«Торгсін»: золота ціна життя українських селян
Саме про це – стаття доктора історичних наук, професора, В.І. Марочка.
Загадкова абревіатура «торгсин» залишається маловідомою сторінкою того лихоліття. Для виснаженого голодом та масовими репресіями населення вони мали проникливо вичерпне тлумачення: «Товарищи Россия Гибнет Сталин Истребляет Народ» - ТОРГСИН. Від терору голодом гинула Україна, в обласних та районних центрах якої влітку 1932 р. виникли контори Всесоюзного об’єднання для торгівлі з іноземцями («Торгзін»). Уповноважений московської контори в Україні керував філіями в Одесі, Києві, Харкові. Весною 1932 р. в 36 містах республіки діяло 50 магазинів системи торгзіну, а вже 29 червня 1932 р. була заснована Всеукраїнська контора торгзіну (ВУК «Торгзін»).
Торгзінівська мережа магазинів, починаючи з січня 1932 р., крім іноземців (туристів, інженерів, технологів, кваліфікованих робітників, моряків), обслуговувала, переважно, «совграждан». За валюту можна було купити хліб, борошно та весь асортимент продуктів харчування, не кажучи вже про одяг та «колоніальні товари» - каву, чай, цитрусові. Завданням системи торгзіну було вилучення валюти шляхом надання послуг іноземним представництвам, туристам, спеціалістам, які споруджували «промислові велетні перших сталінських п’ятирічок».
Темпи надходження валюти не відповідали потребам індустріалізації, а від експорту селянського хліба в умовах світової загальноекономічної кризи 1929-1933 років уряд не одержав прогнозованого валютного душу. Уряд вирішив «изыскать» внутрішні джерела надходження валюти, запровадивши систему торгзіну, а перед тим позбавив селян хліба та будь-яких засобів до існування. Їх змусили купувати насильно вилучений у них хліб за так зване побутове золото (кільця, сережки, інші прикраси, натільні хрестики тощо).
Одночасно з хлібозаготівлями держава ініціювала та ретельно організувала «золотовидобувну кампанію» в містах і селах України. «В період реконструкції нашого народного господарства, - зазначалося в звіті НК-РСІ восени 1932 р., - коли ми ще вимушені будемо завозити з-за кордону різне обладнання, мобілізація внутрі країни ефективної валюти відіграє колосальну ролю, одночасно з цим, вилучення побутового золота, яке після революції втратило своє побутове значення і як предмету прикрас (обручки, сережки, хрести, браслети) в руках утримувачів – вони не мають споживчої вартості, проте золото свою цінність зберегло, тому його необхідно зібрати за допомогою системи «торгзіну» і направити на службу інтересам пролетарської держави».
Дещо дивні критерії оцінки вартості золота. Воно справді зберегло свою цінність, але втратило цінність людське життя, особливо, в роки Голодомору. Побутове золото, яке ще називали «золотобрухтом», виявилося особливою цінністю, тому що його обрядово-побутовий зміст торкався святого: сімейних реліквій, нагрудних хрестів, весільних заручин, хрещення. Їх оберігали, передавали від покоління до покоління, єднаючи рід та примножуючи духовність.
Кількість осередків системи торгзіну в Україні голодного 1933 року неухильно зростала: в січні діяло 74, а липні – 249, в серпні – 256 магазинів. Якщо до них завозили хліб, щойно вилучений по селах, то одразу влаштовувалися «черги смерті і сподівань». Іноземці, дивлячись на пухлих і напівбожевільних від голоду селян, перестали відвідувати магазини торгзіну. «Клієнти» мали спочатку здати побутове золото до приймального пункту, в яких переважно працювали колишні непмани-ювеліри, одержуючи «бони», «заборні книжки», тобто право на купівлю продуктів в магазинах системи торгзіну. Через неї надходили грошові перекази в іноземній валюті з Європи, Америка, Азії та, навіть, далекої Австралії. Для їх одержання люди витрачали декілька місяців, а не дочекавшись, помирали.
За роки голодомору надійшло 375 432 перекази на суму 4,3 млн. торгзіновських карбованців, але ця сума була мізерною порівняно з валютною виручкою від реалізації так званого побутового золота. Лише за січень-квітень 1932 р. два приймальні пункти одержали від населення 374 кг золота, тобто переплавлених нагрудних хрестів, сережок тощо.
Протягом дня деякі приймальні пункти «купували» до 800 г золота, безсоромно грабуючи селян. Приймали золото за однією пробою, а до реєстраційних актів записували зовсім іншу, здобуваючи у такий спосіб поширений тоді «припек», тобто різницю між прийнятим від населення та зданим у банк золотом. «Припек» сягав кількох кілограмів, відтак за кожним грамом викраденого селянського золота було чиєсь життя. Вся система торгзіну платила громадянам значно менше за їхнє золото, ніж воно коштувало на світових біржах, маючи з того «смертоносний прибуток».
Золотозаготівлі 33-го року відрізнялися від попередніх років «золотосрібловою зливою» з діамантовою веселкою. В 1931 р. через систему торгзіну до казни надійшло 6 млн., у 1932 р. – близько 50 млн., у 1933 р.- 107 млн. валютних карбованців, з них 75,2% становили дорогоцінні метали – золото, срібло, платина. Так званий «золотобрухт» становив 38%, монети царського карбування – 18% від загальної суми валютних надходжень. За 1 г золота селянам давали 1 крб. 29 коп., але вражає інше: з 107 млн. крб., які здобув торгзін, внутрішні надходження становили 86 млн. крб. Якщо в 1932 р. «заготовили» 21 тонну золота та 19 тонн срібла від населення, то у 1933 р. - 45 тонн золота і 1421 тонну срібла. Від вилученого таким ганебним способом золота та срібла спорожніли не лише селянські кишені, але і не завжди наповнювалися шлунки голодних хліборобів. Біля магазинів на них чатували співробітники ГПУ, які заарештовували «селян-золотовалютчиків», позбавляючи купленого хліба.
За вісім місяців 1933 р. ВУК «Торгзін» «заготовив» валюти на суму 25 млн. крб., з них золото та срібло становило 61,4 %, а грошові перекази 26% від усіх надходжень валюти. Якщо розбити цю суму на кількість загиблих в роки Голодомору, то відтак ціна одного життя українського хлібороба становила від 2 до 5 валютних карбованців. Восени 1933 р., коли надходження золота до магазинів торгзіну значно впало, уряд дозволив скупку діамантів. В Україні діяв лише один пункт – у Харкові. За один карат діаманту з дефектами торзіновські «фахівці» пропонували 12 крб., а за чисті – 260 крб. В 1933 р. за кордон відправили різного «антикваріату» на суму 3,2 млн. інвалютних карбованців.
Селяни купували в магазинах торгзіну виключно хліб та борошно, а продовольчі товари становили 89% загального обсягу товарообігу системи торгзіну. Існувала таємна інструкція: «не давати обіцянок покупцям на швидке одержання продуктів».
Політика геноциду, виявом якої став Голодомор, знецінила людське життя, коли в охоплених голодом українських селах люди втратили страх смерті і почуття святості смерті, тому що померлих перестали хоронити за належним християнським обрядом. Діяльність системи торгзіну, коли селян змусили віддати так зване побутове золото в обмін на щойно вилучений у них же хліб, вражає цинічністю задуму та масштабами сатанинської акції тоталітарного режиму в Україні.
