Три намети
Товариш у військовій формі ще був полковником, а не бедуїном, говорив про революційну солідарність, а не про африканську та мусульманську єдність. І взагалі, виглядав хлопчиськом, а не ветераном політичних битв в арабському і африканському світі. Але тепер усе по-іншому. Тепер Каддафі ставить намети в Москві, Києві та Мінську. А спостерігачі намагаються зрозуміти, наскільки важливі його поїздки, й чи дійсно може відродитися велика радянсько-лівійська дружба – тепер уже в триголовому російсько-українсько-білоруському варіанті.
Перед приїздом Каддафі висловлювалися різні прогнози. Справді, Владімір Путін не так давно побував у Триполі, Александр Лукашенко там взагалі бажаний гість, і – що не менш цікаво – у Лівії побував Віктор Ющенко. Путін говорив з Каддафі про спільні проекти в галузі енергетики, для Лукашенка Каддафі – важливий політичний партнер, а для Ющенка Лівія уявляється майже енергетичною альтернативою Росії. Але найголовніше, що дійсно цікавить лідерів трьох країн, – то це продаж зброї. Усе інше – димова заслона. Звичайно, зустрічаючись із Дмітрієм Медвєдєвим і Владіміром Путіним, Каддафі може нагадувати їм про славні часи, коли він приїжджав у гості до радянських старців, що очолювали супердержаву похилого віку, й вони разом думали, яку ще «кузькіну матір» показати ненависним янкі. Ну й що з того? Хто-небудь вірить, що в Лівії з’явиться російська військово-морська база? Що старіючий Чорноморський флот м’яко перебазується на Близький Схід? Що Лівія та Росія разом продаватимуть нафту, яка дешевшає? Путін як завгодно довго може обговорювати з Каддафі спільні енергетичні плани, але навряд чи пояснить, як вони здійснюватимуться. При цьому за дружбу з Лівією Москві вже зараз довелося заплатити чималу ціну, відмовившись від претензій щодо боргу колишнього Радянського Союзу. І це при тому, що йшлося не про якусь знищену війною країну на зразок Сомалі, а про нафтодобувну державу, що перетворила свого екзальтованого хазяїна на якогось середньовічного шейха. Те саме і з бажаннями Ющенка – якщо возити в Україну нафту танкерами, вона навряд чи виявиться дешевшою за російську. Ну, а Лукашенко ніколи й не створював ілюзії великих економічних планів. Для нього Каддафі – союзник по боротьбі. І людина, спілкуючись з якою він може демонструвати, що міжнародна ізоляція його країни – міф західних недоброзичливців. Тим паче, що й сам Каддафі більше не видається одіозним диктатором і спонсором світового тероризму, він нормалізував відносини із Заходом, пережив санкції. Ще б пак! До нього приїздила сама Кондолізза Райс! До Лукашенка вона, звісно, вже не встигне приїхати... Але, може, новий державний секретар...
У цій ситуації їздити й домовлятися про покупку зброї – найприємніше. При цьому можна навіть зрозуміти тактику лівійського гостя. В Україні він купить найзрозуміліше для Заходу, тому що Київ навряд чи триматиме в секреті свої поставки. У Росії можна теж купити що-небудь «приємне» й домовитися про щось неприємне з точки зору американських джентльменів. Ну, а це, не дуже приємне, можна буде придбати через Білорусь. Поїздка вдалася, можна згортати намети...
