Симптом Катеринчука
«Враз здійнявся стукіт та грім, весь палац задрижав. Гості налякалися, зірвалися з місць, а Іван-царевич каже: «Не бійтеся, любі гості: це моя жаба в коробочці приїхала!» (З російської народної казки «Царівна-жаба»).
«Враз здійнявся стукіт та грім, вся київська мерія задрижала. Чиновники налякалися, зірвалися з місць, до вікон припали, а там – плакати, промови, штандарти Європейської партії України, а організатор всього цього «грому» й каже: «Не бійтеся, пані та панове: це наш лідер, Микола Катеринчук, у Київраду повертається!» (З імпровізації на тему «Європейська партія і прихильники Блоку Миколи Катеринчука в Києві проводять на Хрещатику, 36 акцію проти підвищення вартості проїзду в міському транспорті).
З історії питання. Нагадаємо читачеві, що з тієї самої сесії, 10 червня 2008 року, коли Київрада обирала заступника мера Києва Леоніда Черновецького, секретаря Київради (кандидатуру мер пропонував лише одну - Олеся Довгого), Блок Катеринчука, який в кількості 5 осіб пройшов у Київраду, зі скандалом розпався, не встигнувши, фактично, навіть зареєструвати фракцію.
Троє депутатів – Борис Гавриленко, Павло Тесленко і Роман Ярошенко, узяті в… заручники Катеринчуком в офісі Європейської партії (так принаймні інтерпретував мер Черновецький те, що відбувалося того дня) і звільнені «групою захоплення» із співробітників МНС і міліції, прибули, врешті-решт, на сесію, де якраз їхніх голосів і не вистачало для позитивного голосування по кандидатурі Довгого. Сам Катеринчук потім буквально на якісь хвилини з'явився на сесії, а в кулуарах скаржився журналістам на підступність цих трьох, які, всупереч рішенню Блоку не підтримувати кандидатуру Довгого на секретаря Київради, спеціально прибули в колонний зал, щоб проголосувати за кандидатуру мера.
А буквально через три дні, міжпартійна конференція проголосувала за позбавлення не лише «неслухняної трійці», а й, для науки, двох інших, по-партійному дисциплінованих членів Блоку, депутатських мандатів, подала документи-повідомлення в Київський міський тервиборчком – щоб нових, наступних за виборчим списком, депутатів Блоку зареєструвати. Тервиборчком чомусь не вклався в терміни, з ЦВК теж не вийшло і – пішли суди. Принаймні такою була офіційна інформація «катеринчуківців».
Цікаво, що, попри райдужні перспективи з боку лідера Блоку щодо адекватного покарання «зрадників», експерти, до яких «Главред» свого часу звертався по коментарі в тему, скептично оцінили можливість «адекватного покарання». Навіть незважаючи на те, що в п'ятірці Блоку є один з найуславленіших юристів – Олексій Рєзніков, що брав участь на боці Віктора Ющенка в 2004 році у славнозвісному судовому процесі про фальсифікацію виборів президента України.
Наприклад, нардеп від НУНС Олесь Доній сказав, що рішення Блоку Катеринчука не матиме жодних юридичних наслідків, а «…три депутати, які голосували за Олеся Довгого, можуть завжди показати свої заяви про вступ до фракції – вони її сформували. Їх - половина. Вони лише можуть показати, що вони не подали цього рішення Катеринчуку. Тому мені здається, що перспективи виключення цих депутатів досить малі. Все потрібно було враховувати раніше – коли блок тільки формувався».
Інша відома людина – директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна Кость Бондаренко заявив, що «…ми маємо справу з таким кроком Миколи Катеринчука, за якого він збереже лице. Тобто «і вівці будуть цілі, і вовки ситі». Катеринчук показав, що він вирішив «залізною рукою» розчистити свої лави, а з іншого боку, позиція депутатів у Київраді залишиться без змін. Микола Катеринчук – досвідчений політик і розуміє, що чищення партійних лав, чищення лав фракції - ні до чого не приведе».
І ось сьогодні в «справі Катеринчука» з'явилися, як завжди висловлюються юристи, знову виявлені обставини. Осоромлений Катеринчук, не зумівши впоратися з ідеологічною єдністю свого іменного Блоку, зокрема з трьома «зрадниками», яких під прапором Блоку сам же і провів у Київраду на дострокових виборах у Києві, як мовиться, хоч і під щитом, але повертається на Хрещатик, 36. В усякому разі, саме така інформація просочилася в «Главред».
Проте, якщо хто подумав, що «найвродливіший» раптом вирішив якимсь законним чином порвати з парламентом і підсилити собою міську раду, то це не зовсім так – інтереси Європейської партії України та її лідера представлятимуть у Київраді двоє «не зрадників».
Причому той факт, що в цій інформації є частка правди, засвідчили, зокрема, й такі непрямі «докази». Наприклад - прихильники Катеринчука і Київський осередок Європейської партії почали проявляти активність під столичною мерією, прес-служба як самого нардепа, так і його політсили з кінця вересня різко «прокинулася» і почала закидати ЗМІ заявами від Миколи Дмитровича і місцевого керівництва його партії з критикою діяльності столичної міської влади.
Щоправда, особливо розчулювали у всій цій PR-кампанії «сміливі» фрази типу «Блок Катеринчука вкотре заявляє…», «Ми наполягатимемо на розгляді/перегляді цього питання на сесії Київради». Чому розчулювало? Тому що було розраховано на, даруйте, лохів. Адже досвідченій людині має бути відомо, що Блоку Катеринчука як такого в Київраді просто не існує! Тих трьох депутатів, які зі скандалом і всупереч рішенню міжпартійної конференції блоку 13 червня 2008 року про позбавлення їх депутатських мандатів залишилися в Київраді, називають просто «депутати». Навіть не позафракційні – в цьому випадку, якщо суворо дотримуватися норми імперативного мандата, що надає право політсилі позбавляти мандатів всіх тих, хто покинули рідну фракцію, - зі «зрадниками», дійсно, розмова коротка. За принципом – якщо не з нами, то й геть із Київради! А так – просто депутати, які при тому написали заяви про вступ до фракції Блоку Катеринчука, і, мовляв, не їхня вина, що двоє їхніх соратників по виборчих списках роботу в Київраді повністю ігнорують, не написали таких заяв, а норма Регламенту Київради (ст.6) визначає: депутатські групи Київради формуються/об’єднуються «…за кількістю не менш як п'ять депутатів», а повна або скорочена назва депутатської фракції має збігатися з назвою відповідної партії або виборчого блоку.
Крім того, ніколи ця трійця не голосувала в різнобій з промерською більшістю – не для того, судячи з усього, вони «вирвалися з полону», щоб протистояти команді Черновецького. А що стосується виступів або внесення пропозицій на пленарних засіданнях, то, за рідкісним винятком, на сесії можна було почути тільки Романа Ярошенка. Йому не виходити до трибуни просто неможливо - адже він все-таки очолює постійну комісію міськради з бюджету, а нині така ситуація в місті, що мало не на кожній сесії розглядаються якісь доповнення і зміни в бюджет-2008, і представляти їх зобов'язаний голова комісії!
«Так, з наступної сесії ми починаємо працювати в Київраді!» - повідомив «Главреду» майже сенсаційну новину один з відомих представників українського політико-економічного бомонду, а заразом – другий номер п'ятірки Блоку Катеринчука Володимир Лановий. І нарік при цьому – мовляв, робити нічого, судові тяжби, що затяглися більш як на чотири місяці, проблем Блоку, як того хотіли «не зрадники», не вирішили: «Судові засідання все переносилися і переносилися. Врешті-решт ми вирішили, що судитися – собі дорожче, краще йти працювати в Київраду».
Поділитися, так би мовити, стратегією і тактикою своєї діяльності Лановий поки що не зважився (може, просто тому, що кудись дуже поспішав?!), хіба що заінтригував – мовляв, ось як почнемо працювати повноцінно в Київраді, побачите, що буде там фракція Блоку Катеринчука. На наше здивоване – яким же чином сформувати фракцію з непримиренних, тим більше, якщо в ній має бути не менш як п'ять депутатів? - «катеринчуківець» загадково посміхнувся: «А ось побачите…».
До речі, Лановий був розподілений у постійну комісію Київради з питань промисловості, інноваційної і регуляторної політики, а Рєзніков – у комісію з питань правопорядку, регламенту і депутатської етики. Природно, ніхто з них там не з'являвся.
В принципі, що таке – двоє, троє або нехай навіть п'ятеро людей у складі Київради, де в цілому аж 120 депутатів? Чи може, чи здатна така кількість людей помітно впливати на політику і рішення столичного представницького органу, щоб варто було писати про перипетії їхнього пересування або політичної мімікрії?
Є тут, як нам здається, щонайменше, кілька знакових моментів. І про них не можна умовчати. Особливо сьогодні, коли потреба електорату в якійсь «третій силі», тобто НЕ ТАКИХ політиках, які сьогодні біля керма міст і сіл України, зросла в рази і рази.
По-перше, 39 тисяч 973 киянина віддали свої симпатії абсолютно новому для столиці політичному формуванню – Блоку Миколи Катеринчука. Повірили, що серйозні і переважно впізнавані, хоч і не «затягані» різними політсилами люди, що дивилися на них з агітаційної атрибутики Блоку Катеринчука і обіцяли «не брехати, не красти, не боятися» - і є та нова сила, яка справді буде НЕ ТАКА.
Тут також треба врахувати, що, в принципі, передвиборна риторика Катеринчука будувалася на критиці діяльності Черновецького та його команди. І хоча дуже насторожував той факт, що таким ось опонентам мера було надано стільки рекламного місця в місті, де безальтернативно володарює Черновецький, зокрема – на моніторах у вагонах метрополітену, яким керує давній друг мера, колишній банкір Петро Мірошников, все ж таки народ, спраглий заміни Черновецького, повірив чистоті помислів Катеринчука. Більш обізнаний народ, до того ж, запідозрив якусь каверзу в тому, що два рідні брати – Борис і Олександр Гавриленки – опинилися в прохідних частинах виборчих списків Блоку Черновецького і Блоку Катеринчука. Адже не громадянська війна, щоб ось так – по різні сторони барикад?! Проте проголосували таки кияни за нову політсилу, забезпечивши їй – з надією! - представництво своїх інтересів, які багато в чому не збігалися з інтересами тих, хто віддав перевагу Блоку Черновецького.
То що ж – 39 тисяч 973 виборці страшенно помилилися, і «третя сила» в цьому місті, в цій країні не може народитися за визначенням – вона приречена на погану спадковість?!
По-друге, Київраді, напевно, як жодному іншому органу місцевого самоврядування в Україні, потрібні не просто високопрофесійні люди з різних сфер діяльності, але люди з державницьким способом мислення, широтою кругозору і глибиною немістечкового патріотизму, люди з відчуттям власної гідності, авторитетні, самодостатні - не в розумінні товщини капшука, звичайно. Адже Київ – столиця, і, без хибної патетики, це місто і лице, і дух, і, якщо хочете, сумління «української ойкумени». Чи такий сьогодні Київ? Чи може стати таким при тому складі Київради, яка працює останні, приміром, три скликання? Напевно, частина столичного електорату, що ратує за Київраду, яка своїми діями викликатиме у киян якщо не відчуття гордості, то принаймні відчуття задоволення, поставила на тих, хто їй просто і довірливо віщав зі скромного плаката щодо «не брехати, не красти, не боятися». Адже обличчя симпатичні, а деякі так і взагалі вродливі… Хіба такі здатні зрадити?!
То що ж – 39 тисяч 973 виборці страшенно помилилися і в цьому місті, в цій країні не можуть у мери і депутати пробиватися люди з широтою кругозору і глибиною немістечкового патріотизму і т.ін. – за визначенням?!
По-третє. Свідомому електорату, очевидно ж, не хотілося ще раз помилитися, колись повіривши у фантастичну казку про мера-мультимільйонера і мільйонерів-депутатів, які вже нібито «не крастимуть», оскільки мають стільки всього, що куди вже більше. Цей електорат захотів майже «таких, як я сам/сама», щоб знали не з чуток, що це таке - жити в період побудови недорозвиненого капіталізму. І тут йому якраз «підсунули» п'ятьох бравих хлопців – без явних заводів і пароплавів, хлопців, приємних у всіх відношеннях, з інтелектом на обличчях і безліччю реальних для втілення ідей у передвиборній програмі під назвою «Основні завдання». Наприклад, хоч би таких – збільшити в найкоротші терміни кількість гілок метро в Києві з трьох до десяти, а для цього щорічно пускати по три нові станції. Причому метро «від Катеринчука» і працюватиме має довше – годин до двох ночі, і потяги курсуватимуть через кожні 30 секунд. Або таких – за п'ять років ліквідувати чергу на житло, створивши спеціальне будівельне комунальне підприємство, яке лише зведенням квартир «для народу» і займатиметься. Ну хіба не «свій в дошку» цей симпатичний Катеринчук?!
То що ж – 39 тисяч 973 виборці, даруйте, знову потрапили пальцем у небо, повіривши, що є серед тих, хто так прагне стати «слугами народу», дійсно «свої в дошку»?!
…А Києву насправді потрібен Катеринчук і його команда – тільки саме ті й такі, яким повірили 39 тисяч 973 виборці. І навіть, може, ще кращі.
