Яка армія потрібна Україні

Дмитро Тимчук, для «Главреда», 13.11.08 // 12:15

Розбудова Збройних сил у разі, коли Україна вибирає шлях розвитку в статусі «активно нейтральної» держави, змушує говорити про серйозні складнощі, пов'язані як із забезпеченням власної обороноспроможності в умовах, що склалися на міжнародній арені, так і з набуттям необхідної військово-політичної ваги.

Першу частину статті читайте тут.

Слід розуміти, що бути абсолютно нейтральною, а також самодостатньою щодо власної оборони виключно за допомогою звичайних збройних сил Україна на даному етапі навряд чи зможе через відсутність ресурсів для цього. За підрахунками автора, для розбудови в Україні «швейцарської» моделі військової організації, з урахуванням пропорцій, необхідно одномоментно мати в строю (як кадровий склад і активний резерв) у складі Збройних сил та інших збройних формувань не менш як 7 млн осіб. Зрозуміло, що ні вкомплектувати військову організацію такою кількістю особового складу, ні забезпечити його задовільну бойову і спеціальну підготовку, ні знайти ресурси для забезпечення життєдіяльності такої структури Україна не в змозі.

Тому розбудова військової організації з урахуванням наявних можливостей повинна мати свою специфіку. При цьому необхідно гнучко поєднувати можливості як симетричних, так і асиметричних відповідей на виникаючі загрози.

Основні напрями забезпечення обороноздатності України: розбудова професійних Збройних сил, що мають на озброєнні сучасні озброєння і військову техніку (ОВТ); створення мобілізаційного резерву для розгортання Збройних сил у разі військової загрози; підготовка мобілізаційних ресурсів для ведення партизанської війни (Війська територіальної оборони).

Військово-адміністративний розподіл має полягати у формуванні округів територіальної оборони при одночасному існуванні на їх території оперативних командувань за нинішньою схемою. При цьому оперативні командування (ОК) займаються організацією і забезпеченням життєдіяльності частин Збройних сил, округи – підготовкою мобресурсів і створенням бази партизанської війни в регіонах (Війська територіальної оборони).

Загалом створюється п'ять територіальних командувань (Північне, Східне, Південне, Західне і Територіальне командування «Крим») і військові округи, що збігаються з їхніми межами. ОК повинні мати мобілізаційні можливості для розгортання в кожному командуванні двох механізованих, однієї танкової і однієї артилерійської бригади. За неможливості у разі збройної агресії проти України провести мобілізаційні заходи для Збройних сил, особовий склад і озброєння резерву на окупованій супротивником території автоматично переходить у розпорядження Військ територіальної оборони.

Збройні сили. Чисельність – 450-500 тисяч людей (слід розуміти, що за меншої чисельності армія країни, маючи позаблоковий статус, не може гарантувати навіть подібність мінімальної обороноздатності). Збереження призову для комплектування Сухопутних військ кількістю до 20% від чисельності всього особового складу з терміном служби мінімум 1,5 року (як свідчить нинішній досвід, політичне рішення встановити термін строкової служби 1 рік абсолютно не дозволяє говорити про підготовку фахівців з-поміж «строковиків»). Варіант – контрактна служба з тривалістю першого контракту 3 роки і подальшим підписанням контрактів на 2 роки. З контрактників, що відслужили, формується мобілізаційний резерв для розгортання Збройних сил у разі військової загрози

Три види Збройних сил – Сухопутні війська, ВМС і Військово-повітряні сили (ВПС плюс ППО, повернення до старої назви непринципове, і викликане лише звичністю формулювання). При цьому максимально відповідні організаційно-штатній структурі військового часу – війська ППО (що прикривають всю територію України, а за воєнного часу підсилюють прикриття стратегічних об'єктів і спільно з ППО Сухопутних військ забезпечують прикриття військ, що розгортаються і діють).

У кожному ОК формується полк спеціального призначення (СпП) в безпосередньому підпорядкуванні командування Сил спеціальних операцій, і два «морські» полки СпП в Очакові та Севастополі з Центром спеціальних операцій у Кіровограді та Морським центром спеціальних операцій в Очакові.

Сухопутні войска – основний вид Збройних сил. Основа СВ – механізований батальйон. Кістяк – два армійські корпуси («Північний» і «Південний») у складі окремих механізованих, танкових, артилерійських, аеромобільних бригад (останні мають у своєму складі ескадрильї військово-транспортних вертольотів).

Механізований батальйон як основна одиниця СВ має таку специфіку за оргштатною структурою. У взводі одне відділення оснащене, крім стрілецької зброї, ручними протитанковими засобами (РПГ). В роті одне відділення – переносних зенітно-ракетних засобів (ПЗРК) і одна безвідкатна гармата (станковий протитанковий гранатомет). У кожному взводі у складі першого відділення – снайпер, крім цього у складі батальйону – окремий взвод снайперів.

У складі Військово-морских сил кістяк - 2-3 фрегати, мінімум 12 корветів, мінімум 5 підводних човнів. Оперативне командування «Крим» створюється на базі нинішнього Центру берегової оборони (при цьому батальйон морської піхоти розгортається до бригади). «Сухопутний» і «морський» полки СПН, а так само Морський центр спеціальних операцій можуть у разі активних бойових дій переходити в оперативне підпорядкування штабу ВМС і мають можливості широкомасштабних диверсій у береговій зоні та на морі.

У складі Військово-повітряних сил – п'ять повітряних командувань (за оперативними командуваннями). У складі кожного – окремі зенітні полки, зенітно-ракетні, радіотехнічні бригади і бригади тактичної авіації і по одному полку транспортної авіації. До цього необхідно вирішити питання відродження дальньої бомбардувальної авіації і сформувати мінімум 2 полки ДБА центрального підпорядкування.

У складі Збройних сил створюється окремий рід військ – Стратегічні ракетні війська (СРВ) . У ідеалі очікується повернення ядерного статусу України і оснащення СРВ МБР з ядерними боєголовками. (Питання це політичне, технологічні можливості для цього Україна має. Гадаю, говорити про повернення ядерного статусу без непередбачуваної реакції міжнародної спільноти, за прикладом Індії і Пакистану, можна буде лише за стабільної політичної ситуації в країні). Без ядерного озброєння СРВ оснащуються МБР (виробленими на «Південмаші») з досить потужними боєголовками звичайних вибухових речовин.

Війська територіальної оборони. Являють собою структуру, що створює за мирного часу ресурси і готує кадри для ведення партизанської війни у разі збройної агресії проти України і окупації частини або всієї її території. Важливе законодавче забезпечення – розробка і ухвалення в Україні «Закону про Війська територіальної оборони», що дозволяє приватним особам, наявним резервам ВТО, мати у своїй власності нарізну вогнепальну зброю і зберігати її в домашніх умовах.

Наявний резерв ВТО складається з військовозобов'язаних осіб трьох категорій, залежно від віку, фаху та рівня підготовки. Підготовка резерву ВТО починається з 6-го класу загальноосвітньої школи, і по досягненню призовного віку (18 років) розподіляється за категоріями залежно від стану здоров'я, морально-психологічних якостей і рівня підготовки. У країні діє система соціально-правового забезпечення категорій резерву ВТО (зокрема, що дає право особам 1-ї категорії пільгового навчання в цивільних вузах, отримання державного медичного страхування тощо).

На підприємствах промисловості та аграрно-промислового комплексу, у вишах, при місцевих органах виконавчої влади створюються підрозділи, частини, з'єднання і об'єднання ВТО. Бійці ВТО проходять регулярні збори під управлінням регіональних штабів Військ. Особи 1-ї категорії резерву зберігають удома особисту зброю і прибувають на збори з нею. Регулярно проводяться навчання з організації територіальної оборони і ведення партизанських дій спільно з частинами Збройних сил. При підготовці резерву ВТО враховується географія того або іншого регіону.

Основа військ – загони ВТО чисельністю 10-15 осіб, сформовані на підприємствах, при місцевих органах виконавчої влади та у вишах. Загони ВТО озброюються легкою стрілецькою зброєю. Це автомати і кулемети, ротні і станкові великокаліберні кулемети, снайперські гвинтівки, ручні протитанкові гранатомети, переносні зенітно-ракетні комплекси, а також (на батальйонному рівні і вище) – станкові автоматичні гранатомети, безвідкатні гармати (реактивні гранатомети), вогнемети, міномети різних калібрів. Для ВТО необхідно також створити спеціальні пристосування (направляючі плюс прицільні пристрої) для стрільби снарядами РСЗО.

Загони об'єднуються в роти і батальйони (10 загонів в одній роті, від 5 до 10 рот у батальйоні). Командування загонів призначається з найбільш підготовлених резервістів ВТО або резервістів ЗС, командування батальйонів – з керівників місцевих органів виконавчої влади або офіцерів ВТО. Райони зі сформованими на їх території загонами, ротами і батальйонами є бригадами ВТО, області – дивізії, військові округи – фронти ВТО.

Структура управління. За мирного часу кадровими Збройними силами керує Генеральний штаб. Паралельно діє Штаб Військ територіальної оборони, що функціонує у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади, Міністерством освіти і структурами управління аграрно-промисловим комплексом і промисловістю.

У разі потреби створюється Державний штаб оборони країни на чолі з Президентом як Верховним головнокомандувачем, у складі структур ГШ і Штабу ВТО. Цьому найвищому органу в оперативне підпорядкування переходять всі збройні формування і розвідувальне співтовариство країни.

Зрозуміло, що це лише схематично накреслений прообраз військової організації (точніше – лише Збройних сил і Військ територіальної оборони, як основи військової організації), необхідний нейтральній Україні. У забезпеченні обороноздатності та створенні такої структури (особливо в тому, що стосується ВТО) величезну роль до того ж відіграє не лише дослідження ресурсів, а й чітка національна самоідентифікація населення, патріотизм, виховання якого сьогодні видається серйозною проблемою. Але це – окрема тема.

Версiя для друку