Ви пам'ятаєте, яким він хлопцем був…
Звістка про те, що Президент наполягає на висуненні в спікери свого фаворита Арсенія Яценюка, розбудила самого «винуватця події», тоді ще міністра закордонних справ, у Мадриді. Кажуть, Арсеній Петрович був не в захваті від перспективи поміняти неспішне статусне буття глави МЗС на нервову роботу голови парламенту. Але – проти волі Президента не попреш.
Головним лобістом висунення Яценюка в спікери називали Віктора Балогу. Ніколи не будучи поміченим у симпатіях до демократичної коаліції, глава Секретаріату Президента прагнув отримати на чолі парламенту людину, менш піддатливу чарам Юлії Тимошенко і з якою Віктору Івановичу було б працювати комфортніше, аніж з першим кандидатом у голови ВР від «Нашої України» – В’ячеславом Кириленком.
Обрання Арсенія Яценюка на пост спікера 4 грудня минулого року стало першим, але не останнім перформансом, що відбувся у Верховній Раді шостого скликання.
Таємне голосування народних депутатів від фракцій БЮТ і НУНС супроводжувалося блокуванням цього процесу «регіоналами». Найбільше постраждав бюлетень «бютівця» Сергія Терьохіна, який біля урни для голосування в нього вихопив і порвав Василь Кисельов.
Парламент, очолювати який випало Яценюку, вже зараз називають найбільш «буйним» в історії України. Потужна опозиція почала блокувати трибуну Ради ледве не з першого дня роботи парламенту – таким чином вона протестувала проти наміру більшості одним махом прийняти пакет першочергових законів, передбачених коаліційною угодою. Всупереч усталеній практиці, Яценюк не демонстрував особливих зусиль для розблокування роботи Ради – на кілька днів він просто закривався в своєму кабінеті. Як з'ясувалося пізніше, Арсеній Петрович вивчав регламент ВР, щоб потім на рівних вести бесіду з парламентськими схоластами.
У тому, що робота спікера докорінно відрізняється від дипломатичної діяльності, Яценюку стало зрозуміло вже на першому принциповому голосуванні, яке відбувалося під його кураторством, – призначенні Юлії Тимошенко на пост прем'єра. Нагадаємо, після першої, невдалої спроби голосування Арсеній Петрович позбувся своєї картки для голосування – її, протестуючи проти нібито порушення спікером процедури, вихопив «регіонал» Владислав Лук’янов.
Пізніше Лук’янов, і особливо його колега по фракції Олексій Журавко, стануть частими гостями парламентської президії – вона належала до зони їхньої відповідальності під час блокування «регіоналами» роботи Ради.
Наймасштабніший сеанс блокади почався в січні-місяці, коли стало відомо, що Арсеній Петрович разом з Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко підписав лист до Генерального секретаря НАТО з проханням надати Україні ПДЧ.
«Регіонали» вважали, що спікерові негоже підписувати будь-які документи без санкції на те парламенту і почали акцію парламентського протесту, що часом скидалася на безстрокову. Її атрибутами стали великі повітряні кулі з написами типу «НАТО – НІ», що кілька тижнів ширяли під куполом сесійного залу.
Заблокований таким чином парламент лише кілька днів не дотяг до чарівної позначки в 30 днів непроведення пленарних засідань, після якої Президент міг би дістати право розпустити ВР.
До речі, під час однієї з бійок, що сталася тоді в президії, Яценюк вмудрився випадково укусити за руку «регіонала» Нестора Шуфрича. Це стало першим і останнім проявом агресії Арсенія Петровича за перебування спікером. Хоча, знову ж таки, багатьом запам’яталася його фраза: «Не провокуйте мене на бійки. Це я так, на вигляд очкарик, але штангу у 80 кілограмів тягну…»
Аж до початку вересня цього року Яценюк був єдиним мешканцем президії Ради.
Хоча він невпинно переконував колег обрати йому компаньйонів, ходили чутки, що Арсенію Петровичу без віце-спікерів працюється дуже навіть комфортно: він монополізував у своїх руках все кермо влади в парламенті й міг проводити переговори про організацію роботи Ради самостійно.
Після того, як 2 вересня в Раді зародилися контури альянсу Партії регіонів і Блоку Юлії Тимошенко, Арсеній Яценюк проголосував за вихід «Нашої України» з коаліції і демонстративно подав заяву про відставку з поста голови Верховної Ради. Така норма справді містилася в коаліційній угоді і, вочевидь, заяву Яценюк написав з єдиною метою - щоб змусити Юлію Тимошенко наслідувати його приклад.
Втім, прем'єр-міністр писати заяву не поспішала, а ось прохання про відставку Яценюка спливло після майже двох місяців і, зрештою, стало формальним приводом для сьогоднішнього голосування за відкликання спікера. Відповідний проект ухвали, нагадаємо, зареєстрував у Верховній Раді все той же старий знайомець спікера Владислав Лук’янов.
Тим часом ще вчора в кулуарах парламенту колеги Арсенія Петровича по фракції називали вголос реальну причину можливої відставки спікера. Після їхніх слів Яценюк намагався розташуватися в центрі складної системи політичних домовленостей, реалізацію яких він не міг контролювати. «Сьогодні він веде переговори з «Регіонами», завтра у нього ідилія з БЮТ, післязавтра він згадує про те, що він з «Нашою Україною» – це не діло», – нарікали окремі представники фракції НУНС. Тому й захищали вони колегу без особливого блиску в очах. А деякі (група «Єдиний центр») – іще гірше – власними руками проголосували за його звільнення. Стіною за Яценюка-спікера стали мало не останні політичні попутники - БЮТ. Їхній мотив зрозумілий: адже слідом за Яценкюком без свого прем'єрського крісла може залишитися і Юлія Тимошенко, опинися на місці спікера хтось із уже заявлених кандидатур: Литвин, Плющ, Лавринович.
Найнаочнішим підсумком короткого перебування Арсенія Яценюка на чолі парламенту став ініційований ним ремонт сесійного залу. З подачі спікера з головної стіни залу зникла карта України, що «розділяла країну», на вході до парламенту з'явилися 27 українських прапорів, що символізують єдність нації.
Останній штрих – запровадження нової системи голосування, що дозволяє депутатам голосувати тільки за себе, Яценюк утілити в життя так і не встиг.
Заслуговує на згадку і позапарламентська діяльність спікера. Підкреслена демократичність спікера, його приналежність до нового покоління українських політиків виражалася в тому, що всі свої робочі поїздки Яценюк здійснював не на чартерах, як його попередники, а на регулярних рейсах, в економ-класі.
А ще можна пригадати про інцидент на проспекті Перемоги, коли Яценюку чи то помахав рукою, чи то показав середній палець з вікна свого автомобіля знаний «даїшник» Олексій Кожа. Про це спікер негайно повідомив Президента, а той виніс цю дорожню подію на засідання Радбезу. В результаті Кожі ця витівка коштувала посади, а Яценюк дістав нове прізвисько – «Сенька-ябеда».
Останнім часом, у світлі появи президентського указу про дострокові вибори, активізувалися чутки про створення Яценюком власної політичної сили. Спікер вже давно не приховує, що рано чи пізно створить свій проект, а в спонсори ще не створеної партії преса записала ледве не всіх українських олігархів.
Сьогодні Яценюк підтвердив свою рішучість і далі займатися будівництвом власної політсили. «Мене пішли, щоб я повернувся, але вже не сюди», – сказав уже екс-спікер журналістам. І цим змусив пригадати практично ті ж самі слова, які сім з половиною років тому сказав свіжозвільнений з подачі Президента Леоніда Кучми прем'єр-міністр України Віктор Ющенко.
