Червоний день календаря

Віталій Червоненко, Владислав Мусієнко (фото),«Главред», 07.11.08 // 18:46

Українські комуністи відсвяткували 91-шу річницю Жовтневої революції, і навіть трохи попустували...

Осінь - саме пора для лівих трохи розвіятися. 14 жовтня у них є прекрасний привід помітингувати проти визнання воїнів УПА, ну а 7 листопада, в майже червоний день календаря, сам Бог велів їм струснути старими кістками і відсвяткувати чергову річницю Жовтневої революції.

Якщо удар УПА вже традиційно бере на себе Наталія Вітренко, то 7 листопада всі святкування проводить КПУ. От і сьогодні Комуністична партія України взяла на себе монопольне право помітингувати на честь свята в столиці. А щоб комусь із «друзів» по лівому табору не прийшло в голову вклинитися в процес, комуністи вирішили з самого ранку зайняти всі традиційно ліві «точки» Києва – біля пам'ятника Леніну на Бесарабці, площу біля метро «Арсенальна», і, власне, Майдан.

Згідно з планом, головні сили київських комуністів повинні були зібратися на «Арсенальній» о 10 ранку. В цей же час на Майдані і на Бесарабці повинні були згрупуватися «товариші з регіонів», які трохи пізніше успішно об'єдналися на головній площі столиці і зайняли «контрольну висоту». І в цьому був сенс, адже права «Свобода» також обіцяла підійти на Майдан.

Але все таки, головну роль КПУ сьогодні відвела групі з «Арсенальної». Там повинні були зібратися головні сили, які до Майдану збирався повести Петро Симоненко. Ще в минулому році Леонід Черновецький підклав свиню КПУ – з його подачі «комуністична» вулиця Січневого повстання, яка впирається в Арсенальну площу, була перейменована на Івана Мазепи. Дрібниця, але як неприємно послідовникам Леніна було там збиратися...

Вже на дев'яту ранку біля Арсенальної було близько тисячі партійців – всі з червоною символікою, партійною атрибутикою, прапорами, в радянській військовій формі – коротше кажучи, строкато. Веселив присутніх духовий оркестр, який з самого ранку виконував старі добрі радянські пісні.

Біля підземного переходу на Арсенальній площі бравий послідовник заповітів Маркса розіклав лоток з російською комуністичною пресою. «50 копійок за екземпляр», – примовляв він.

Біля імпровізованої торгової точки моторошно лежала справжня труна з написом «Труна буржуям».

За планом, її повинні були принести Президентові України і залишити біля дверей його Секретаріату. Але про це трохи пізніше.

А поки бабусі з дідусями натхненно чекали початку святкування, ділячись один з одним старими спогадами: «А пам'ятаєш, як кілограмчик ковбаси коштував лише 50 копійок?» - говорила одна сива жінка. «Звичайно», – відповідала їй інша, додаючи: – «А зараз і в метро за них не проїдеш. Та нехай, не будемо про це в такий святковий день».

Звичайно, збиралися там не тільки старі – виділялася група молодих людей, явно студентів, які прийшли на площу групою. Їм швидко видали партійні курточки і забезпечили прапорами. Ще одній групі парубків була вготована особлива роль - їх переодягали в героїв революції – чекістів, матросів і червоноармійців. Їм, а разом з ними ще двом дівчатам, виділялась роль авангарду колони. Скажемо чесно, виглядали ці персонажі переконливо, за костюми їм можна поставити 5, щоправда, гра тягне не більше ніж на 4.

Були на площі й інші, не менш яскраві персонажі. Наприклад, тріо православних бабусь з хоругвами, які розповідали всім, що «тільки комуністи завжди захищали і продовжують захищати канонічне православ'я від помаранчевого фашиста Ющенка». Декілька дідусів роздавали листівки, в яких висловлювався заклик звільнити якихось кубинців, яких нібито десь утримують у в'язниці. До речі, правоохоронні органи на площі також були присутні, по всьому периметру ліниво походжали групки спецназу – охороняли. Час від часу «беркутівці» строєм навідувалися в туалет під Арсенальною – благо це останній безкоштовний заклад такого роду в центрі столиці.

Коротше кажучи, настрій у всіх був піднесений, групи пенсіонерів собі на втіху співали гімн СРСР, хтось затягував Інтернаціонал, інші просто вітали одне одного з Великим святом.

Згідно з планом дій, о 10 ранку комуністи повинні були сформувати колону і рушити вулицею Грушевського до Секретаріату Президента. Помітингувавши трохи і залишивши там труну, вони збиралися піти до своїх на Майдан. Щоправда, напередодні суд заборонив прямувати до Секретаріату, а тому план відкоригували – спочатку вирішили йти на мітинг на Майдан, а потім таки рушити до Президента.

Дотримуючись комуністичної дисципліни, до 10 години колона була сформована – вона зайняла половину проїжджої частини вулиці Грушевського і рушила на Майдан. В авангарді йшли вже згадані переодягнуті чекісти, матроси, червоноармійці і просто дві дівчинки – символ омолодження партійців.

Після «молодих бійців революції» йшли досвідчені і впливові партійці – Петро Симоненко, Адам Мартинюк, Ігор Алексєєв і Олександр Ткаченко.

Молодий Олександр Голуб вирішив відділитися від групи депутатів КПУ і йшов за декілька метрів осторонь колони. Може, хотів вирізнитися, а може, отримав партійне завдання відволікати журналістів від «старших».

Співаюча і пританцьовуюча колона комуністів розтягнулася по вулиці метрів на 700, партійці йшли неквапно, весь час зупиняючись, щоб почекати відстаючих. Колони «Беркута» йшли трохи попереду, на кожному перехресті перевіряючи, чи не надумав хто з «правих» влаштувати засідку.

Заводії з гучномовцями на ходу проводили з партійцями політпідготовку, розповідаючи, проти чого сьогодні власне зібралися мітингувати – «Ми проти Ющенка, кризи тарифів і цін» - повторювали вони. До речі, сьогодні всіх собак комуністи вішали на Ющенка, тактовно не називаючи прізвища Тимошенко.

Коли мітингуючі проходили біля Кабміну, звідкись з'явився заступник голови СПУ Станіслав Ніколаєнко. Під скандування: «Олігархів на колгоспні поля» він приєднався до колони, щоправда, не в один ряд із Симоненком, а на кілька позицій далі. На запитання, де Олександр Мороз і чому не на мітингу, Ніколаєнко відповів: «Його не буде. Не у Києві він сьогодні».

До 11 години комуністична колона дісталася на Майдан, попутно паралізувавши хвилин на десять рух на Європейській площі.

Ще на Грушевського Олександр Голуб розповідав журналістам, що на Майдані зібралися три тисячі «добірних комуністів». «Добірні комуністи» на Майдані були, щоправда, кількістю вони явно до трьохтисячної позначки не дотягували. Регіональні партійці зібралися біля сцени, спорудженої під пам'ятником Незалежності. Вони розважалися військовими радянськими піснями і виступом самодіяльного ансамблю в українських національних костюмах.

Через дорогу, навпроти комуністичного мітингу зібралися обіцяні «Свободою» праві. Їх було всього лише осіб 20, з двома національними, трьома червоно-чорними прапорами і кількома прапорами «Свободи».

Кількістю праві брати не могли, тож намагалися відігратися артистизмом і костюмами, які показували всю зловісну суть комуністичної влади.

Окрім комуністів, такій слабкій мобілізації «правих» раділи і бійці спецназу. На вулиці було не дуже тепло, і, з огляду на не надто напружене протистояння комуністів і націоналістів, «беркути» спокійно собі сиділи в автобусах, яких, до речі, на Майдані було не менше двох десятків.

Коли всі комуністичні колони злилися воєдино, нарешті почався мітинг – депутати від КПУ і активісти вийшли на сцену і почали віщати... Спочатку ведучий завів гасло «Симоненко!», який відразу підхопив натовп.

Далі слово надали юній активістці з Кіровограда, яка, символізуючи собою омолодження в партії, вибухнула полум'яною промовою про те, що не можна забувати славну радянську історію. Тим часом народ думав про своє: одна бабуся намагалася комусь довести різницю в політиці Леніна і Сталіна, інші партійці вирішували, куди б піти відзначити червоний день календаря.

На фоні клеймування молодою комуністкою нав'язуваної Україні фашистсько-бандерівської версії історії особливо було в тему подивитися на вельми переконливий плакат у натовпі «Голодомор і Биківня, нациківська брехня».

Не дарма прийшов на свято і Станіслав Ніколаєнко – він вийшов на сцену і виголосив промову про важливість лівого єднання і протистояння лібералам. Закінчив свою промову простим, але зрозумілим гаслом «Геть лібералів, хай живе соціалістична Україна».

Якраз під час спічу Николаєнка в рядах «правих» спостерігалося невелике пожвавлення. Підтримати своїх нечисленних прихильників прийшов лідер «Свободи» Олег Тягнибок. Він охоче розповів пресі, що саме 7 листопада у нього день народження, і йому сьогодні виповнилося 40 років. Лідер правих поскаржився – як це так, для комуністів перекривають головні вулиці Києва, а марш УПА забороняли.

Але це був не його день, тож повернімося до наших мітингуючих. Після промови соціаліста Ніколаєнко слово дали ще одній молодій активістці, з Луганська. Дівчина з жорстокою критикою обрушилася на діючу українську владу. Особливо вона пройшлася по українській освіті, яка погрузла в корупції. До того ж її безсовісно втягують в Болонський процес! Важко сказати, чи було це сказано спеціально, але ж головний захисник Болонського процесу, міністр освіти з 2005 по 2007 рік, якраз виступав перед нею на цій самій сцені.

Логічно, що останнім слово на мітингу узяв Петро Симоненко. У своїй промові особливу увагу він приділив критиці нинішньої економічної політики уряду. Критикуючи Ющенка, він не особливо скаржився на Тимошенко. Та й рецепт виходу з кризи у нього був до болю схожий з прем'єрським: «Якщо олігархи перестануть видавати робітникам зарплати, виганятимуть їх на вулицю, їх підприємства потрібно буде націоналізувати. Зараз потрібно виходити з кризи за рахунок капіталів олігархів, а не за рахунок людей».

Слухаючи ці слова, дві жінки в натовпі з жалем констатували – «Ющенко з Тимошенко теж багато чого хорошого тут говорили...»

Наприкінці мітингу комуністи зачитали резолюцію зборів і дружно за цей документ проголосували. Для більшої ефектності до великого кетяга червоних кульок прив'язали прапор КПУ і пустили в небо. «Наш прапор буде вищий за всіх», – констатував ведучий. Після цього він з жалем повідомив, що суд заборонив комуністам йти ходою до Секретаріату Президента. Але, за його словами, комуністи просто так не здаються і таки підуть до Президента. Труба, так би мовити, кличе...

У цей момент на думку спало нещодавнє побиття спецназом маршу націоналістів. Раптом і сьогодні повториться та сама історія, тільки вже з комуністами?

На чолі колони стали депутати – Симоненко, Голуб і Мартинюк. За ними вишикувалися інші партійці. Вони рішуче рушили вгору по вулиці Інститутській. Було видно, як заметушилися міліціонери. Зрозуміло, що для несанкціонованого походу до глави держави міліція проїжджу частину зайняти не дозволила, тож колона пішла по тротуару.

«Ви пустите колону до Президента?» – запитав кореспондент «Главреда» у керівника міліції на мітингу. «Через 3 хвилини все побачите» - відповів він.

«Петро Миколайович, адже вам суд заборонив йти до Секретаріату?» – на ходу питаю в лідера КПУ. «Так, заборонив, – відповів Симоненко. – Але суд начхав на народ, а ми тепер чхаємо на суд».

Але все закінчилося мирно. Повернувши на Банкову, протестна колона вперлася в загороджувальні щити міліції. Симоненко підійшов до загорожі і привітав міліціонерів зі святом. Ті не відповіли. Петро Миколайович повернувся до своїх колег і запитав - «А чи немає у когось папки». «Може, файлик підійде?» - запитав партієць. «Ні, тільки папку треба, до Президента ж іти» - відповів Симоненко.

Лідер КПУ поклав у папку резолюцію мітингу і пішов вручати її Віктору Ющенку, який, до речі, якраз в цей час проводив засідання РНБО.

Зрозуміло, що Симоненко й інші депутати без проблем пройшли через загороджувальну смугу на Банковій. За ними пішли журналісти. Якраз коли комуністична делегація вже була навпроти Будинку з Химерами, через кордон міліції з боями пробрався глава Нацбанку Володимир Стельмах, який, натягнувши капелюх і чорні окуляри, пробіг крізь журналістів на засідання РНБО.

Петро Симоненко з папкою в руках зник у під'їзді Секретаріату слідом за Стельмахом, а прості партійці продовжили святкувати біля міліції – співати радянських пісень і сперечатися, хто більше не любить Ющенка.

Було шкода якогось чиновника Секретаріату, якому не пощастило залишити свій автомобіль перед загорожею міліції. Зрозуміло, що він потрапив в оточення мітингуючих, і йому не залишалося нічого іншого, як просто чекати.

Через двадцять хвилин люди почали потихеньку розходитися. Мітинг мітингом, а побувати в Києві багатьом випадає не часто. «Тату, а нам обов'язково тут бути» - запитала дівчинка. «Ні вже», - відповів батько. «То пішли, подивимося на вітрини магазинів», - попросила дочка. От так і розбрелися.

А посеред майдану Незалежності залишилася лежати труна, яка так і не доїхала на Банкову...

Версiя для друку