Майкл Ґаул: «Членство в НАТО принесе Україні більше енергетичної безпеки»
«Главреду» вдалось поспілкуватись з заступником директора Директорату оборони та економічної безпеки штаб-квартири НАТО Майклом Ґаулом. Він розповів нам, чому НАТО, попри традиційну для нього мілітарну безпеку, останнім часом щораз більше займається безпекою енергетичною.
Хто грає більшу роль у енергетичній безпеці Європи – ЄС чи НАТО?
Думаю, тут немає «або-або». Обидві інституції мають різні та взаємодоповнюючі ролі. НАТО – точно не організація, яка займається енергетикою, і енергетика не є основним елементом безпеки, яким займається НАТО. Проте вже з 1999 року про енергетичну безпеку згадано у стратегічній концепції НАТО. Потік життєво важливих ресурсів є важливим елементом для наших союзників, а відтак - і важливим елементом безпеки для нас. Зараз є багато викликів ХХІ століття. Серед них, зокрема, фінансова криза, ціни на енергоносії, зміна клімату, нестача їжі і води. Одним із важливих елементів тут є енергоресурси. Також є Енергетична хартія та ЄС, який намагається стати єдиним споживачем.
Яке місце в процентному відношенні займає енергетична безпека на порядку денному НАТО?
Важко сказати в процентах. У НАТО є багато різних можливостей та засобів для вирішення енергетичних проблем. Під час саміту в Бухаресті держави-члени НАТО вирішили чітко окреслити п’ять напрямків, де НАТО як міжнародна організація може допомагати державам на національному рівні. Перший напрямок – це об’єднання та обмін інформацією. На цьому рівні НАТО збирає докупи інформацію з різних джерел, в тому числі з 26 держав-членів альянсу. Цей напрямок дуже цінний засіб у виявленні загроз енергетичній безпеці заздалегідь.
Чи держави - члени НАТО охоче діляться власною інформацією?
Звісно. В другому напрямку ми займаємось проектуванням стабільності. Тут ми використовуємо наші програми партнерства, політичні консультації, дискусії, конференції та семінари щодо питань, які стосуються безпеки. Третій напрям – це інтенсивна міжнародна та регіональна співпраця. Енергетика в основному є питанням національного рівня. Кожна країна відповідальна за власну енергетичну безпеку, а приватний сектор відповідальний за забезпечення безпеки власних трубопроводів та установок. Ми намагаємось сприяти консультаціям між партнерами в регіоні. Це робиться для того, аби встановити певний науковий та технологічний обмін, щоб він забезпечував максимум безпеки. Інший напрямок – боротьба з наслідками. У нас є Євроатлантичний координаційний центр з реагування на стихійні лиха, який допомагає вже після того, як щось трапилось. Ми використовували цей центр після землетрусу в Пакистані та урагану Катріна у США. У разы катастрофи окремим країнам може бути не під силу впоратись з її наслідками самотужки. У цьому разі завжди потрібні військові засоби, відповідні спеціалісти та координування – саме це ми розуміємо під «боротьбою з наслідками». В останньому п’ятому напрямку ми займаємося підтримкою та захистом енергетичної інфраструктури. За вимогою держави-члена ми можемо підтримувати та захищати конкретні об’єкти інфраструктури. Також ми можемо допомогти в охороні морських енергетичних транзитних шляхів. У світі є багато небезпечних точок, і для наших союзників по Альянсу важливо убезпечити потік життєво важливих ресурсів.
Не секрет, що і ЄС, і Україна залежні від російських енергоносіїв. Чи не вважаєте ви, що дедалі менша ціна на нафту (а відтак - і на газ, адже вони пов’язані) стане чинником зменшення енергетичної залежності ЄС та України?
По-перше, падіння ціни на нафту є, напевно, тимчасовим феноменом. Всі експерти погоджуються, що ціна на нафту швидко повернеться до позначки 100 доларів за барель або й вище. По-друге, між нафтою та газом є велика різниця. Нафта має вихід на світовий ринок. Нафту можна доставляти в будь-який куточок земної кулі, а от газ – не завжди. Можна лише будь-куди переправляти зріджений природний газ, але для цього необхідно мати відповідну інфраструктуру в країні-виробнику та країні-споживачеві. Звісно, вплив на ціну газу буде, але рівень залежності не зміниться одразу. По-перше, через довготривалі контракти, а по-друге, через необхідність розбудови трубопроводів та іншої інфраструктури.
Ви говорите, що НАТО віднедавна займається енергетичною безпекою. Чи можна стверджувати, що після приєднання до НАТО Україна підвищить власний рівень енергетичної безпеки?
Більшість заходів, які я описав вище, доступні країнам - партнерам НАТО, однією з яких є Україна. Але захист інфраструктури силами НАТО Альянс надає лише власним членам.
В Україні побутує думка про те, що Росія є основним джерелом нашої енергозалежності. Що ви про це думаєте? І чи є якась різниця між ЄС та Україною у енергетичній уразливості?
Існує багато видів уразливості: є атаки терористів, також недостатня диверсифікованість поставок енергоносіїв. Остання проблема, мабуть, найгостріше серед європейських країн постала в Україні. У вас також проблема у рівні споживання енергії, наявність якої українська влада уже визнала, працює над цим, але роботи все ще багато. Мені відомо, що ціни на енергоносії в Україні зростають. Думаю, це досить непоганий стимул для інвестування у енергозберігальні технології.
Яка в НАТО енергетична проблема номер один?
Важко сказати. Такої проблеми «номер один» нема. НАТО – це безпековий альянс, і ми пильно стежимо за терористичними атаками. Важливо постійно пам’ятати, що енергетична інфраструктура (морські маршрути, дамби, електромережі тощо) дуже уразлива. Наприклад, два роки тому в Німеччині один корабель, перетинаючи ріку, перерізав електричні ґратки, і струм вимкнуло у всій Європі аж до Північної Африки. І це лише через одну помилку в електричній мережі. Цей приклад чітко ілюструє, наскільки такі речі є уразливими. Варто пам’ятати, що це може стати ціллю для певних груп.
