякі, не приєдналися до «помаранчевої» команди? Але я ставлю просте питання: а з якою метою нам було приєднуватися до них? Ну, яка мета?! Щоб у «помаранчевої» команди було на 20 голосів більше? Ну, добре, приєдналися б ми - і що далі?
Я готовий приєднуватися до тих, хто щось робить - ось він тягне віз, а я готую бригаду на допомогу. Але вони ж віз не тягнуть, у їхнього воза квадратні колеса! Ці колеса потрібно змінити, але вони говорять: «Ляжемо трупом, але колеса не змінимо! Продовжуватимемо кобилу розмальовувати, продовжуватимемо у шаровари наряджати!» А віз же не їде! Ми ж їм всім говорили: «Друзі, давайте об'єднуватися з ким завгодно, але для роботи!»
У нас же яка ситуація цікава: ми досі так і не визначилися, куди ми йдемо? Ось ми з вами вважаємо, що потрібно розвивати ринкову економіку і наша мета - це європейський вибір і європейські цінності. А ось, наприклад, політична сила під егідою Петра Миколайовича, вважає, що наша мета - комунізм. Де записано, що ми будуємо, хто проголосував за це? Тобто нам потрібно було прийняти декларацію - що ми будуємо, визначити мету! І як тільки буде відома мета, можна буде об'єднуватися для досягнення цієї мети! Але якщо я зібрався з кумом на рибалку, а ви з кумою на полювання, то у нас же різна екіпіровка, рушниці різні і штани теж! У нас немає спільної мети і спільного механізму дій теж немає! У цьому випадку, механізм - це програма діяльності держави, стратегія і тактика! Ви мене вибачте, але програма діяльності уряду, яка називається «Український прорив», - це ж ганьба! Це настільки непрофесійний папірець - це фільчина грамота і набір першотравневих гасел!
Ви знову говорите про «ідеальний газ» - коли в усіх є спільна мета і сіпльний план. Але, як ми бачимо, у головних гравців мета різна. Точніше, мета у них одна, але у кожного своя...
Ну, справді, якщо мета уряду - щоб Юлія Володимирівна стала президентом, то тут все зрозуміло. А мета Партії регіонів - щоб Віктор Федорович став президентом, так? Теж все зрозуміло! Але я говорю про іншу мету - про розвиток держави, яка є інструментом створення нормального життя для громадянина! А у нас все навпаки!
Тому ми і говоримо, що якщо нас хтось повинен об'єднувати, то він повинен сказати: «Хлопці, досить! Давайте цю програму робити і навколо неї об'єднуватися, а хто там буде президентом - домовимося по ходу»... Я думав, що Партія регіонів об'єднається з Юлією Володимирівною, і наступить імпічмент Віктору Андрійовичеві. І тоді можна було б переходити до парламентської республіки, змінювати Конституцію, проводити адміністративну реформу, реформу місцевого самоврядування, децентралізацію влади тощо.
Наскільки велика ймовірність відставки Кабміну? Якщо буде обрано спікер, це питання буде поставлено до порядку денного?
Звичайно, я у цьому переконаний!
То навіщо у цьому брати участь БЮТу?
Ну, пригадуєте, з чого ми починали розмову: треба визначитися, для чого ми сидимо у цій залі? Якщо ми сидимо для того, щоб Юлія Володимирівна стала президентом, це одна мета. А якщо ми сидимо, щоб держава почала розвиватися, - інша.
Ще раз говорю: я з глибокою пошаною ставлюся до Юлії Володимирівни, знаю її давно і дуже добре. Це людина, у якої настільки невгамовна енергія, що її вистачить на десять паровозів! І Юлія Володимирівна, мабуть, сьогодні сама повинна сказати: «Давайте швидко переформатуємо уряд: я готова всіх замінити на професіоналів і працюватимемо!» Нас це теж влаштувало б! У нас немає завдання прибрати Юлію Володимирівну, наше завдання - щоб хтось очолив процес творення! Хай це буде Юлія Володимирівна, якщо вона до цього здатна і готова!..
А що буде, якщо спікера все-таки не оберуть?
Та все одно оберуть: завтра - не завтра, то через тиждень. А не оберуть - отже, треба брати торбинки і розходитися по домах.
А що буде з достроковими виборами, адже указ Президента ніхто не скасовував?
Так, не скасовував... Я думаю, що їх все одно призначать, і це буде, швидше за все, навесні - раніше навряд чи вийде... Але до цього треба було б змінити систему виборів, тому що, здається, всі вже зрозуміли, що партійна система - це зло. І після цього йти на вибори!
Ви маєте на увазі повернення до мажоритарки?
Ми виступаємо за те, щоб на місцевому рівні були лише мажоритарні вибори. На рівні центральної влади потрібно обирати депутатів за відкритими партійними списками і, на моє глибоке переконання, лише половину депутатського корпусу. Другу ж половину мають складати представники регіонів. Така система допоможе провести до парламенту професіоналів і тих, хто має авторитет на місцях.
У якому форматі збирається йти на вибори блок Литвина, оскільки, судячи з усього, у Трудової партії з'явилися інші плани?
Ми цього не обговорювали...
Ви взагалі не обговорюєте тему виборів?
Ну, чому? Обговорюємо... Але не тему Трудової партії. Штат у нас є, засідання політради і політвиконкому Народної партії проходять регулярно, місцеві парторганізації працюють, депутати в округах працюють - тож у нас все нормально. Ми готові - штаби є, вони живі-здорові, але ж із датою виборів нічого не зрозуміло. Мій улюблений вираз: «У нас немає окремих недоліків, у нас все робиться неправильно»...
Допустимо, обирають спікером Володимира Литвина, як він будуватиме свої відносини з Президентом?
Мені Володимир Михайлович розповідав, як він був головою Верховної Ради, а Леонід Кучма, природно, намагався ним керувати. Голова парламенту змушений враховувати побажання і позицію Президента, це правильно. Але командувати собою спікер не може дозволити нікому. Коли пропозиції Кучми починали шкодити справі і всьому суспільству, Литвин починав огризатися. Йому дзвонив президентський телефон, він піднімав трубку і йшов пити каву. Коли приходив, то Леонід Данилович там продовжував висловлюватися гарною російською мовою. Потім Президент передзвонював і запрошував на коньяк, щоб обговорити справи... Треба стати самостійним політиком.
