Що означає перемога Барака Обами для України і Росії
Цікаво, що і в Україні, і в Росії на підтримку сенатора-республіканця Джона Маккейна виступали ті політики, яких заведено називати «яструбами». Водночас на боці Обами були симпатії людей ліберальних переконань, які виходили з того, що, попри непередбачуваність кандидата від демократів, його політика у будь-якому разі повинна бути гнучкішою, ніж скроєна по лекалах холодної війни стратегія республіканців.
Обама дістав величезний кредит довіри, причому не лише в США, а й за кордоном.
Американський виборець проголосував за три речі:
•За відмову від військової експансії за кордоном і силових методів вирішення міжнародних конфліктів;
•За пріоритетну увагу економічному стану в самих Штатах;
•За оновлення еліти.
Обрання президентом США чорношкірого вихідця з мусульманської сім'ї не могло не викликати надій на зміну американської політики щодо Африки та ісламського світу. У країнах третього світу чекають від США більшої уваги і розуміння їх проблем.
Європа чекає від Америки Барака Обами більшої гнучкості та зниження градуса американського диктату. Значна частина європейського експертного співтовариства сподівається, що фокус уваги американської адміністрації зсунеться у бік Африки, і європейцям не доведеться ухвалювати важких рішень щодо того, чи підтримувати чергові ініціативи США з посилення військового тиску на Росію і як реагувати на нові можливі силові акції американців у таких країнах, як Пакистан та Іран.
На пострадянському просторі від Обами чекають менш конфронтаційної політики, перш за все, по відношенню до Росії, що допоможе понизити конфліктний потенціал у регіоні. Чи має Обама намір і чи здатний відповідати цим очікуванням?
Його біографія професійного громадського активіста, звиклого гнучко реагувати на настрої електорату, говорить як мінімум про те, що він буде здатний уловлювати сигнали зовнішнього середовища. Його мультикультуральний життєвий досвід вселяє надії на те, що він буде чуйнішим до національних особливостей різних країн.
Але водночас у Обами є ряд обмежень. І перше з них – це відсутність зрозумілої програми як щодо внутрішньої, так і щодо зовнішньої політики. У республіканців є план Полсона щодо виходу з фінансової кризи. Не важливо, поганий він чи добрий. Він є. У Обами альтернативного плану немає. У республіканців була зрозуміла зовнішньополітична програма – продовження силової експансії як спосіб виходу з фінансової кризи. Яку програму вибере Обама, поки незрозуміло. І його виступи в ході передвиборної кампанії навряд чи допоможуть нам передбачити поведінку президента-демократа. Наприклад, як зазначив на зустрічі з російськими експертами радник Обами із зовнішньої політики Майкл Макфолл, активне використання в ході дебатів теми грузинсько-російського конфлікту було пов'язане з тим, що в спірних штатах (наприклад, в Огайо) вагома діаспора вихідців зі Східної Європи, для яких ця тема була серед пріоритетних, тоді як для маси простих американців вона має украй низьке значення.
Наступне обмеження – це питання, наскільки Обама вільний у виборі команди. Ми бачили, як у ході кампанії, попри його критику на адресу істеблішменту, вислови проти клановості в американській політиці, в команді Обами опинялося все більше представників впливових демократичних кланів Кеннеді та Клінтонов. І хоча серед радників майбутнього президента США немає платних лобістів уряду Грузії (на кшталт Ренді Шейнемана, радника Маккейна), його віце-президент Джо Байден після нападу грузинських військ на Цхінвалі побував у Грузії з підтримкою Михайла Саакашвілі раніше, ніж Джон Маккейн. Нагадаю, що Байден також беззастережно підтримав силовий розгін за наказом грузинського президента мирної демонстрації опозиції в листопаді 2007 р. Репутація одного з радників Обами по зовнішній політиці Збігнєва Бжезінського також говорить сама за себе. Чи здатна ця команда, до якої цілком може приєднатися один з демократичних «яструбів» Річард Холбрук, до гнучкішої тактики в зовнішній політиці та відмови від політики тиску на Росію – велике питання.
Ну і найголовніше обтяження – це вже існуючі конфлікти, в яких беруть участь війська США і їх партнерів. Досягти кардинального поліпшення в Іраку та Афганістані найближчим часом неможливо, піти – означає практично неминуче спровокувати в цих країнах громадянську війну. Більш того, дестабілізація в цих країнах спровокує ефект карткового будиночка. Фактична незалежність іракського Курдистану спровокує дезінтеграційні процеси в Туреччині, а це вже безпосередня загроза і для стабільності у всьому Чорноморському регіоні. Відхід США з Афганістану неминуче підсилить тиск радикального ісламізму на країни Центральної Азії, де містяться стратегічно важливі для Росії, Євросоюзу та України як великого споживача і транзитера запаси енергоресурсів. Сценарій союзу США та ісламізму проти Росії і, можливо, Китаю, пропонований у м'якій формі Бжезінським, може обернутися в стратегічній перспективі і для США, і для всього світу набагато трагічнішими наслідками, ніж підтримка Бен Ладена і «Аль-Каїди" в 80-ті роки минулого століття в Афганістані.
В умовах фінансової кризи у США зростає спокуса вирішити свої внутрішні проблеми за рахунок інших країн. Одним з механізмів такого вирішення може стати гра на різких скачках курсу долара. Враховуючи близькість до передвиборної кампанії Обами стовпів Уолл-стриту і такого майстра фінансової гри, як Джордж Сорос, ми цілком можемо чекати реалізації подібного сценарію. І в цих умовах необхідна скоординована фінансова політика Євросоюзу, Росії та України. Також на перший план виходить необхідність створення регіональних антикризових програм, можливо, повернення до ідеї ЄЕП або інших форм економічної інтеграції.
Автор – директор Міжнародного інституту політичної експертизи, голова правління Інституту України
